Тема 5. Будівництво і архітектура Стародавнього Риму.

За легендою історія Риму починається як історія невеликої родової общини на Тібрі, а з середини II ст. до н. е. римська община перетворюється в могутню державу Середземномор’я. З VIII до VI ст. до н. е. в римській общині відбувався процес розпаду родового устрою. У цей період етруски підкорили племена частини Середньої та Північної Італії та утворили федерацію 12-и міст, що схожі на грецькі поліси, очолювані царями.

Так утворилась етруська держава. Найкращі землі і політичну владу привласнила родова аристократія - патриції. Основну масу населення складали плебеї - середні та дрібні землероби, а трохи пізніше - ремісники і торговці, які жили в містах. Рабів було мало.

В кінці VI ст. до н. е. Рим стає аристократичною рабовласницькою республікою. Вищим органом влади є сенат, який знаходився в руках патриціїв. Укріплення і розвиток республіканського устрою здійснювався в процесі боротьби патриціїв і плебеїв за землю і політичні права. В результаті патриції дали згоду на включення до правлячої групи багатих плебеїв. Формується нова патриціано - плебейська аристократія, яка отримала назву нобілітет. 

Об’єднання Італії під владою Риму створили умови для розвитку рабовласницької економіки, особливо в сільському господарстві. Для культурного розвитку Риму велике значення мало завоювання грецьких міст південної частини Апеннінського півострову, що прискорило залучення римлян до більш розвинутої грецької культури, вивчення грецької мови, літератури і філософії. Конституція римської аристократичної республіки забезпечувала панування нобілітету.

З 60-х років III ст. до н. е. рабовласницький Рим вів криваві війни за панування в усьому Середземномор’ї. Вирішальними в цій боротьбі стали руйнування Карфагену - головного суперника Риму - і перетворення Греції та Македонії в римські провінції (146 р. до н. е.). Після підкорення Іспанії та Сирії римські володіння простягалися від Атлатичного океану до Євфрату, а Юлій Цезарь своїм походом до Галії в 59 р. до н. е., відсунув їхні північні кордони до Рейну і Британського каналу. В 55 р. до н. е. він переправився разом з військом на Британські острови.

Рим стає потужною середземноморською державою. Значно збільшується кількість рабів. Поступово дешева рабська праця витісняє працю вільних людей. В середовищі вільних громадян формуються нові соціальні групи: з одного боку люмпен-пролетаріат, а з другого вершники - представники комерційних і військових з незначним походженням.

Період розквіту імперії (27р. до н.е. – ІІст н.е.) розпочався переходом від республіканської форми правління до монархічної. При династії Флавіїв (69…96рр н.е.) стабілізувалась економіка після перемоги римської армії в Іудеї. «Золоте сторіччя» Римської імперії при рабовласницькій формації є також початком кризи (ІІ ст н.е.), це час правління династії Антоніїв. Завоювання Дакії розширює територію імперії. В Європі приєднались території – частина Британії, землі Рейна, на Сході – Мала Азія, Північна Месопотамія, на півдні – Північна Африка, рис.5.2.

Період пізньої імперії (ІІІ…ІVст. н.е.) відзначається кризою державності, намітився розкол римської імперії. В 476 р. був усунений останній імператор Римської імперії. Східна частина перетворилась у Візантійську імперію, її суспільна формація змінилася на ранню феодальну і існувала до 1453р. Мистецтво Стародавнього Риму стало не високим родом діяльності, як у греків, а засобом звеличення Риму як держави. При будівництві переважно вирішувались функціонування споруд, здешевлення будівництва, прискорення його виконання.

Рис. 5.2 Територія зростання рисмської імперії.