Тема 5. Раціональне використання та охорони земель лісового та водного фонду

Користування землями водного фонду регулюється Земельним кодексом України і Водним кодексом України.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогоспо- дарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, у яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, берего- вими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки у натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видають і реєструють сільські, селищні і міські ради.

Право тимчасового користування землями водного фонду оформляють договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

Користувачі земель водного фонду зобов’язані:

- виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та інших процесів руйнування;

- суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів;

- запобігати проникненню у водні об’єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах здійснюється у режимі обмеженої господарської діяльності.

На зазначених землях забороняється діяльність, що негативно впли- ває або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призначенню, зокрема:

- розорювання земель (крім підготовки Грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво;

- зберігання та застосування пестицидів і добрив;
- улаштування літніх таборів для худоби;
- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних

та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

- миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

- улаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Під час користування землями прибережних захисних луг уздовж мо- рів, морських заток, лиманів і на островах забороняється:

- застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;

- улаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

- улаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш як один кубічний метр на добу;

- улаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезараження рідких відходів.

Межі водоохоронних зон встановлюють з урахуванням:

- рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега;

- цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюють.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об’єкті. Зовнішня межа, як правило, прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об’єкта лінією:

- затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз на 10 років;

- берегоруйнування, мандрування;
- тимчасового та постійного підтоплення земель;
- ерозійної активності;
- берегових схилів і сильноеродованих земель.
Зовнішню межу водоохоронної зони на землях сільських населених

пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визна- чають з урахуванням:

- зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;
- розрахункової зони перероблення берегів;
- лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод, із

зовнішньою межею не менш як 1000 м від урізу середньо-багаторічного рівня води;

- усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 м від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається в ширину не менше як 2 км від урізу води.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон, виділяють земельні ділянки під прибережні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюють по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

• для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 м;

• для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 м;

• для великих річок, водосховищ на них та озер -100 м.

Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

- самовільному захопленні водних об’єктів;
- забрудненні та засміченні вод;
- порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах

та на землях водного фонду;
- руйнуванні русел річок, струмків та водостоків або порушенні

природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

- введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

- недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

- самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

- порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

- пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їхньої роботи;

- незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об’єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

- використанні земель водного фонду не за призначенням;

- неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об’єктах;

- відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об’єкт в експлуатацію;

- порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

 Особливості охорони земель водного фонду, наданих для рибогосподарських цілей 

Охорона земель водного фонду, наданих для рибогосподарських цілей, здійснюється шляхом вжиття заходів щодо запобігання погіршенню водних живих ресурсів, а також затопленню, підтопленню та заболоченню продуктивних земель, що прилягають до водних об'єктів.

Здійснення заходів (проведення меліоративних робіт, внесення органічних, мінеральних добрив тощо), спрямованих на збереження та відтворення природної рибопродуктивності земель, зайнятих ставками, озерами та іншими водними об'єктами, проводиться з обов'язковим дотриманням вимог природоохоронного законодавства України.