Лекція 2. Формування економічного контролю як науки

4. Концептуальні підходи до визначення і класифікації принципів контролю

Таблиця 9

Визначення поняття «принцип» та «принципи контролю»

Провокує різноманіття тлумачень сутності понять «принцип», «принцип контролю (за його видами та формами)» і відсутність їх законодавчого закріплення. Із цього приводу цілком умотивованим є дослідження Ярмак І.М., в якому звертається увага на те, що у вітчизняному законодавстві поняття стосовно принципів вживаються в різних значеннях. Автором унаочнено, що у сфері податкового контролю ототожнюються поняття «принципи» і «засади», при цьому останній термін вживається і як синонім терміну «елемент (оподаткування)» (ст. 4, 7 Податкового кодексу України); у сфері незалежного фінансового контролю Законом України «Про аудиторську діяльність» (який втратив чинність) взагалі не визначено принципи контролю, але оголошено правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що дозволяє припустити тлумачення терміну «засади» як рівнозначне поняттю «основи» (зараз Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність»).

Доречно зауважити, що у сфері незалежного фінансового контролю в міжнародних нормативних актах визначені фундаментальні принципи етики як особливі вимоги та розкрита специфіка їхнього дотримання через відповідність принципів до встановленої концептуальної основи. Це свідчить про розмежування понять «принципи/вимоги» та «основа» із виділенням їхньої семантичної взаємозалежності.

Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», як вірно вказує Ярмак І.М., принципи та засади вживаються як окремі поняття за різною семантикою, що не суперечить вимогам Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI), Європейської організації вищих органів фінансового контролю (EUROSAI) та Міжнародним стандартам вищих органів фінансового контролю (ІSSAІ).

Отже, принципи – це основи, положення, засади, правила, норми, вимоги, тобто семантично подібні поняття, які науковою спільнотою та на законодавчому рівні інтерпретуються у широкому сенсі (основи, положення, засади) або у вузькому (правила, норми, вимоги) (Артюх О.В.).

Таблиця 10

Принципи контролю (Артюх О.В.).

У наукових дослідженнях нерідко спостерігаються намагання ідентифікувати принципи з цілями, задачами контролю, з властивостями контрольної системи.

Адаптивність системи контролю або прагнення до стану стійкої рівноваги, яке передбачає пристосування параметрів системи до змінних коливань зовнішнього середовища, є ні чим іншим як властивістю системи, що пов’язана з ресурсами та особливостями взаємодії із середовищем. Структура системи як сукупність достатніх взаємозв’язків між її елементами та підсистемами характеризує організованість системи, стійку упорядкованість її компонентів та закономірних зв’язків.

У дослідженнях принципів контролю нерідко виокремлюється принцип системності, дотримання якого пов’язується з розглядом усіх сторін об’єкта контролю і всієї системи його взаємозв’язків по вертикалі та горизонталі структури управління або із забезпеченням контролю на всіх стадіях бюджетного процесу (у сфері державного фінансового контролю) шляхом створення відповідної організаційної системи контролю в країні (табл. 11). 

 Таблиця 11

Характеристика принципу системності

Нерідко автори у дослідженнях взагалі обмежуються тільки виділенням у системі контролю цього принципу без розкриття змісту. У цьому зв’язку варто відмітити, що визначально розуміння системності в якості принципу неможливо без усвідомлення її семантики, похідної від слова «система». Система (грец. systema – складене з частин, з’єднання) – це категорія, яка позначає об’єкт, організований як цілісність, де енергія зв’язків між елементами системи перевищує енергію їхніх зв’язків з елементами інших і задає онтологічне ядро системного підходу. Саме через призму усвідомлення сутності системи, системності бажано осмислювати принципи контролю.

 Принцип (лат. ргіnсiріum — начало, основа) має декілька тлумачень, а саме:

1) першопочаток, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки;

2) внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різноманітних сферах діяльності [Філософський енциклопедичний словник];

3) основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки [Юридична енциклопедія];

4) основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності [Економічна енциклопедія];

5) встановлені, загальноприйняті, поширені правила господарських дій і властивостей економічних процесів [Економічна енциклопедія];

6) особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось [Великий тлумачний словник].

Економічний контроль, як і будь-яка галузь наукових знань, має базуватися на двох групах принципів (табл. 12).

 Таблиця 12

Групи принципів економічного контролю (С.В. Бардаш)

Відмінності між теоретичними та методологічними принципами контролю:

- теоретичні принципи – спрямовані на розв'язання проблеми;

- методологічні – спрямовані на виявлення способів і механізмів її дослідження.

Сутність та значення теоретичних і методологічних принципів контролю як галузі наукових знань полягає у наступному:

— зв'язку і розвитку (діалектичної суперечності або єдності протилежностей) – рефлексії, яка забезпечує перехід кількісних змін у якісні зміни у системі наукових знань про контроль;

— історизму (пізнання з позицій виникнення, зміни (розвитку) системи контролю або її елементів), дотримання якого забезпечує одержання систематизованих знань про об'єкт і предмет контролю як форм наукового та теоретичного пізнання, а також контроль як систему наукових знань, з урахуванням усіх попередніх трансформацій пізнання об'єкта дослідження;

— єдності знань (логічна сумісність основоположень фундаментальних теорій), дотримання якого забезпечує конституювання контролю як галузі знань, як цілого, яка грунтується на принципі матеріальної єдності світу;

— цілісності (усвідомлення того, що досліджуваний об'єкт може бути розчленованим на окремі складові, проте є органічно інтегрованим в єдине ціле), дотримання якого забезпечує збагачення знань про систему контролю та її окремі елементи;

— примату цілого над його складовими частинами (усвідомлення того, що ціле визначає функції як окремих компонентів, так і системи взагалі), дотримання якого дозволяє сформулювати наукову проблеми та спростити шляхи її розв'язання;

— ієрархічності (пізнання з позицій встановлення впливу та значення елементів системи для цілісності системи), дотримання якого постулює субстанційну відносність розрізнення системи контролю та її елементів, оскільки кожний елемент може виступати складним об'єктом і бути системою нижчого рівня, в той час як кожна система — виступати елементом системи більш високого рівня, що дозволяє сформувати ієрархію систем контролю;

— полісистемності (пізнання з позицій того, що кожний складний об'єкт може розглядатися як деяка сукупність систем, вписаних одна в одну), дотримання якого забезпечує розгляд контролю як інтегрованої системи проявів наукового, теоретичного та праксеологічного аспектів контролю;

— причинності (пізнання об'єкта з позицій пізнання причин зміни якісних та кількісних параметрів об'єкта), дотримання якого збільшує істинність одержаних знань про об'єкт дослідження завдяки результатам дослідження причин змін об'єкту;

— індукції (формування умовиводу про загальне на підставі часткового), дотримання якого забезпечує пізнання загального — тієї частини об'єкта пізнання, яку неможливо пізнати експериментальним шляхом, завдяки вперше одержаним знанням про об'єкт пізнання контролю як галузі знань та форми наукового пізнання;

— дедукції (формування умовиводу про часткове на підставі знань про ціле), дотримання якого забезпечує виведення нового істинного знання в контролі як системі наукових знань з вже відомих істинних знань даної системи;

— аналізу (розкладання цілого на частини), дотримання якого забезпечує всебічне пізнання як цілого, так і складових цілого, а також самостійного (виокремленого) вивчення елементів системи контролю як галузі наукових знань та як форми теоретичного пізнання;

— синтезу (з'єднання частин в ціле в процесі теоретичного пізнання), дотримання якого дозволяє на підставі часткових, абстрактних, неповних знань визначити рівень систематичної єдності та одержати узагальнюючі знання про систему, її закономірності, ієрархічність зв'язки тощо;

— аналогії (припущення про подібність досліджуваних складових об'єкта або відношень між його складовими), застосування якого дозволяє на підставі властивостей складових об'єкта контролю обирати доцільні методи або прийоми його пізнання та формувати систему наукових знань про весь об'єкт та достеменно не' відомі властивості його окремих складових;

— абстрагування (пізнання та теоретичного подання реальності в знанні), дотримання якого забезпечує виділення головного у об'єкті пізнання/сформульованій науковій проблемі та сприяє спрощенню шляху до науково об'єктивного знання;

— конкретизації (формування об'єктивної основи в ідеальній істині), дотримання якого забезпечує один з головних способів функціонування істини, одержаної в процесі теоретичного пізнання — застосування одержаних знань для пізнання нових об'єктів контролю чи вирішення теоретичних завдань контролю.

З позицій практики контролю, яка здійснюється завдяки суб'єкту пізнання, принципи доцільно розглядати як основні правила дій, що забезпечують результат.

Отже, контроль як практична діяльність має свої принципи організації та проведення. Враховуючи той факт, що контроль як практичну діяльність слід розглядати з позицій зовнішнього контролю і внутрішнього контролю, які мають відмінні завдання та мету, принципи також мають бути відмінними. Тому доречнно принципи поділити на:

- загальні принципи;

- специфічні принципи.

На думку Бардаша С.В. даний поділ є актуальним і для зовнішнього недержавного контролю (аудиту, здійснюваного суб'єктами аудиторської діяльності), адже з позиції його функціонування контроль є не функцією управління, а підприємницькою діяльністю. Важливим є й те, що коли принципи розглядаються в контексті системи контролю, то об'єкт контролю є пасивним елементом системи відносно суб'єкта — активного елемента системи. Контрольні дії також не слід розглядати як автономний елемент, адже без суб'єкта, мета і завдання діяльності якого є попередньо визначені, вони не можуть існувати, на відміну від об'єкта. У зв'язку з цим принципи можуть стосуватися лише норм, правил, підходів діяльності суб'єкта контролю як ініціатора та як виконавця контрольних процедур (контрольних дій). Таку діяльність слід розглядати в контексті її організації, здійснення, професійної етики (деонтології).

Можна сформулювати загальний перелік принципів контролю як виду практичної діяльності. До таких принципів відноситимуться принципи процесного підходу з використанням інформаційних технологій, концептуальності контролю [Дрозд І.К.], паритетності суб'єктів контролю, емерджентності [Шевчук В.О.], а також низка уточнених та у перше сформульованих принципів (табл. 13).

 Таблиця 11

Класифікація принципів (згруповано С.В. Бардаш)

Специфічні принципи організації та проведення – визначаються відмінностями у завданнях проведення різних форм контрольних заходів (інспектування (ревізії), державного фінансового аудиту, аудиту фінансової звітності, інвентаризації тощо).

Важливе значення для практичного пізнання об'єкта контролю також мають принципи професійної етики суб'єкта, що виконує контрольні дії, головними з яких є принципи: чесності (сумлінності), конфіденційності, професійної компетентності та належної ретельності, професійної поведінки.