Лекція 8. Філософське вчення про буття

Категорії (з грец. – висловлювання, властивість) – найбільш загальне поняття та принципи, що описують структурну організацію природи або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ), загальні форми мислення. 

• Де? (простір), 
• Коли? (час), 
• Чому? (причина), 
• Який? (якість), 
• Оскільки? (кількість) 

Основні категорії онтології 

Субстанція – (лат. substantia – сутність, те, що покладено в основу) – незмінна першооснова всього сущого. 

Як правило, субстанція характеризується такими властивостями й ознаками:

• нестворюваністю і незнищуваністю (вона вічна); 
• абсолютністю (субстанція ні від кого (чого) не залежить, вона сама себе визначає); 
• першопричинністю стосовно всього сущого (все існуюче, поширене субстанцією); 
• безструктурністю; 
• неділимістю. 

В європейській філософії вельми поширеною була субстанційна модель (концепція) світу. 

Згідно з уявленням прихильників цієї моделі субстанція породжує всі явища світу і є їх об’єднуючим началом. 

Як специфічно філософський термін „субстанція” вводиться Арістотелем, який ототожнював субстанцію з першою сутністю, тобто чимось основоположним, що не відрізняється від речі в прояві її індивідуальності.

Найбільшого поширення поняття субстанції набуло в філософії Нового часу, де вона тлумачилась порізному. 

Так, Ф. Бекон ототожнював субстанцію із формою конкретних речей. 

Р. Декарт розробив вчення про дві субстанції: матеріальну, для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання, і духовну (мислительну). 

Б. Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність – не дві субстанції, а два атрибути єдиної субстанції. 

Г. Лейбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних субстанцій, які характеризуються відповідно – активністю і змінністю. 

І. Кант розумів під субстанцією апріорну форму, яка упорядковує досвід як щось незмінне, що завжди має місце в мінливому. 

Завдяки такому розумінню субстанції можлива наука. 

У сучасній філософії класичне тлумачення субстанції зберігається в бергсоніанстві, неореалізмі, неотомізмі і марксизмі, де субстанція витлумачується як матерія у розвитку форм її руху. 

В цілому, сучасна філософія тяжіє здебільшого до несубстанційної моделі світу, спираючись при цьому на досягнення науки. 

Розвиток некласичної науки довів, що єдиної основи світу на зразок неподільних атомів чи незнищеної маси немає. Тілам, процесам, сущому взагалі притаманні як властивості субстанційності, так і процесуальності. Субстанція як першооснова – це примарний спосіб пояснення світу (О. Конт), але це не заперечує правомірності вживання поняття „субстанція” у відносному значенні. 

Наприклад, у процесах хімічних перетворень атоми виступають у якості відносно незмінної субстанції. У фізичних процесах такою субстанцією може виступати маса чи енергія. Але це не абсолютні величини. Вони зберігають усталеність (незмінність) лише в певних межах, виходячи за які, вони постають як щось мінливе. 

Причинність – це певний тип відношення між речами. 

Речі можуть співіснувати – камінь лежить поряд з деревом. Вони можуть вступати у зв’язок – місяць і Земля притягуються, а можуть і спричиняти, детермінувати одна одну. 

Причинність – породження, зумовленність однією річчю (подією) іншої речі (події). Річ, що викликала, зумовила іншу річ (чи подію), називається причиною. Та, що виникла, наслідком (дією). Вважають, що причина передує в часі наслідку (дії). 

Отже, знання про світ мають конкретно-історичний зміст, а їхня глибина зумовлюється суспільно-практичними потребами. 

Онтологія – окрема галузь філософського знання про сутність буття світу, дає загальне розуміння фундаментальних властивостей, форм та способів існування Всесвіту в діалектичній єдності з його духовним осягненням. Фундаментальність онтології визначається постійним збагаченням змісту категорій: буття. матерія, простір, час, рух, матеріальне, ідеальне тощо. Кожне покоління людей прагне створити цілісну картину світу. Визначити закономірності його розвитку, пізнати його сутність та оволодіти його просторовочасовими вимірами. Знаменно, що духовні пошуки людства відбуваються постійно – думка рухається від загальних суджень про світ, до конкретизації уявлень про Всесвіт та його будову.