3. Концептуальні підходи в наукових дослідженнях вчених до контролю, як галузі знань

Проблема контролю була актуальною в усі часи.

Таблиця 6

Визначення поняття «контроль»

 Таблиця 7

Систематизація поглядів учених-економістів на сутність категорії «контроль»

Таблиця 8

Розгляд контролю

Джузеппе Россі (1845-1921) переконував колег, що “...все, що стосується обліку на підприємстві, визначає три функції:

1) уважність – передбачає спостереження головного бухгалтера за тим, як підлеглі йому особи виконують свою роботу;

2) зіставлення (колація) – вимагає виявлення адекватності інформаційних потоків тому, що насправді має місце в господарстві;

3) контроль – зобов‘язує аналізувати інформацію про господарську діяльність, трансформуючи облікові дані до рівня виконавців”.

Італійський вчений Джезеппе Борначіні, зазначаючи, що бухгалтерія – мистецтво ведення, передбачення і регулювання адміністративних розпоряджень, одночасно чітко констатує: “Контроль – ось істинна функція обліку”.

Кужельний М.В. “…Наявність об‘єктів обліку обумовлює появу і відповідних об‘єктів контролю, оскільки в процесі виробничої та фінансово-господарської діяльності ними потрібно керувати, контролювати законність і доцільність економічних процесів та явищ. Об‘єкти обліку тісно взаємозв‘язані з об‘єктами контролю. У зв‘язку з цим бувають об‘єкти соціалістичного контролю двох видів: об‘єкти контролю, які охоплені бухгалтерським обліком; об‘єкти контролю як функції управління. Об‘єкти контролю, охоплені бухгалтерським обліком, збігаються з об‘єктами обліку. Це й визначається тим, що бухгалтерський облік є і засобом контролю, і його об‘єктом. Жодна господарська операція, відображена у бухгалтерському обліку, не знаходиться поза контролем, що забезпечується завдяки принципу подвійного запису та його контрольного значення, порівняльності даних синтетичного й аналітичного обліку, рівності активу та пасиву балансу, використанню працівниками обліку різноманітних прийомів і методів контролю тощо”.

Як вже зазначалося, економічний розвиток національної господарської системи загалом та кожного господарюючого суб’єкта зокрема зумовлює необхідність здійснення контролю як однієї з функцій управління. Одним із важливих видів контролю, який потребує подальшого вдосконалення та приведення у відповідність до вимог реальної ринкової економіки, є внутрішній економічний контроль.

На відміну від здебільшого статичного зовнішнього контролю, здійснюваного контрольно-ревізійним управлінням, податковою інспекцією, аудиторськими фірмами, котрі запрограмовані на виконання підсумкового контролю за звітними показниками, внутрішній контроль має справу безпосередньо з економічними процесами, використанням ресурсів і отриманням результатів.

В управлінні внутрішній економічний контроль підтримує взаємодію, взаємозв’язок різних видів діяльності в межах підприємства й окремих його підрозділів, стимулює її ефективність, активно впливаючи на підконтрольні об’єкти. Кожна із функцій управління похідна від контролю, оскільки прийняття рішень – планових, організаційних, координаційних – ґрунтується на інформації, отриманій у результаті контролю. Контроль – основа не тільки для визначення чи уточнення цілей виконавчої діяльності, а й для стимулювання їх виконання, тобто контроль корелює дієвість.

Концептуальні засади формування системи державного фінансового контролю

Як вже зазначалося, фінансовий контроль є важливою функцією управління національною економікою будь-якої суспільно-економічної формації. У процесі формування ринкових відносин в економіці України стає очевидним, що його традиційна система не може захистити не тільки інтереси нових власників, але навіть самої держави. В ринкових умовах відбувається не спрощення, а ускладнення фінансової діяльності і, як наслідок, ускладнення й фінансового контролю, який об’єктивно властивий усім типам економіки, в тому числі і ринковій.

Білуха М. зазначає: “…Централізована система контрольних органів в Україні ліквідована. Натомість з’явилась значна кількість державних і громадських контрольних органів, які здійснюють контрольні заходи розрізнено, що приводить до паралелізму і завдає збитків суб’єктам господарювання, недодержання єдиної методології в організації та проведенні контролю”.

Про помилковість ліквідації органів народного контролю як єдиного контрольного центра соціалістичної держави при переході від командно-адміністративної до ринкової економіки ще у 1992 році стверджувала частина науковців. На їх думку, їх потрібно було не ліквідовувати, а реорганізовувати. Цей процес повинен був здійснюватись синхронно зі змінами функцій управлінських ланок, функції яких виконували контрольні органи. Крім того, слід було керуватись основним правилом теорії управління, яке передбачає посилення централізованого контролю при децентралізації управління. Проста руйнація контрольної системи тягне за собою порушення управлінського процесу.

При цьому, як справедливо вказує Є. А. Кочегін, “…Контроль у системі управління не здійснюється автоматично. Це сфера суб’єктивної творчості мільйонів керівників і спеціалістів, органів керівництва, трудових колективів, громадських і державних організацій, працюючих. Для розуміння справжньої ролі контролю необхідне його якісне відособлення і самостійний аналіз цієї сфери теорії і практики управління”.

Ще у 2001 році заступник Голови Рахункової палати України В. Мельничук справедливо зазначив, що стару всеосяжну систему державного контролю було зруйновано, а нової, яка відповідала би завданням побудови ринкової економіки, створено не було. “Це сталося, по-перше, під час реорганізації колишньої фінансової системи. У процесі виділення зі складу Міністерства фінансів податкової служби, державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби, прийняття законів і відповідних положень окремі контрольні функції просто були втрачені.

Наприклад, не відповідаючи за виконання бюджету, податкова служба отримала право надавати пільги та відстрочки у сплаті податків, навіть не погоджуючи ці питання з фінансовими органами, хоча саме вони відповідають за бюджет в цілому. Мінфін і його органи на місцях втратили право контролювати діяльність і сплату податків державними та комунальними підприємствами, хоча їх власниками є держава та місцеві ради.

По суті, втрачено контроль і важелі впливу держави і на формування та використання коштів місцевих бюджетів.

По-друге, закони України “Про Рахункову палату”, “Про Державну контрольно-ревізійну службу”, про податкову, митну службу та інші визначили лише завдання та специфічні сфери діяльності цих контролюючих органів.

Загалом, поставлені чинним законодавством перед контролюючими органами завдання є вибірковими, розрізненими і такими, що не охоплюють усю сферу державних інтересів”.

Дерій В.А., маючи на увазі насамперед державний контроль, зазначив таке: "Економічний контроль в Україні, на наш погляд, формально здійснюється, проте щодо його ефективності маємо значні сумніви. Це, вважаємо, пов‘язано з такими проблемами:

1) переважна більшість представників органів влади України не зацікавлена в ефективному економічному контролі, оскільки перебуває в корупційних зв‘язках і змові між собою, що забезпечує для них кругову поруку;

2) законодавча база в Україні недосконала, а нерідко протекціоністська (на користь великого бізнесу), має багато неузгоджень і можливостей для уникнення або пом‘якшення відповідальності за господарські порушення та економічні злочини;

3) в контролюючих органах влади (особливо в системі ДСПУ) значна плинність кадрів, пов‘язана з високим рівнем стресових ситуацій, оцінкою роботи підлеглих за принципом особистої відданості керівникові та його приватної фінансової вигоди, проведенням дій, які часто суперечать елементарним нормам моралі та етики;

4) контролери і особи, яких перевіряють переважно від початку перевірки, домовляються про умови, за яких буде досягнутий "баланс інтересів";

5) на багатьох підприємців у контролюючих органах працюють люди, які одержують значні та постійні "гонорари", забезпечуючи для перших зменшення їхніх ризиків, пов‘язаних із непередбачуваними перевірками, і невдало прихованими від контролерів господарських порушень та економічних злочинів;

6) відсутність єдиної для всіх контролюючих органів інформаційної бази про об‘єкти контролю та результати проведених у них перевірок і достатності координації дій та взаєморозуміння між представниками цих органів".

Стефанюк І.Б. зазначає, “...державний фінансовий контроль підприємницької діяльності забезпечує стабільність ринкової економіки на мікрорівні, а відтак суттєво впливає на макроекономічну рівновагу, фінансову безпеку, створення умов для чесної конкуренції і захисту прав власників. Державний фінансовий контроль підприємницької діяльності покликаний забезпечити дотримання правил щодо створення суб’єктів підприємництва, проведення ними фінансових операцій відповідно до встановлених законодавством обмежуючих параметрів, законність джерел одержання доходів і правильність відображення їх в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, дотримання державних соціальних гарантій та нормативів витрат, пов’язаних із забезпеченням екологічної та безпеки праці, повноту і своєчасність сплати податків та інших обов’язкових платежів, використання за призначенням одержаних державних коштів”.

Мельничук В. вважає, що контроль має бути нерозривним по всьому бюджетному ланцюжку: з початку формування бюджетних запитів, затвердження відповідних бюджетів та кошторисів фінансування витрат, оплати рахунків і фактичного використання коштів. Правильність цього підтверджується й історичним досвідом функціонування державного фінансового контролю, який виник для обслуговування публічного господарства в умовах існування фінансово-господарських відносин і з появою конституційної держави.

На думку Виговської Н.Г.: “З допомогою фінансового контролю здійснюється втручання держави у внутрішньогосподарську діяльність юридичних і фізичних осіб”.

Єдиного тлумачення фінансового контролю не існує.

Одна група вчених визначають фінансовий контроль як контроль за фінансовою діяльністю, перевірку організації фінансової роботи.

Друга група стверджує, що фінансовий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів і, відповідно, є контролем за виробництвом, розподілом та використанням суспільного продукту і національного доходу.

Третя група вчених наголошує на тому, що фінансовий контроль – підсистема, елемент, складова частина загального економічного контролю.

Другий напрям дозволяє виокремити три стадії управлінської діяльності:

1) проектування та постановку цілей;

2) організацію заходів щодо виконання прийнятого рішення;

3) контроль за виконанням.

Отже, контроль тлумачиться як специфічна стадія управлінського циклу.

Барановський О.І. зазначає, що такий підхід є доцільним, оскільки «він дозволяє розглядати контроль з позиції перевірки виконання кожного конкретного управлінського рішення, а не як цілеспрямований і відносно відокремлений вид управлінської діяльності».

Третій напрям представлений дослідниками, які схиляються до кібернетичних установок. Вони трактують контроль «як форму зворотнього зв’язку, за  допомогою якого керована система отримує необхідну інформацію про дійсний стан керованого об’єкта та виконання управлінських рішень». В.К. Симоненко, О.І. Барановський та П.С. Петренко, визначають, що зазначений  підхід «спрямований на своєрідний «інформаційний ухил» у розумінні  сутності контролю.

 Барановський О.І. підсумовує, що контроль, «як одна зі складових управління, представляє собою систему моніторингу процесу функціонування керованого об’єкта з метою оцінки аргументованості й ефективності прийнятих управлінських рішень, виявлення відхилення від цих рішень і здійснення відповідного коригування дій».

Тобто, контроль не обмежується лише констатацією припущених відхилень від прийнятих управлінських рішень. Його дані використовуються для підтримки динамічного спокою всієї системи управління, прийняття більш обґрунтованих та збалансованих рішень.

Дослідження еволюції формування взаємопов’язаних термінів “контроль” і “фінансовий контроль” дозволило виділити вісім основних концептуальних підходів: управлінський, соціальний, фінансовий, обліковий, юридичний, інституціональний, кібернетичний, системний (табл. 9).

Таблиця 9

Концептуальні підходи до визначення понять “контроль” і “фінансовий контроль” 

Таким чином, однозначності в поглядах науковців на фінансовий контроль не існує. Це пов’язано з тим, що контроль досліджується в межах багатьох наук, зокрема в обліку, аналізі, плануванні, праві.

Враховуючи багатоаспектність і комплексність контролю, неоднозначність підходів до його визначення, для уточнення даної категорії та узгодження понятійного апарату доцільним є застосування синергетичного підходу як міждисциплінарного методу дослідження. Передумови та переваги використання синергетичного підходу як методологічної основи дослідження представлено на рис. 1. (Петрук О.М., Виговська Н.Г.).

Рис. 3. Синергетичний підхід як методологічна основа дослідження проблем фінансового контролю

Зазначені передумови та переваги викликають необхідність застосування синергетичного підходу, оскільки на його підставі можна забезпечити точність виділення суб’єктів, об’єктів контролю та дослідити взаємозв’язок між ними, врахувавши вплив зовнішнього середовища на систему фінансового контролю.

Синергетичний підхід є методом міждисциплінарних досліджень в межах системного підходу.

Системні дослідження представляють собою сукупність наукових теорій, концепцій та методів, в яких об’єкт дослідження або моделювання розглядається як система. 

Системний підхід є науковою основою для раціонального дослідження і ефективного управління різними системами, сукупністю методологічних принципів та положень, які дозволяють розглядати систему як єдине ціле з узгодженням діяльності всіх її підсистем.

 Системний принцип або системний підхід щодо економічних процесів – це визнання того, що будь-яка організація є системою, яка складається з частин, кожна з яких має свої власні цілі.

Тому досягнути загальних цілей організації можна лише в тому випадку, якщо розглядати її як єдину систему, прагнучи для цього зрозуміти та оцінити взаємодію всіх її частин і об’єднати їх на необхідній основі.

Існує нагальна потреба в розвитку цілісної системи фінансового контролю в Україні.

Співвідношення синергетики та системних досліджень представлено в табл. 10.

Таблиця 10

Відмінності системного підходу від синергетичного 

Пристосовуючи поняття “система” до контролю, слід говорити про сукупність елементів, пов’язаних спільною функцією та постійно взаємодіючих один з одним. Досить ґрунтовно системний підхід до розвитку внутрішнього економічного контролю був розроблений проф. В.Ф. Максімовою у 2006 році.

У визначенні системи виділяють два аспекти:

дескриптивний (описовий), що відповідає на питання про те, як відрізнити системний об’єкт від несистемного;

конструктивний, який дозволяє побудувати систему шляхом виділення її з середовища.

Фінансовому контролю властиві всі основні ознаки системи: цілісність, цілеспрямованість, динамічність, багатоаспектність, самоорганізація, ієрархічність тощо (табл. 11).

Таблиця 11

Системні ознаки фінансового контролю

Оскільки господарські та фінансові відносини підприємств розповсюджуються за межі окремо взятої держави, можна стверджувати про розширення меж фінансового контролю.

Відомо, що послаблення контрольної функції призводить до формалізму здійснення управління. Від дієвості фінансового контролю, таким чином, в значному ступені залежить ефективність роботи органів управління і ефективність суспільного виробництва. Тому його призначення повинно відповідати задачам самого управління.