Лекція 14. Взаємодія людини і природи в умовах глобальної екологічної кризи

Екологічна катастрофа (від грец. katastrophe – переворот, загибель) – це зміна екологічної рівноваги до стану зникнення умов існування живого організму, популяції, виду, біосфери.

За швидкістю розвитку катастрофи поділяють на: повільні, зумовлені кумуляцією шкідливих речовин в організмі людини внаслідок поступового їх надходження у довкілля; швидкі, які розвиваються протягом приблизно шести годин; миттєві, при яких люди гинуть за короткий проміжок часу – до однієї години.

В залежності від кількості людей, що загинули, катастрофи (як це не цинічно) поділяють на: дрібні, які викликають загибель не більше 10 людей; великі, крупні – загибель більше 10 людей.

Катастрофи можуть бути ненавмисні (випадкові, спонтанні, такими вони найчастіше всього і є) і навмисні (прикладом може буди екоцид, тобто знищення природи з метою позбавити супротивника свободи пересування, укриття місцевих джерел їжі, води тощо).

За характером прояву катастрофи можуть бути очевидними і прихованими. Різке і наростаюче загострення протиріч між природою і суспільством, яке призводить до виникнення надзвичайних ситуацій, котрі загрожують дестабілізацією чи руйнуванням природної і соціальної систем, і, як наслідок, потребують миттєвої реакції з боку суспільства. Ці ситуації можуть виникати подібно вибуху, спричинені природними (землетруси, тривалі зливи і т.д.) і технологічними (енергетичними і іншими) катастрофами, або у вигляді тривалої екологічної кризи (напружене становище взаємовідносин між людством і природою, яке характеризується невідповідністю розвитку виробничих сил, виробничих відносин в людському суспільстві екологічним можливостям біосфери (криза – зворотне явище, в якому людина виступає активно діючою стороною, катастрофа – необоротне явище, людина тут вимушено пасивна, потерпіла сторона), наприклад серйозне забруднення навколишнього середовища і руйнування природного потенціалу). Якщо ці явища охоплюють окремі ділянки і регіони, то виникає локальна екологічна катастрофа. Коли ж вона охоплює всю Землю, то виникає глобальна екологічна катастрофа.

Загрожуючі екологогічні тенденції сприяли виникненню таких понять як "екологічне лихо", "зона підвищеного екологічного ризику", "зона (регіон) екологічної катастрофи". Що ми під ними розуміємо?

Екологічне лихо – аномальна екологічна ситуація, яка склалася у навколишньому середовищі на визначеній території (акваторії) у наслідок виникнення стихійних лих і антропогенного впливу на процеси природи, системи, що призвела до остаточних змін у навколишньому середовищі і порушенню нормальних умов життєдіяльності: погіршенню здоров’я і шкоді народному господарству, порушенню рівноваги природи і природних екологічних систем, деградації флори і фауни. До екологічних лих відносять всяке руйнівне природне і природно-антропогенне явище (землетрус, повінь, виверження вулкана, засуха, масове розмноження шкідників, відсутність комах опилювачів, що загрожує  врожаю). Серед екологічних лих найнебезпечнішими вважають (за даними ООН) циклони, особливо тропічні. Наприклад, з 1947 по 1970 р. тайфуни стали причиною 754 тис. людських жертв, від повеней загинуло 175 тис. чоловік , від землетрусів – 151 тис., від вивержень вулканів – 72 тис. чоловік. Однак не менш грізні наслідки приносять засуха і опустелювання. Наприклад, в зоні Сахеля (на південь від Сахари) з сучасним населенням в 32 млн. чоловік жорстокі засухи 1941–1942, 1972–1975 і початку 80 х рр., за оцінками (переписи населення тут не проводились, точних статистичних даних немає), стали причиною загибелі 2 млн. чоловік (експерти ООН вважають, що з 1972 по 1975 р. в зоні Сахеля померли майже всі діти до 2 років).

Є й інші приклади: 1) 9 жовтня 1963 р. зі схилу гори Тік в Італійських Альпах у водоймище, що утворилося за греблею Вайонт, сповзло 240 млн. м³ ґрунту. Гребля встояла, але хвиля висотою 100м ―перестрибнула‖ через її гребінь і цілком змила селище Лонгароне, у результаті чого загинули 2500 чоловік; 2) У березні 1978 р. за 96,6 км від узбережжя півострова Британь, Франція,  розбився танкер  ―Кадис‖, який  належав  компанії  ―Амоко‖, і  в воду вилилося 220 000 т нафти; 3) З 4 по 9 грудня 1952 р. у Лондоні від гострого бронхіту, викликаного густим смогом, померло приблизно 3500 4000 чоловік, головним чином люди похилого віку та діти; 4) Одне з найбільших екологічних лих – Чорнобильська аварія. У ніч на 26 квітня 1986 р., коли два вибухи зруйнували 4 й блок Чорнобильської АЕС, відбувся викид в атмосферу радіоактивної речовини. Хмара, що містила 30 млн. Cu (кюрі) покрила територію, границі якої: на півночі – Швеція, на заході – Німеччина, Польща, Австрія, на півдні – Греція і Югославія. Ще 20 млн. Cu випало у вигляді опадів, захопивши територію в 130 тис.кв.км на Україні, Білорусії, північному заході Росії. На основній частині території станції рівень радіації складав (осінь 1988 р.) від 1 до 7 мР/год, а в адміністративно побутовому корпусі, куди прибуває персонал, – 0,5 0,7 мР/год. Концентрація аерозолю на території АЕС знаходиться в межах припустимої норми для атомних станцій.

Зона підвищеного екологічного ризику – це територія, на якій існує підвищена вірогідність несприятливих наслідків для здоров'я людей і стану екосистем як результат впливу будь–яких – навмисних чи випадкових, поступових чи катастрофічних, антропогенних чи природних об'єктів та факторів. А вони пов'язані, насамперед, з наявністю на цій території потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, а також з підвищеною вірогідністю особливо небезпечних природних явищ.

Зона екологічної катастрофи – це територія (акваторія) з глибокими незворотними (частково або повністю) змінами навколишнього середовища, що виникли в результаті антропогенних або (і) природних катастроф. У цих зонах спостерігається деградація і загибель живих істот, включаючи людей. Процеси, які викликали біду, є незворотними. Порушується здатність системи до самовідновлення.

І навпаки, зона екологічного благополуччя – це регіон, де всі компоненти біосфери (повітря, вода, земля) не містять підвищених кількостей забруднюючих речовин, не фіксується підвищений рівень радіоактивності, не порушені рослинний покрив і гідробаланс, не спостерігається зменшення чисельності і різноманіття видів живих істот, не зростає захворюваність населення, залишаються незмінними рівні народжуваності, смертності та тривалості життя населення. На превеликий жаль таких зон залишилося обмаль. І здебільщого винна в цьому сама людина, її всезростаючі прагнення до споживацтва, а також екологічні прорахунки.

Чим обертаються екологічні прорахунки? Екологічний бумеранг (екологічний прорахунок) – непередбачений шкідливий наслідок зміни довкілля, що зводить нанівець заплановану доцільність і породжує більше проблем, ніж вирішує. В основному це екологічно необґрунтовані шляхи чи розміри використання природних екосистем  і ресурсів, що призводять до екологічних чи економічних збитків, втрати запланованого прибутку (вигоди). Непередбаченість шкідливих наслідків зумовлена насамперед, як правило, неправильним уявленням суспільства і недостатніми попередніми дослідженнями, а також недооцінкою сили ударів, яких завдає навколишньому середовищу і живим організмам в цілому господарча діяльність людини (особливо розвиток техніки).

Наприклад, будівництво величезних гребель в тропічних країнах призвело до втрати пасовиськ і сільськогосподарських угідь, збільшенню місць проживання мухи-цеце, в зв’язку із збільшенням довжини берегової лінії, хвороб великої рогатої худоби, зниженню родючості земель, що знаходяться нижче за течією і т.д. Негативними наслідками характеризуються занадто велике використання пестицидів, масове вирубування лісів, у тому числі і тропічних. І таких згубних дій немало: повітря, вода, грунти забруднені шкідливими для тварин і людини хімічними речовинами, радіонуклідами, небезпечною мікрофлорою. Ми спостерігаємо перші відчутні ознаки наступу парникового ефекту – помітної зміни клімату Землі, послаблення, а то і виснаження озонового шару атмосфери, виникнення "озонових дірок", випадання кислотних дощів, наступ пустель, виснаження запасів прісної води, нарешті мутагенне людини. Отже, вже повертається до людства, запущений ним у природу "екологічний бумеранг", який невідворотно несе нищівний, а можливо і смертельний, зворотній удар.

Якщо розглядати даний термін на прикладі України, то можемо сюди віднести побудову водосховищ, які стали причиною зміни клімату в регіоні і втрати значної частини чорноземів та природних комплексів в цілому, осушування боліт, що призвело до зниження рівня ґрунтових вод, тисячі хімічних підприємств на Дніпрі, металургійних підприємств у донецько-Придністровському регіоні, каскад атомних електростанцій і т. д. внаслідок чого багатий і квітучий колись край перетворився в зону суцільного екологічного лиха, а деякі регіони підійшли до межі екологічного колапсу, після якого у природному середовищі не залишається місця для "хомо сапієнса".

Вчені і громадськість останнім часом жваво обговорюють ситуацію, що склалась і висловлюють різні версії і припущення стосовно причин і шляхів подолання екологічної кризи. Деякі вважають, що наше сьогодення "технічна цивілізація" вступила у безвихідну суперечність з природними можливостями природного середовища, що виходу нема і, що людство десь до середини ХХІ ст. місцями просто почне вимирати від недостатку природних ресурсів і нестерпних умов для життя. Але є і оптимістичні погляди на те, що нас очікує у майбутньому. В багатьох індустріально розвинутих країнах уже всерйоз, на практиці широко застосовують засоби проти забруднення природного середовища і досягають відмінних результатів