Лекція № 4. Напрями екологічної етики

Засновник етики землі американський природоохоронник Олдо Леопольд писав: "Первісна етика стосувалася відносин між індивідуумами; подальші додавання зв’язані вже і взаєминами індивідуума і суспільства. Однак етики, що регулює взаємини людини з землею, із тваринами і рослинами, що живуть на ній, поки ще не існує. Поши- рення етики на цей третій елемент в оточенні людини є – якщо я пра- вильно тлумачу всі ознаки – еволюційною можливістю й екологічною необхідністю. Це третій етап безупинного розвитку. Перші два вже здійснилися. Окремі мислителі з часів біблійних пророків постійно вказували, що спустошення землі – не лише шкідливо, але і погано. Етика в екологічному сенсі – це обмеження волі дій у боротьбі за існування. Етика у філософському сенсі – це розходження суспільної й антигромадської поведінки: гарний будь-який захід, що сприяє збереженню цілісності, стабільності і краси біотичного співтовариства. Усе, що цьому перешкоджає, – погано".

На думку О. Леопольда, етика землі закликає відноситися з повагою до біоспівтовариства не лише тому, що вона коштовна сама по собі, і через її цілісність, стабільність і красу, заради яких жертвуються інтереси її індивідуальних членів. Відповідно до етики землі не варто: знищувати чи сприяти вимиранню видів; нерозважно змішувати вітчизняні й екзотичні види; добувати непомірну енергію з надр і звільняти її в біоту; загачувати чи забруднювати ріки; варто піклуватися про тварин. Право на життя не вписується в структуру біоспівтовариства і тому не захищається "етикою землі", не звертає ця етика уваги і на страждання тварин.

Американський екофілософ Б. Каллікотт є активним прихиль- ником екоцентричних поглядів О. Леопольда. Він розвив їх у власну модель ексцентричної етики. За Каллікоттом, екосистеми набагато значущіх за особин живих істот, і основою для морального судження повинна бути оцінка природних сутностей заради них самих незалежно від будь-якої конкретної характеристики, якою вони можуть володіти (наприклад, внутрішня цінність, власність, благо, божественна цінність і т. ін.).

До ексцентричної етики можна віднести модель екологічної етики, розробленої П. Венцем. Перше правило його етики говорить, що не слід заподіювати шкоду еволюційним процесам, що ведуть до збільшення біорізноманіття. Коли заподіяння такої шкоди виправдане, вона повинна бути зведена до мінімуму і повинно бути зроблене відшкодування. Друге етичне правило, назване правилом концентрич- них кіл, говорить: чим далі від кола, у центрі якого розташована лю- дина, еволюційно знаходяться класи тварин, тим менше зобов’язані ми їх поважати.

Американський екофілософ і географ Лінда Гребер ввела поняття етики дикої природи, що спирається на екоцентристські ідеї. Цей радикальний напрямок екологічної етики має серйозну релігійну основу (релігія природоохорони) і стурбована збереженням якомога більшого числа ділянок дикої природи як святого простору.

Німецьким морським біологом, професором Отто Кинне розро- блено ще один напрямок, названий ним "екоетика". Він спирається на деякі відомі екологічні принципи і відноситься до екоцентриської моделі.

Відомий англійський хімік Джеймс Ловлок розробив гіпотезу Геї, узяту на озброєння деякими екологічними етиками. Відповідно до цього погляду Земля являє собою цілісний, живий організм, а не інертну планету системами, що живуть на ній. Тому її потрібно захищати.

Рядом авторів, наприклад, американським письменником та екофілософом Гаррі Снайдером, відстоюється етична концепція біоре- гіону. Біорегіон – це життєва територія, місце, визначене його життєвими формами, його топографією і біотою більшою мірою, ніж людським диктатом. Біорегіон керується природою, а не виконавчою владою.

Чеськими ученими Вацлавом Немецом і Людмилою Немецовою у 1990-х роках був запропонований ще один напрямок – геоетика, завданням якого є вивчення етичного відношення до неживих природних об’єктів – скель, каменів, надр Землі.