Лекція 8. Філософське вчення про буття

Онтологія – вчення про першооснови буття, розділ філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття.

Основне питання онтології: що саме дійсно існує, є справжньою реальністю, а що є лише ілюзією, видимістю, позірним існуванням. Тому є певні відтінки у поняттях „існування” і „буття”, а саме: існування – показує, що щось є в наявності, але сам факт існування ще не розкриває прихованої сутності, глибинної причини існуючого; а буття – це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. 

Основу вчення про буття складають наступні питання: 

• чи існують першоелементи всього існуючого? 
• чи існує субстанція як правдива реальність, як гранична основа буття? Якщо так, то чи є вона незмінною субстанцією, або ж її потрібно мислити як вічно мінливу? 
• чи існує Світ як цілісна єдність, або він є лише множиною незв’язаних одне з одним явищ, речей, подій?
•  чи має світ початок і кінець, або він є вічним і безкінечним? 
• чи все у цьому світі визначається причинно-наслідковими зв’язками, або є дещо вільним, не підпорядкованим детермінації? яке місце людини у світі? 
• Чи є людина черговою ланкою світового розвитку, чи вона є його вершиною? 

1. Тільки на Заході підґрунтям сущого є буття. Східна онтологія ґрунтується на уявленні про небуття як дійсної основи всього існуючого. Небуття на Сході трактується не як негативна характеристика – відсутність буття, а як позитивне перевершення буття. 
2. Якщо в західній філософії всі речі та явища сприймаються як різноманітні форми буття, тобто зникнення речей є лише переходом до іншої форми буття, то в східній культурі саме буття є лише тимчасовим проявом небуття. Усе виникає з „великої порожнечі”, з небуття, і все з часом щезає в небуття. 

Античні часи. У західній філософії проблема буття вперше була поставлена античною натурфілософією, яка розглядала буття як вічний і досконалий космічний порядок. Онтологія, в тому числі антична, нерозривно зв’язана з пошуком субстанції, субстрату всього сущого. Під субстанцією розуміється гранична, незнищувана основа, фундаментальна сутність буття. Субстрат – це своєрідний „будівельний” матеріал, „першоцеглинки”, з яких складається світ. Перші кроки в пізнанні буття були пов’язані зі зведенням субстанції до субстрату, з пошуком конкретного першоелементу світу. Субстратом світу спочатку вважали конкретну речовину (землю, вогонь, повітря, воду тощо), пізніше – атоми. 

Одні філософи стверджували, що буття знаходиться у вічному становленні. Тут все виникає і щезає. А тому зворотною стороною буття є небуття. 

Інші філософи наполягали на тому, „що буття є, а небуття немає”. Буття є єдиним, незмінним і нерухомим, стверджували вони. 

Крім того, правдива реальність є понадчуттєвим буттям і осягається тільки розумом. Платон висунув думку, що першоосновою світу є понадчуттєвий „світ ідей”, світ певних духовних сутностей. 

Епоха Середньовіччя – буття ототожнювали з буттям Бога, а земне, створене буття вважалося неістинним. Епоха

Відродження – онтологія повертається до ідеї одухотворення світу Всесвіту, до природи як справжньої реальності. 

Період Нового часу – утверджується підхід до буття як до субстанції. 

Підґрунтям світу вважається або єдина субстанція (монізм) – духовна чи матеріальна, або дві (дуалізм), або множина субстанцій (плюралізм). 

По-різному вирішується і проблема пізнаваності субстанції – від впевненості в можливість пізнання сутності буття до заперечення такої можливості частково або повністю (позиція гносеологічного скептицизму і агностицизму). 

Сучасна філософія – тільки філософія ХХ ст. відроджує онтологічну проблематику як онтологію людського буття. Феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика та інші напрямки сучасної філософії відкривають світ людського буття як особливу реальність, що має статус істинної реальності. 

Сучасна онтологія створює філософську картину світу як світу людської буттєвості, що включає в себе поняття „світ екзистенції”, „життєвий світ” людини, „світ повсякденності”. Буття як таке, в своїй істині, розкривається тільки через людську присутність в ньому, через причетність людини до світу, через участь людини в тому, що відбувається в світі. 

Філософська онтологія спирається на науку, але не зводиться до її каритини світу. Наукова картина світу пов’язана з необхідністю з’ясувати, що саме існує і в яких формах. Філософія же центрує це знання на людині, відповідаючи на питання: яким є буття, що розкриває себе через людське існування. Філософія включає людину з її свободою і творчою діяльністю в наукову картину світу. Філософська онтологія у сучасній філософії по-різному оцінюється роль та місце людини в світі. Існують принаймні два протилежні варіанти бачення цієї проблеми.

Основні концепції буття 

1) матеріалістична – ототожнює буття з матеріальним сущим; 

2) ідеалістична – ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим); 

3) некласична – протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному. 

Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об’єктивізму (прагнуть розглядати буття з об’єктивного погляду, з позиції близької до науки). Некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі – суб’єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.