3. Подолання екологічної кризи та катастрофи

Подолання глобальної екологічної кризи безпосередньо залежить передусім від з'ясуваня її глибинних коренів, бо тільки знання причинних факторів дає підстави для прийняття об'єктивно–виважених рішень. Деякі дослідники (особливо на Заході) вважають причиною екологічної кризи швидке зростання масштабів виробництва. Саме тому вони і вбачають єдиний шлях порятунку в так званому "нульовому економічному зростанні". М. Лємєшев вважає, що виснаження природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища зумовлені не стільки зростанням масштабів виробництва, скільки недосконалістю його технології. Саме недосконалість технологій зумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища. Кінцевий продукт, який іде на споживання, складає лише 1,5–2,0% від загальної маси природного матеріалу, що залучається у виробництво; решта – "відходи", що пригнічують навколишнє середовище.

Дійсно, швидке, переважно екстенсивне, зростання виробництва та його масштабів у поєднанні з недосконалою технологією (яка допускає величезні викиди відходів виробництва, а це у свою чергу пов'язано з поганою роботою, а то і взагалі відсутністю очисних споруд), що може бути однією з причин глобальних екологічних кризових явищ. Але будь–який екстенсивний розвиток має обмеження, які зумовлені обмеженістю самої земної кулі. Отже, сучасний стан відношення "суспільство – людина – природа" спричинений переважно екстенсивним розвитком виробництва.

Інколи як первинну причину розглядають суспільну систему, той чи інший тип соціально–економічних відносин. Але, по–перше, будь–які системи, організації мають сенс і виправдання лише тією мірою, якою вони здатні розкрити можливості і прагнення кожного суб'єкта зробити його життя більш яскравим, повним, щасливим; по–друге, сама система формується відповідно до ідейних настанов, ідеалів, запитів і очікувань людей; по–третє, жодній із соціальних систем не вдалося забезпечити екологічно збалансований напрямок розвитку, який передбачає і розвиток культури.

Тоді, можливо, визначальною причиною екологічної кризи буде небачена до цього часу криза духовної культури. І для цього є підстави, адже більшість людей нині перестала шукати духовний сенс життя, вони шукають матеріальних життєвих благ. Пересічний житель нашої планети занепокоєний передусім пошуком матеріальних цінностей. Природа, що створила його як істоту тілесну і духовну, тепер зводиться в стан обмежено чуттєвого, безглуздого, бездуховного середовища проживання. По суті, вона стає мертвим, космічним тілом, на якому копирсаються юрби живих організмів. Серед них і вища з істот, якій дозволено все: підкорювати і споживати, що тільки їй доступно за допомогою технічних засобів, наукового доробку організацій.

Це, власне, і є позиція підкорювача природи і споживача. Найбильш дивне, що її сповідує істота, яка живе лише декілька десятиліть, тоді як земна природа, що створила її нараховує щонайменше мільярди років. Виходить, що заради цього швидкоплинного тріумфу споживача вершилась уся неймовірна геологічна історія, споруджені великі храми гірських вершин, рухаються хмари, розкинулись океани, ллється сонячне світло. Ні звичайно, хоча тут є певна доцільність, зумовлена законами природи. І як стверджував Л.Гумільов: "Так було завжди". Суто споживацьке ставлення до природи існувало дійсно завжди. І не слід думати, що подібне ставлення до природи властиве тільки сучасним представникам так званого цивілізованого світу. І в більш ранні часи серед інших народів простежувалося таке саме споживацьке ставлення до природи, з такими ж жалюгідними наслідками. За 15 тис. років до нашої ери на Землі не було пустель, а тепер куди не глянь – пустелі. А будь–яка пустеля – це результат загибелі природи, завдяки діяльності людини, яка уявляє себе її царем.

Тепер виробництво матеріальних цінностей перетворилося, по суті, в самоціль суспільства споживання. Тому воно і природу розглядає не як більш високорозвиненого чи хоча б рівноправного партнера, а як сукупність мертвих і живих тіл, пов'язаних у механічну систему. Це – зліпок, бездушний вид – поза душею, свободою, любов'ю, життям, свідомістю. Специфіка сучасної епохи, мабуть, найяскравіше виявляється в тому, що принцип корисності набув статусу глобального. Можливо, саме в цьому і полягає відшукуваний нами головний чинник сучасної екологічної кризи. Система всезагальної корисності - це і є та субстанціальна основа, яка об'єднує докупи, воєдино всі часткові й особливі прояви такої цивілізації. І в розвинутих, і в слаборозвинутих країнах ставлення до природи таке ж споживацьке і руйнівне.

Аналізуючи головні причини кризових екологічних явищ в Україні, слід вказати і на деякі специфічні обставини. Це – грубі помилки в розміщенні виробничих об'єктів; тяжіння до гігантоманії та концентрації виробничих об'єктів; велика ресурсозатратність економіки; ізольованість розгляду проблем розвитку виробництва і охорони природи; відсутність, або погана робота очисних споруд; відсутність екологічної (незалежної) експертизи; відомчість, необгрунтованість прийнятих рішень; недосконала бюрократично–командна система, недосконале законодавство; незадовільна матеріально–технічна база; відсутність матеріальної зацікавленості і, нарешті, відсутність чіткої програми екологічного оздоровлення України, де були б визначені цілі і пріоритети нашої екологічної політики- політики економіко-екологічного зрівноваженого розвитку, політики екологічної безпеки.

Екологічна безпека – сукупність дій та комплекс відповідних заходів, процесів, які забезпечують екологічний баланс на планеті та в різних її регіонах на рівні, до якого людина може адаптуватися фізично, без збитків (політичних, соціально економічних). Це також будь-яка діяльність людини, що виключає згубний вплив на екологічне середовище та не порушує баланс природних або змінених людиною природних компонентів середовища і процесів, що зумовлює тривале або необмежене в часі існування певної екосистеми.

Екологічна безпека встановлює порушений взаємозв’язок людини і природи та гармонізує їх співіснування, а також сприяє розміреному, розумному використанню природних ресурсів людиною. Екологічна безпека пов’язана з сучасним розумінням екології, екологічної політики. В основі екологічної безпеки лежить фактор надійної захищеності природи від негативного впливу людства, та охорони людства від руйнівних наслідків його ж дій, пов’язаних з нормальними умовами проживання на планеті. Завдяки екологічній безпеці здійснюється прямий зв’язок між соціумом і природою. Екологічна безпека – це стан захищеності кожної окремої особи, суспільства, держави і оточуючого середовища від надмірної екологічної небезпеки. Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави.

З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь яких загроз.




Accessibility

Шрифти

Розмір шрифта

1

Колір тексту

Колір тла