Тема 2. БУДІВНИЦТВО І АРХІТЕКТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ.

Жрець Манефом, що написав історію Єгипту, яку прийнято поділять на періоди:

1. Додинастичний період. 5000…3000 рр. до н.е. коли виникли зачатки державності у вигляді невеликих областей (номів);
   
2. Раннє царство. 3000…2778рр. до н.е.-час правління фараонів І та ІІ династії , що об’єднали Південний і Північний Єгипет;
   
3. Стародавнє царство. 2778…2220рр. до н.е. до цього періоду належать гробниці, піраміди і храми;
   
4. Середнє царство.2160…1580рр. до н.е. у цей період зведено храмусипальню в Дейр-ель-Бахрі, розпочалось будівництво палацових комплексів в Карнаці та поховального скельового некрополя;
   
5. Нове царство. 1580…1085рр. до н.е. Зводяться храмові комплекси в Карнаці, Луксорі та інших містах, фортифікаційні споруди;
   
6. Період чужинних володінь. 950…663рр. до н.е. Столиця знаходиться в Танісі, потім у Фінах, Бубасті, Свісі, Напаті;
   
7. Пізньо –єгипетський період. 663…332рр. до н.е. час персидського володіння;
   
8. Греко-римський період. 332р. до н.е. – 640 р.н.е. Столиця знаходиться в Олександрії. Цей період поділяють на три: Олександра Македонського і династії Птоломеїв (332…30рр. до н.е.), римський (30р. до н.е. – 395 р.н.е.), візантійський (395…640рр.н.е.);
   
9. Магометанський період (середньо вічний Єгипет). 640…1517рр.н.е. Єгипет був завойований арабами;
   
10. Період турецького володіння.1517р н.е. увійшов до складу турецьких володінь аж до Першої світової війни…1914р.
    

2.2.1. Додинастичний період. 5000…3000 рр. до н.е. Перше житло: ями та печери. Віра у загробне життя сприяла будівництву могил у формі житла. Похованням для людей були ями в який клали посуд, зброю, зерно. Пізньонеолітичні поселення збереглися в Хелуані, Фаноме, Мерімде БеніСаламе. Для будівництва використовували матеріал : цегла-сирець, очерет, глина.

2.2.2. Раннє царство. 3000…2778рр. до н.е. в історії Єгипту вже склалося рабовласницьке суспільство. Від цього періоду збереглися культові споруди та гробниці. Стіни будівель муровані з висушеної на сонці цеглисирцю, виготовлені з нільського мулу змішаного з порізаною соломою і піском. Для стійкості стіни з боку фасадів звужувались «знизу-вверх». Житлові будівлі мали прямокутні плани та плоский дах. Деревина використовувалась багатими єгиптянами. 

Гробниці Раннього царства зберіглись в некрополях Саккари і Абідоса. Віра в загробне життя привела до будівництва могил влаштованих в широких ямах, дерев’яних дахів на що опирались дерев’яні стійкі або стовпи з цегли- сирцю, покритих насипами з ґрунту. В наш час такі поховання називають мастаба (рис. 2.2). Мастаба́ (що означає «будинок вічності» або «вічний дім») — тип гробниць древньоєгипетської знаті епохи Раннього (3000—2800 до н. е.) та Древнього царства (2800—2250 до н. е.), що були збудовані з сирцевої цегли прямокутниками із злегка похилими стінами та пласким дахом. Гробниці у формі мастаб будувались в період Раннього царства та трьох перших династій.

Рис.2.2 - Схема мастаба.

Мастаба складається з 2 частин: підземної, висіченої у скелі, і наземної, що має форму усіченої піраміди, складеної з цегли-сирцю та облицьованої кам'яними плитами. Вхід в підземний склеп здійснювався через похилий коридор або колодязь глибиною від 15 до 30 метрів, вхід в який замуровувався в день поховання. У багатих мастаб, крім камери для саркофага, були комори для похоронного інвентарю. 

Похоронна камера прикрашалася статуями (вмістилища душ померлих), стіни покривалися рельєфами і розписами (гробниця начальника скарбниці Ахетхотепа та його сина Птаххотепа в Саккарі, середина третього тисячоліття до н. е.). Іноді мастаби будували з відкритими двориками та портиками, всередині, як правило, були горизонтальні перекриття, але зустрічалися і склепіння. Більшість мастаб знаходиться в Гізі і Саккарі (рис. 2.3).

Особливо процвітало майстерність будівництва мастаби в другій половині Стародавнього царства, в роки правління V і VI династій. У цей час найбільше гробниць було побудовано в Саккарі. Стали будувати великі гробниці, з більшою кількістю кімнат, коридорів, камер. Це були справжні палаци. Їх будували вже не для однієї людини, а для цілих сімей. Стіни внутрішніх приміщень прикрашали чудові розписи і барельєфи.

Рис. 2.3 - Велика мастаба в Саккара. Близько 3000 року до н. е. ізометрична реконструкція

Одна з найвідоміших гробниць такого роду - це мастаба сановника Чі (V династія) рис.2.4. Планування гробниці дуже просте. Вхід знаходився на півночі, колонна галерея веде в північно-східну частину гробниці - у дворик, обнесений стіною і колонами. В середині дворика починався вхід в шахту, вона вела під будівлю мастаби, в напрямку з північного сходу на південний захід. Таким чином, похоронна камера і саркофаг перебували майже точно під молитовнею і сердабом. 

У південно-західній частині дворика починався коридор, що веде в капличку. З сердабом її з'єднують три маленьких і вузьких віконця. Для Чі і його дружини були зроблені окремі помилкові двері і вівтарі-жертовники.

Стіни покриті барельєфами тонкої роботи. На них зображений сановник Чі. Ми бачимо, як він займається державними справами, полює в очеретяних заростях, відпочиває в колі сім'ї. Художник зобразив на цих барельєфах і простих людей, хліборобів і ремісників.

Рис.2.4 - Плани мастаби Чі та мастаби Мерерука.

У мастабі Птахотепа більше внутрішніх приміщень, ніж в гробниці Чі. Вхід до неї знаходиться на півночі, внутрішні приміщення розміщуються навколо центральної зали з чотирма опорними стовпами. Чудові настінні барельєфи гробниці є видатними творами мистецтва. За часів VI династії стали будувати гробниці і усипальниці, ще більш складні по плануванню. 

Однією з найпрекрасніших гробниць такого характеру можна вважати мастабу Мерерука, візира фараона Теті. Це вже справжнісінький сімейний склеп, крім самого Мерерука і його дружини тут покоїться і син Мері - Тіті. Всього в мастабі налічується 31 приміщення.

Ще більш складні по плануванню стали будувати гробниці і усипальниці за часів VI династії. Новинкою було те, що стіни похоронної камери стали прикрашати настінними розписами. Їх тематика - обряди і церемонії жертвоприношень.

У мистецтві в кінці правління VI династії стали помітні ознаки застою. І хоча гробниці знаті зводилися з каменю, проте якість робіт впала, а елементи прикраси були перенесені під землю, в похоронну камеру. 

У неспокійні роки «першого перехідного періоду» поруч з фараонами більше нікого не ховали. Місця поховань були розграбовані, багато гробниць зруйновані. Вельможі і сановники місця останнього спочинку вибирали на землях своїх володінь, в скельних гробницях і усипальницях.

2.2.3. Стародавнє царство. 2778…2220рр. до н.е. Домінуючим устроєм стає рабовласництво. Влада фараона в Єгипті була необмеженою, тому культ померлого царя набув великого значення в релігії. Гробниці вважались місцем де знаходився дух померлого. Для зберігання тіла покійного фараона та звеличення живого будувались усипальниці – піраміди. Було виявлено 118 пірамід різної величини, конфігурації та віку. Район пірамід Мемфіс від Гізи до Дахшура входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Саккара — поселення в Єгипті, що знаходиться приблизно в 30 км к від Каїра. В ньому знаходиться стародавній некрополь столиці Стародавнього царства — Мемфіса. Назва його походить від назви бога мертвих — Соккара. Всього в Єгипті знайдено 118 пірамід (на 2008 рік).

За іншими даними кількість пірамід, що збереглися, сягає 238. При згадці єгипетських пірамід, як правило, мають на увазі розташовані в Гізі Великі Піраміди. Проте, вони не були єдиними пірамідами Єгипту. Перша велика піраміда — ступінчата піраміда Джосера, побудована приблизно в 2670 р. до н.е. рис.2.5, нагадує кілька поставлених один на одну щораз менших по масштабу плит. Швидше за все, саме таким був задум архітектора цієї піраміди, Імпотехом. що розробив спосіб кладки з тесаного каменю. Згодом, він вважався сином бога Пта, покровителя мистецтв і ремесел. 

Особливістю ступінчатої піраміди Джосера в місті Саккарі є її внутрішня конструкція. Піраміда складається з незалежних шарів кам’яної кладки, що спирається на основу із щебня. Але між розміщенням рядів кладки ступінчатої піраміди в 31 пірамідах більш давнішніх є різниця. В ступінчастій піраміді кам’яні блоки нахилені всередині під кутом в 74° - це дає більше міцності. В більш пізніх пірамідах грані кладки прямі, а не ступінчасті.

Найбільшою є піраміда Хеопса рис. 2.6. Спочатку її висота становила 147 метрів проте, через те, що нині відсутнє облицювання піраміди, її висота натепер зменшилася на 7,5 метрів. Довжина сторони піраміди — 230 метрів.

Рис. 2.5 - Піраміда Джосера.

Піраміда була побудована XXVII столітті до н. е. Припускають, що будівництво тривало 23 роки. Піраміда складена з 2,3 мільйонів кам'яних блоків, які були підігнані один до одного з неперевершеною точністю. При цьому не використовувався цемент. Кожен блок важить 2 тони. Піраміда є практично монолітним спорудженням — за винятком поховальної камери і провідних до неї коридорів, в піраміді практично немає внутрішнього простору.

Рис 2.6 - Піраміда Хеопса.

Внутрішня конструкція пірамід. За конструкцією Єгипетські піраміди можна поділити на два класи: 

1 - Монолітні споруди з підігнаних кам'яних блоків (піраміди Хеопса, Джосера та інші найбільші піраміди, що відносять до піку будівництва 4 династії). Ці піраміди мають доволі складну систему коридорів з кількома внутрішніми поховальними камерами. Входи в піраміду розміщувались на висоті кількох десятків метрів над землею рис. 2.7, рис 2.8. В деяких випадках вони були замасковані, але інколи й спеціально позначались шліфуванням частини плит облицювання. 

2 - Піраміди з каменю на будівельному розчині (Ранні піраміди та піраміди 6 та наступних династії) збереглись гірше, але також містять систему коридорів та поховальних камер.

Рис 2.7 - Вхід в піраміду Хеопса.

Технології будівництва пірамід. На думку Геродота який першим докладно описав піраміди, на будівництві піраміди Хеопса було зайнято сто тисяч рабів, проте останні дані дозволяють поставити це під сумнів. Швидше за все, піраміди зводили селяни, вільні під час розливів Нілу від польових робіт. Спорудження пірамід було, свого виду трудовою повинністю.

Рис 2.8 - Велика галерея піраміди Хеопса.

За останні 20 років археологами було відроджено поселення, в якому жили будівельники піраміди. Воно було відокремлене від сакральної частини плато, де розташовані великі піраміди, стіною. Будівництво пірамід вимагало створення величезної супутньої інфраструктури. Одна тільки Піраміда Хеопса складається з близько 2 млн блоків (сумарно бл. 2,6 млн тон). Якщо час будівництва піраміди становив 20 років, то в середньому в день монтувалось більше 500 однотонних блоків, які доводилось підіймати на висоту.

Гранітні блоки перекриття камер мають масу десятків тон та були встановлені із зазорами менше 5 мм. Доставка таких вантажів з каменярень вимагала конструювання надзвичайно великих та міцних суден. Видатний дослідник Давнього Єгипту археолог Фліндерс Пітрі, який одним з перших досліджував каменярські промисли єгиптян, дійшов висновку, що вже в ті далекі часи використовувалися прямі й кругові каменерізні пили, а також суцільні й порожнисті свердла, ріжучі кромки яких оснащували уламками особливо твердих каменів. Пітрі відмітив, що інструменти єгиптян для роботи з каменем майже не поступалися знаряддям кінця 19 ст., а різання граніту, базальту, діориту межувало з дивом.

2.2.4. Середнє царство. 2160…1580рр. до н.е. характеризується підсиленням людей незнатного походження, зобов’язаних своєю кар’єрою тільки своїй праці та розуму. В цей період в будівництві великі іригаційні роботи. Відновлюються старі канави, дамби та будуються нові, будуються міста. В районі Фаюмського оазису було збудовано місто Кахун рис. 2.9. Місто було огороджене цегляною стіною з двома воротами. Перші ознаки планування міста з розподілом на квартали та розташуванням будівель відносно сторін світу.

Монументальне будівництво першої половини Середнього царства можна розглянути на прикладі заупокійного храму Ментухатепа І в Дейрель-Бахрі рис.2.10.

Рис.2.9 - План міста Кахун, район Фаюмського оазису, Єгипет 2000р. до н.е.

Храм Ментухопетів був найвидатнішою пам’яткою Середнього царства. До храму з долини ріки вела дорога довжиною 1200 м та шириною 33 м та переходила в пандус. 

У період Середнього царства для знатних людей використовували вирубані в скельових породах у горах печерні гробниці рис. 2.11.

Рис. 2.10. Заупокійний храм Ментухопетів І і ІІ в некрополі Фів.

Рис. 2.11. План пірамід Середнього царства де вказано гробницю.

2.2.5. Нове царство. 1580…1085рр. до н.е. характеризується захопленням нових територій, споруджуються фортеці. У цей період посилюється роль фіванського жрецтва. Культові ритуали проводить верховний жрець а не фараон. Тому панівним архітектурним типом Нового царства стали комплекси монументальних храмів. В основі планування храмів лежав єдиний принцип: храмова ділянка мала форму витягнутого прямокутника, обнесеного масивною стіною; до розташованого на фасаді входу вела широка дорога, по боках якої стояли статуї сфініксів; вхід до храму у вигляді пілона – двох масивних прямокутників у вигляді башт з вузьким проходом між ними; перед входом стояли великі статуї фараона; всі поверхні пілона покривались рельєфами, що прославляли військові подвиги фараона, за пілонами яскраво освітлений двір, оточений з усіх боків колонадами; за двором знаходилась гіпостильна зала, багато колон що розташовувались у декілька рядів та ділили простір на проходи (нефи). Центральний прохід, вищий від бокових, мав прорізи для освітлення зали, композиція замикалась молельнями без вікон, в яких стояли статуї божеств.

Храми стародавнього Єгипту численні і різноманітні. Серед них встановлювалася своя ієрархія. Після докорінних змін у Середньому Царстві (2040-1640рр до н.е.) остаточно сформувався культ головного, сонячного бога Ра. Фараони взяли Амона - Ра спочатку як своє небесне втілення, а потім і як священного батька. Але для того щоб він став загальним головним богом, потрібно було перенести його в столицю країни Єгипет.

Карнакський храм — комплекс храмових споруд, розташований в Карнаці біля берега ріки Ніл за 2,5 кілометра на північ від Луксора рис.2.12. З 1979 року цей храм, разом з Луксорським храмом та фіванськими некрополями, включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

 Протягом півтори тисячі років храм був головною святинею єгипетської держави. Розширяючись та прикрашаючись багатьма поколіннями царів протягом 13-ти століть, Карнак був адміністративним центром і головною пам'яткою східної частини Фів. 

Карнакський храм став домівкою сонця. Перше, що зробив Ініотефе II, правитель Стародавнього Царства (2800 – 2200рр до н. е.), наказав побудувати у Фівах колону з вісьмома гранями на честь бога. Після нього справу продовжив уже Сенусерт, який створив найстаріший з уцілілих і до нинішніх часів будинків-храмів Амона. Середнє Царство затвердило культ бога на його постійне місце. Це восьмикінцева колона, створена при фараоні Ініотефе II і перебуває нині в Луксорському музеї. Найстаріша з будівель храмового комплексу було побудована за часів XII династії, при фараоні Сенусерті I. Особливого розмаху будівельні роботи досягли в епоху Нового царства (1550-1069 до н.е.). Храми Карнаку перебудовувалися і розширювалися аж до часів імператорського Риму. Єгиптяни називали його чікумбара, що значить "Великий". 

Рис. 2.12 - Карнакський храм.

Найбільш значимою будівлею усього комплексу є храм Амона-Ра з його 10 пілонами, найбільший з яких має довжину 113 метрів, ширину 15 метрів і висоту близько 45 метрів а також величезні зали, розділені багатометровими внутрішніми дворами. Біля входу в храм Амона-Ра колись стояли два обеліски і великі шість статуї Рамзеса II. Збереглися тільки три статуї і один обеліск, другий обеліск був вивезений Наполеоном Бонапартом в Париж.

Крім пілонів, величний вигляд має колонний зал, розпочатий при фараоні Хоремхебі та закінчений в роки правління фараонів Сеті I та Рамзеса II. Розміри храму (близько 40 га) і велика кількість будівель роблять храм схожим на місто.

В цілому храм складається із трьох окремих частин:

1. На півночі (тепер в руїнах) храм бога війни Монту — чотирикутник площею приблизно в 2,5 га;
   
2. На півдні — храм богині Мут, дружини Амона, яку символічно зображають у вигляді грифа. Половина площі, що становить 9 га, ще не досліджена;
   
3. Посередині найбільший храм Амона, він займає площу в 30 га.
   

В античну епоху Карнакський храм був зв'язаний з Луксорським 2-х кілометровою алеєю, по обидва боки якої були встановлені сфінкси. 

Для архітектури та будівництво кінця Нового царства характерне спорудження печерних храмів: фараон Харемхеб вирубав свій храм у Сильсиле, Сеті І – дорогою від Едфу до Червоного моря, фараон Рамсес ІІ висік два храми у далекій Нубії, в Абу-Симбелі. 

Храми Рамсеса ІІ в Абу-Симбелі( рис. 2.13) перевершили за величчю та розмірами скельні споруди, створені протягом усієї історії Єгипту. Незважаючи на те що приміщення абу-симбельських храмів висічено всередині скель, їхнє планування повторює планування єгипетських храмів Нового царства, зведених на поверхні землі.

Рис. 2.13 - Храм Рамзема ІІ в Абу-Симбелі.

Карниз храму був увінчаний рядом невеликих статуй сидячих павіанів – священих тварин бога мудрості Тота. З боків входу височіло по дві 20- метрові портретні статуї Рамсеса ІІ. Над входом, на рівні голови та плечей статуй, у прямокутній глибокій ніші вирізьблено шестиметрове зображення сокологолового бога сонця. Для того, щоб підкреслити великі розміри статуй, у них біля ніг було розміщено жіночі фігури, виконані у натуральний розмір. Фігури статуй трактовано як міцні контрфорси, що стримують тиск скелі. Коли храм, розміщений високо на західному березі Нілу, освітлювали перші промені сонця, гігантські скульптури раптово отримували темно-червоне забарвлення були особливо рельєфними . Колоси справляли незабутнє враження приголомшливої могутності фараона. 

Особливості будівництва усіх храмів Нового царства:

• головний фасад звернений до Нілу;
  
• висока масивна стіна навколо храму;
  
• орієнтація із заходу на схід;
  
• планування, алеї сфінксів, масивні пілони, статуї фараонів, що стоять перед ними та ін.;
  
• печерні храми, які висічено всередині скель, за плануванням повторюють храми, зведені на поверхні землі.
  
• храми Атона у Ахетатоні відрізняються від решти храмів Нового царства, у них відсутні корлони та молелень із культовими статуями божества й, навпаки, наявність відкритих дворів із численними жертовниками, що пояснюється самим культом Атона.
  

Велике значення для розвитку храмової архітектури Нового царства мав Луксорський храм. Саме тут знайшов свою завершену форму новий тип храму Нового царства. Центральна колонада його двору у вигляді гігантських кам’яних квітів папіруса вплинула на більш пізнє оформлення середніх нефів гіпостилів, так само як і використання великої кількості колон. Після Луксора все частіше стали застосовуватись портики із подвійними рядами колон.

2.2.6. Греко-римський період. 332р. до н.е. – 640 р.н.е. Часи персидського володіння не вплинуло на розвиток архітектури і будівництва в Єгипті. Познайомившись з мистецтвом греків, стали використовувати заокруглені форми, використання колон з більш розкішними капітелями. На острові Філе були зведені перші споруди храму богині Ісіди рис. 2.14. Довжина храму 60м, має два пілони, колонну залу, приміщення для молебнів і великий двір. 

Між містом Асуан і першим порогом річки Ніл ще зовсім недавно розташовувався невеликий острів Філе, відомий своїми монументальними спорудами. До недавнього часу саме там знаходився храм Ісіди, зусиллями ЮНЕСКО врятований від затоплення під час зведення Асуанської греблі. 

Єгиптяни вірили, що острів Філе був місцем вічного сну бога Осіріса, і шлях туди був заборонений для простих смертних. Тільки жерці мали право проводити тут священні ритуали.

Згідно з міфами Стародавнього Єгипту, на цьому острові народилася сама богиня Ісіда. Тут же при правителях Нектанебом I і Нектанебом II був закладений храм, присвячений їй. Уже перші споруди, зведені тут, були настільки чудові, що античний історик Геродот назвав побудований тут храм «перлиною Єгипту». За традицією, перед храмом Ісіди був побудований пілон, на якому можна побачити зображення фараона, що приносить дари богині.

Рис. 2.14 - Храм Ісіди.

Храм Ісіди добудовувався під час царювання династії Птолемеїв, а його зведення завершилося тільки в III столітті нашої ери при імператорі Каракалле. У сам храм являє собою споруду, що простягнулося на 60 метрів, з двома пілонами, залом з колонами, підземеллями, молитовні і великим двором. Це видатний архітектурний ансамбль, який піднімається над іншими спорудами острова. 

Імператор Август почав будувати біля храму Ісіди колонаду з капітелями у вигляді пальм. Потім його роботу продовжить Тиберій. Він же звів на півночі острова храм на честь Августа, а імператор Клавдій побудував храм нубійського божества Хорендота. Свій слід на цьому місці залишив і римський імператор Траян - він збудував невеликий витончене спорудження, яке отримало назву «Кіоск» рис. 2.15. Він знаходився на східному узбережжі острова і, швидше за все, виконував функції парадній пристані. У «кіосків» вигадливо переплелися елементи античного і давньоєгипетського зодчества. 

При імператорі Адріані біля храму Ісіди збудували однопролітного арку. Береги острова зміцнили, на них влаштували кам'яні причали і встановили обеліски з граніту. Тут же розташовувався табір римського гарнізону, до нього з річки вели сходи з терасами.

Рис. 2.15 - Павільйон «Кіоск» Трояна - парадний причал для човнів, 98-117рр.н.е.

Острів Філе був поглинений водами Асуанського водосховища в 70-х роках минулого століття. Але стародавні пам'ятники, які перебували на ньому, зусиллями ЮНЕСКО були врятовані від знищення. Храм Ісіди і «Кіоск» Траяна були розпиляні на безліч блоків і перенесені в більш високе місце. 

Недалеко від «Кіоску» знаходиться невеликий храм богині Хатхор рис.2.16, зведений при Птолемее IV. Відомо, що його прикрасою займався сам імператор Август. Барельєфи храму дуже оригінальні і примітні: наприклад, жрець, який грає на подвійній флейті, або мавпи, які виконують танець в той час, як одна з них виконує музику на лютні. 

Довжина храму 60м, має два пілони, колонну залу, приміщення для молебнів і великий двір.

Рис. 2.16 - Барельєф богині Хатхор.

В 283р до н.е. на острові Фарос був зведений Олександрійський маяк висотою 140м у вигляді триярусної вежі. 

Олександрійський маяк або Фароський, що знаходився на острові Фарос (сьогодні мис в межах міста Олександрія у Єгипті) рис. 2.17. Завдяки своїй висоті й системі вогнів, він гарантував морякам безпечне плавання у Велику гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).

 Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Олександр Македонський вирішив заснувати там нову столицю, що була названа на його честь Олександрією. 

Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птолемеєм II. За його правління Олександрія досягла багатства і процвітання. 

Цей маяк висвітлював шлях мореплавцям протягом більше 1500 років. Але потужні підземні поштовхи в 365, 956 і 1303 роках н. е. сильно пошкодили споруду, а потужний землетрус 1326-го року остаточно зруйнував цю споруду.

У 1994 році останки Олександрійського маяка були виявлені археологами, а згодом образ будівлі був відновлений за допомогою комп'ютерного моделювання. Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменівлінз.

Зв'язок назви маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» (грец. Φάρος) стало коренем слова «маяк» у французькій, італійській, іспанській і румунській мовах.

Рис. 2.17 - Олександрійського маяка 1909 р.