Тема 13. Улаштування захисних покриттів

Технологія влаштування гідроізоляції залежить насамперед від виду поверхні, яку захищають від води, а також від виду використовуваних гідроізоляційних матеріалів. Усі операції з улаштування гідроізоляції поділяють на три основні групи: підготовку поверхні, яку ізолюють, приготування ізоляційних матеріалів і влаштування гідроізоляції. До нанесення гідроізоляційних покриттів треба поставити анкери, витяжки, труби, ліквідувати нерівності, гострі кути на по-верхні, надавши їм овальної форми. Іноді поверхні з цегли та каменю
вирівнюють штукатуркою, яку потрібно теж зробити елементом гідрозахисту (з гідрофобними добавками). Після вирівнювання поверхонь їх очищають від пилу та сміття.

Фарбувальну гідроізоляцію у вигляді бітумних гарячих і холодних мастик, мастик на основі синтетичних смол улаштовують механізовано не менше ніж у два шари 2 мм товщиною кожний. Наступні шари наносять лише після висихання попереднього шару.

Штукатурна гідроізоляція буває двох видів: цементно-піщана та асфальтова. Цементно-піщані розчини отримують змішуванням портландцементу – безусадкового чи розширного, піску, води і гідрофобних або пластифікувальних добавок – глина, рідке скло, синтетичний каучук.

Розчин наносять за допомогою розчинонасоса шарами 8 мм загальною товщиною не більше ніж 25 мм або торкрет-установкою. Останнім часом все частіше для гідроізоляції використовують матеріали закордонного виробництва – осмосіл, фторосіл, космосіл, церезит.

Асфальтову гідроізоляцію роблять з гарячих асфальтових мастик і розчинів (160–180 °С), також холодних емульсійних паст і мастик. Гарячі і холодні суміші наносять за допомогою розчинонасосів або асфальтометів.

Гарячі мастики наносять шарами 5–7 мм товщиною знизу вгору і зліва направо загальною товщиною всього покриття 20 мм.

Холодні емульсійні мастики і пасти наносять шарами 4–5 мм. Загальна товщина цього покриття не повинна перевищувати 20 мм. Найбільш ефективним є використання холодних бітумних емульсійних паст і мастик.
Литу гідроізоляцію влаштовують розливанням по поверхні або заливанням у проміжки між поверхнею, яку ізолюють, і захисною стінкою гарячого асфальтового розчину або мастики. Товщина шару мастики (розчину) для горизонтальних поверхонь – до 40 мм, для вертикальних – до 60 мм залежно від гідростатичного тиску. За потребою горизонтальні і вертикальні гідроізоляційні покриття захищають шаром цементно-піщаного розчину.

Обклеювальна гідроізоляція – це суцільний водонепроникний килим, створений наклеюванням на поверхню кількох шарів рулонних гідро-ізоляційних матеріалів – гідроізолу, ізолу, бризолу, склоруберойду, ольгоізолу. Накладають ці матеріали на гарячих бітумних та бітумно-гумових мастиках, бітумно-полімерних сплавах. Для обклеювальної гідроізоляції використовують також листові матеріали з полівініхлориду, вініпласту, поліізобутилену, плівки з поліетилену, поліаміду і фторопласту. Вертикальні поверхні обклеюють ярусами 1,5 м висотою.

Мастику наносять механізовано. Якщо обсяги робіт невеликі – вручну.
Полотнища приклеюють знизу вгору, перекриваючи кожний попередній шар наступним не менше ніж на 100 мм у поздовжніх і на 150–200 мм у поперечних стиках. Спочатку на поверхню, яку ізолюють, наносять мастику, потім розгортають рулонний матеріал, вирівнюють його від середини до країв. Мастику наносять також і по краях полотнищ. Горизонтальні поверхні обклеюють так само, як і рулонні покрівлі.

Гідроізоляцію вертикальних поверхонь листами можна виконувати без їх наклеювання, забезпечуючи кріплення до поверхні монтажними в’язями.
Полімерні листи і плівки наклеюють бітумно-полімерними сплавами, а при невеликих обсягах робіт – мастикою.

Монтажна гідроізоляція – це суцільне водонепроникне покриття із сталевих, пластмасових і склопластикових листів (рис. 10.18), із полімер-бетонних плит і блоків. Цей вид гідрозахисту дорогий, його використання потребує відповідного техніко-економічного обґрунтування.

Рис. 10.18. Схема влаштування монтажної гідроізоляції:
а – із сталевих листів; б – із пластмасових листів; 1 – підлога; 2 – сталеві
листи; 3 – анкери; 4 – конструкція, яка ізолюється; 5 – кутики з металу;
6 – місця зварювання листів; 7 – цементно-піщаний розчин;
8 – кріплення листів

Засипну гідроізоляцію влаштовують з використанням глин, гідрофобних порошків та пісків. Для того, щоб зробити гідроізоляцію фундаментів у вигляді
глиняного замка, суху глину укладають шарами 10 см товщиною і утрамбовують. Засипання з гідрофобних порошків та пісків використовують як протикапілярну гідроізоляцію підземних частин будинків та споруд і підвалів, теплогідроізоляцію трубопроводів.

Просочувальну гідроізоляцію влаштовують насиченням виробів
з бетону (труб, паль, колон), кераміки (цегли, труб, блоків), азбестоцементу (листів і труб), із природного пористого каменю (вапняку, черепашнику, туфу) просочувальними матеріалами (бітумом, петролатумом, пеком, рідким склом, полімерними смолами). Максимальне насичення матеріалів відбувається в автоклавах та спеціальних ваннах.

Особливості влаштування гідроізоляції у зимових умовах. Якщо температура зовнішнього середовища нижче ніж +5°С, забороняється влаштовувати штукатурну, фарбувальну, обклеювальну гідроізоляції. За потреби роботи виконують у тепляках. Монтажну гідроізоляцію монтують, якщо температура не нижче ніж –20 °С.

Температура гарячих асфальтових мастик та розчинів при нанесенні на поверхню, що ізолюється, має бути не нижче ніж +180 °С, температура глини – не нижче ніж +15 °С.