1. Раціональне використання та охорони земель лісового фонду

Відповідно до статті 62 Земельного кодексу України «охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення».

Охорона земель лісогосподарського призначення поділяються на такі:

1) заходи, що забезпечують захист земель

(раціональне використання земельних лісових ділянок, запобігання вилученню цих земель без достатньої правової підстави, зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, підвищення ефективності використання цих земель, забезпечення особливого режиму земель лісогосподарського призначення);

2) заходи щодо охорони лісів (попередження лісових пожеж, захист лісів від шкідників і хвороб, недопущення незаконних рубок лісу тощо).

Указані заходи становлять зміст охорони земель лісогосподарського призначення.

Варто звернути увагу, що питання охорони земель лісового фонду зазвичай досліджується в контексті охорони земель лісогосподарського призначення.

Проте в науці та законодавстві не розмежовуються землі лісогосподарського призначення та землі лісового фонду України, тому для визначення заходів адміністративно-правової охорони земель лісового фонду важливе значення має розуміння об’єкта охорони. Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі (лісові та нелісові), які надаються в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Разом із цим полезахисні лісові смуги та землі, на яких вони розташовані, не належать до земель лісогосподарського призначення. Крім того, положенням частини 2 ст. 55 Земельного кодексу України встановлено, що: «до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення»4. Таким чином, структура земель лісогосподарського призначення в Лісовому кодексі України розкривається через вказівку на її склад. Так, до земель лісогосподарського призначення належать такі:

1) землі, на яких розташовані лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю;

2) нелісові землі, не вкриті лісовою рослинністю, які надаються та використовуються для потреб лісового господарства.

Ураховуючи зазначене, головною ознакою лісових земель є те, що на них розташовані лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а нелісових ділянок – що їх не вкрито лісовою рослинністю, і вони надаються та використовуються для потреб лісового господарства. Разом із цим лісовою ділянкою є ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до Лісового кодексу України для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті нею (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо)2. Зауважимо, що Лісовий кодекс України також визначає поняття «земельна лісова ділянка». Тому виникає питання співвідношення понять «земельні лісові ділянки» та «лісові ділянки». Відповідно до Лісового кодексу України земельна лісова ділянка – земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства3. Отже, слід виділити такі ознаки земельної лісової ділянки:

1) вона є частиною лісового фонду України;

2) має визначені межі;

3) може надаватися землекористувачеві чи власникові земельної ділянки для ведення лісового господарства;

4) може вилучатися у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб.

Разом із цим відповідно до частини 1 ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать виключно лісові ділянки. Ураховуючи те, що земельна лісова ділянка визначається як частина лісового фонду України, можна припустити, що вона входить до складу лісової ділянки. Проте законодавчо закріплені визначення цих понять не відповідають цьому твердженню. Крім того, в юридичній літературі відсутнє єдине розуміння складу лісового фонду України. Так, деякі науковці розглядають структуру земель лісового фонду України як сукупність лісових і нелісових земель. Водночас цільове призначення лісових земель полягає в збереженні лісів, їх відтворенні і ефективному використанні. Що стосується нелісових земель, то вони не призначаються для вирощування лісу, а лише використовуються для потреб лісового господарства. Однак зауважимо, що таку структуру мають землі лісогосподарського призначення, а не лісовий фонд України. Убачається, що нелісові землі не входять до складу лісового фонду України, оскільки вони зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, наданими в установленому порядку, які використовуються для потреб лісового господарства. Тобто їх цільове призначення полягає в обслуговуванні потреб лісового господарства – влаштуванні просік, доріг тощо. Крім того, переведення земельних лісових ділянок у нелісові землі у цілях, пов’язаних з веденням лісового господарства, фактично означає їх виведення із земель лісового фонду України, адже згідно з частиною 1 ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать виключно лісові ділянки. Ураховуючи зазначене, слід внести зміни до частини 1 ст. 4 Лісового кодексу України та викласти її в такій редакції: «До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара, а також земельні лісові ділянки та нелісові землі». Удосконалення структури земель лісового фонду України сприятиме розробці засобів їх адміністративно-правової охорони відповідно до виду земель, з яких вона складається Висновок Охорона земель лісового фонду України забезпечується багатьма правовими засобами, зокрема встановленням юридичних норм, регулюванням правовідносин, застосуванням індивідуальних правовстановлюючих актів тощо. Засобами адміністративно-правової охорони земель лісового фонду України сьогодні є управління якістю земель сільськогосподарського призначення, організація і проведення моніторингу земель лісового фонду України, розробка планів з охорони земель лісового фонду України, здійснення державного контролю за виконанням заходів, норм і правил з охорони лісового фонду тощо. Особливості цих засобів зумовлюютьс визначеним порядком набуття права власності чи користування землями лісового фонду та зміни їх цільового призначення, а також проблемами визначення складу земель лісового фонду України 

Заходом із раціонального використання та охорони земель лісового фонду є здійснення оцінки впливу на довкілля при лісовпорядкуванні .
Лісистість України становить 15,9%. 
За останні 50 років лісистість країни зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини – в 2,5 рази.  Запас деревини в лісах оцінюється в межах   2,1 млрд куб. м.  Загальна середня зміна запасу сягає 35 млн куб. м.  Середня щорічна зміна запасу на 1 га у лісах Держлісагентства дорівнює 3,9 куб. м і коливається від 5,0 куб. м у Карпатах до 2,5 куб. м у Степовій зоні.  Відбувається  поступове збільшення запасу, що підтверджує  значний економічний і природоохоронний потенціал лісів України.   Найбільшу питому вагу мають середньовікові деревостани – 45%, стиглі і перестиглі становлять майже 17%. Середній вік деревостанів  становить близько 60 років, відбувається поступове старіння лісів, що впливає на їх санітарний стан.   Ліси України сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна (Pinus silvestris), дуб  (Quercus robur), бук  (Fagus  silvatica),  ялина  (Picea abies), береза  (Betula  pendula), вільха (Alnus glutinosa), ясен (Fraxinus  excelsior), граб  (Carpinus betulus), ялиця  (Abies  alba). Хвойні насадження становлять 43% за гальної площі, зокрема сосна – 35%. Твердо­листяні насадження – 43%.

       Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі рекреаційні, естетичні виховні та інші) функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси в Україні є власністю держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. 

Від імені українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. 

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:

відносно низький середній рівень лісистості території держави;

зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), які мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;

високий відсоток заповідних лісів (13,7%), який має стійку тенденцію до зростання;

історично сформована ситуація із закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств);

значна площа лісів (3,5 млн. гектарів) зростає у зоні радіоактивного забруднення;

половина лісів України є штучно створеними і потребує посиленого догляду. 



Категорії земель

Ліси природоохо-ронного, захисного та рекреаційно-оздоровчого значення, тис. га

Ліси експлуатаційного значення,

тис. га

Разом,

тис. га

% площ лісів

Ліси природоохо-ронного, захисного та рекреаційно-оздоровчого значення

Ліси експлуатацій-ного значення

 

Загальна площа земель

6021,6

4760,6

10782,2

56

44

Лісові землі

5506,7

4532,9

10039,6

55

45

Вкриті лісовою рослинністю:

5131,8

4268,4

9400,2

55

45

не зімкнуті лісові культури

109,2

118,1

227,3

48

52

лісові розсадники

14,4

7,0

29,4

66

34

рідколісся, галявини, зруби, згарища, загиблі насадження

203,4

88,5

291,9

70

30

Усього лісів можливих для експлуатації

1338,9

3598,6

4937,5

27,1

72,9

Нелісові землі

514,9

227,7

742,6

69

31


Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найкраще впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечують одержання більшої кількості деревини. 

Ліси України згідно ст. 39 Лісового кодексу за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); 

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); 

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); 

4) експлуатаційні ліси. 

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України

При веденні лісового господарства лісокористувачі, незалежно від форми власності і господарювання, забезпечують збереження та

підвищення родючості грунтів, їх належний екологічний стан відповідно до вимог законодавства України.

Заготівля деревини на схилах повинна проводитися на основі екологобезпечних та грунтозахисних технологій, які зводять до мінімуму руйнування грунтового покриву земельних ділянок.

Громадяни і юридичні особи можуть набувати у власність земельні ді- лянки для заліснення із земель іншого призначення з деградованими і малопродуктивними угіддями.

Земельні ділянки лісового фонду із земель права державної і комунальної власності надаються у постійне користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, а також в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Об’єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - тер- міном від одного до п’ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених лісовим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного землекористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам

України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Підставами припинення права постійного користування лісами є:

1) припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом;

2) використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення;

3) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках, передбачених статтею 78 лісового Кодексу для припинення права використання лісових ресурсів:

1) добровільної відмови від використання лісових ресурсів;

2) закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів;

3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів;

4) порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів;

5) використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища;

6) порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів;

7) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням;

8) невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

Лісовий сервітут це право на обмежене платне або безоплатне корис- тування чужою земельною лісовою ділянкою.

Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та кому- нальної власності, якщо інше не передбачено законом.

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду.

Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування.

Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він установлений.

Положення Цивільного та Земельного кодексів України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам лісового Кодексу.

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.

Основною метою відтворення земель лісового фонду є своєчасне відтворення лісів на непокритих лісом землях, покращання породного складу лісів, підвищення продуктивності лісів і забезпечення раціонального використання земель лісового фонду. Лісорозведення - це створення лісів на нелісових землях, скорочення непродуктивних.

Використання земельних ділянок лісового фонду, ведення лісового господарства повинні забезпечувати підвищення продуктивності лісів. Воно здійснюється шляхом застосування системи науково обґрунтованих рубок, відтворення лісів, поліпшення їх природного стану, створення і ефективного використання постійної лісонасіннєвої бази на селекційно- генетичній основі, гідролісомеліорації, догляду за лісами і проведення інших лісогосподарських робіт. Заходи щодо підвищення продуктивності лісів здійснюються лісокористувачами і лісгоспами України.

На лісокористувачів покладені такі зобов’язання: здійснювати догляд за лісами, проводити роботу із селекції, лісового насінництва і сортовипробову- вання цінних деревних порід, підвищення родючості ґрунтів, попередження водної і вітрової ерозії ґрунтів, заболочення, засолення та інших процесів, що погіршують стан земель; здійснювати рубки проміжного користування, якщо немає іншого виконавця цих рубок; вживати заходів щодо ефективного відтворення лісів, створення нових лісів та проведення гідромеліорації надмірного зволоження земель; будувати дороги лісогосподарського призначення; надавати лісокористувачам допомогу у виборі відтворення лісів, забезпечувати по- сівним і посадковим матеріалами.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

У разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини.

Підприємства, установи, організації і громадяни, яким передаються у власність або надаються в користування земельні лісові ділянки без права

вирубування дерев і чагарників, зобов’язані забезпечити їх збереження і догляд за ними.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов’язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучен- ня у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органамицентрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.