Лекція № 4. Напрями екологічної етики

Етику дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики висунула американський географ та екофілософ Лінда Гребер. На відміну від етики землі Олдо Леопольда етика дикої природи спрямована проти будь-якого використання ділянок дикої природи, вона орієнтована на повагу волі, інших прав дикої природи і шанування дикої природи як священного простору. Її мета – максимальне невикористання дикої природи, а також заповідання якомога більшої площі дикої природи.

Етика дикої природи залучає не лише закони екології, але і сентиментальні почуття добра, жалю чи любові. Вона спирається на принципи демократичного лібералізму і релігійна за своєю суттю. Вона як біоцентрична, так і ексцентрична: у полі її зору перебувають не лише екосистеми та види, але й окремі особини дикої флори і фауни, неживі об’єкти дикої природи – скелі, дюни, пагорби і т. п.

Етика дикої природи зобов’язує відмовитися від нав’язування своєї волі дикій природі, вчить благоговіти перед нею і відчувати її як священний простір. Вона вимагає поваги автономії дикої природи і здатності диких видів самим визначати хід їх власних життів. Відпо- відно до цієї етики усе, що робиться для захисту дикої природи – благо. Зрубати дерево, знищити вид, згубити ділянку дикої природи є, по своїй суті, неправильним.

Основні принципи етики дикої природи:

1.   Поважай дику природу як святий простір.

2.   Поважай дике життя як священне.

3.    Поважай волю, автономію, незалежність, природні права дикої природи і її видів.

4.   Заповідай якнайбільше ділянок дикої природи.

5.    Не заподій шкоди дикій природі, не керуй і не контролюй її, тому що це гріх.

6.   Люби і цінуй диких живих істот, а також ділянки дикої природи заради них самих.

7.    Не заважай дикій природі і її видам здійснювати своє еволю- ційне приречення.

8.    Існування дикої природи, її видів, еволюційних і екологічних процесів добре саме по собі.

9.   Невикористання дикої природи – благо.