Лекція 1. Вступ

Відповідно до ст. 4, 5 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 р. стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря проводяться з метою встановлення комплексу обов‘язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки. В галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

- нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;

- технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин;

- нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

- нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;

- нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел.

За ступенем токсичності забруднювачі повітря поділяються на 4 класи. Визначають токсичність речовин за їхньою дією при потраплянні в легені, в шлунок та на шкіру. За цими показниками визначають ГДК речовин. Нормативи стосуються повітря, у якому перебувають всі жителі, а крім того є окремі нормативи для працюючих на виробництві. Допустимі концентрації на виробництві завжди є більшими за ГДК у повітрi населених пунктів. Згідно нормативів вміст токсичних речовин у повітрі повинен бути меншим за ГДК, при цьому враховують і фоновий вміст у повітрі. Нормативом для населення є середньодобова ГДК (ГДКс.д.) – вміст речовин, який не чинить шкідливої дії на живі організми та людину при вдиханні повітря протягом тривалого часу. Для речовин, що викликають рефлекторну реакцію (кашель, чхання, ін.) нормативом є максимально разова ГДК (ГДКм.р.) – концентрація речовини у повітрі, при якій вдихання повітря протягом 30 хв. не викликає рефлекторних реакцій. Нормативом для працюючих на виробництві є ГДК робочої зони (ГДКр.з. ) – така концентрація речовини у повітрі, яка не викликає шкідливої дії при вдиханні повітря протягом 3 год. в день або 41 год. на тиждень.

Нормативи вмісту токсичних речовин на виробництві переважно завжди більші, ніж для населення, причому встановлені для окремих специфічних виробництв. Також за ефектом разової дії, який спричиняє рефлекторні реакції (кашель, чхання), нормативи більші.

Може бути така ситуація, що в одному районі на групі підприємств неможливо досягти нормативів з ГДВ. Тоді керівництво за узгодженістю з урядом встановлює тимчасово погоджені викиди (ТПВ). Тимчасово погоджені викиди (ТПВ) - гранична кількість забруднювачів, встановлена для підприємств на відповідний термін, протягом якого будуть впроваджені заходи з охорони повітря для досягнення величини викидів на рівні ГДВ. Величини ГДВ та ТПВ встановлюють окремо для кожного джерела забруднення. При цьому береться до уваги повне навантаження технологічного процесу на підприємстві та повноцінну роботу на ньому газоочисного обладнання. Якщо взагалі відсутні нормативи ГДК, то для визначення величини викиду використовують встановлені МОЗ орієнтовно безпечні рівні впливу. Середньодобова ГДК повинна опиратись на токсичну дію речовин, так щоб речовини у повітрі не викликали шкідливої дії. Вона повинна бути обов’язково меншою за максимально разову. Фактично для більшості речовин величини ГДКс.д. співпадають з ГДКм.р.

Сумарну концентрацію забруднювачів вираховують, якщо вони мають однонаправлену дію. Якщо декілька забруднювачів у повітрі мають комбіновану дію, то критерієм для визначення ГДВ є те, щоб сумарна приведена концентрація була меншою за коефіцієнт комбінованої шкідливої дії, Кк.д., величину якого беруть з довідника: q£ Кк.д.