Лекція 1 Роль агрохімії в землекористуванні

     У сучасному аграрному виробництві останніми роками зберігається стійка тенденція збільшення попиту на використання різних видів мінеральних добрив.  Зумовлений він декількома причинами. Насамперед міндобрива залишаються важливим фактором інтенсифікації виробництва, збереження балансу поживних речовин і родючості ґрунту та підвищення показників рівня урожайності сільськогосподарських культур для збільшення загальної дохідності ведення бізнесу.

      З іншого боку, мінеральні добрива є одним із найбільш доступних видів ресурсів для суттєвого підвищення продуктивності віддачі аграрного потенціалу сільського господарства за порівняно невеликий проміжок часу.

      Нинішній рівень використання мінеральних добрив у віт­чизняному сільському господарстві, попри позитивні тренди останніх років, залишає­ться ще досить низьким як порівняно з рекомендаціями науковців та фахівців галузі, так і відносно показників багатьох розвинутих країн світу.

      Зокрема, за даними проведеного аналізу інформації ФАО ООН, фактичний рівень внесення мінеральних добрив у різних країнах світу є досить високим. Передусім найвищий показник спостерігається у Нідерландах, де безпосередньо в середньому із розрахунку на 1 га наявної земельної площі використовую­ться для сільськогосподарського виробництва 258 кг мінеральних добрив у перерахунку на 100% основних поживних речовин, у Великобританії — 247 кг, Ізраїлі — 240 кг, Німеччині — 202 кг, Білорусі –194 кг, Польщі — 176 кг, Франції — 169 кг, Чехії — 153 кг, США — 137 кг, Італії — 129 кг, Угорщині — 118 кг, Туреччині — 107 кг.

 Діаграма 1. Рівень використання мінеральних добрив у сільському господарстві різних країн світу

З огляду на вище зазначене можна також стверджувати, що наявний рівень середньої урожайності вирощування основних сільськогосподарських культур у Нідерландах, Великобританії, Ізраїлі та Німеччині — один із найвищих у світі, що є значною мірою результатом оптимального використання мінеральних добрив в аграрному виробництві на основі дотримання рекомендацій науковців вказаних країн та їх правильного розуміння з боку місцевих фермерів за наявності відповідних фінансових можливостей і доступності забезпечення придбання.

Повертаючись до реалій і тенденцій вітчизняного аграрного виробництва, варто також відзначити, що впродовж 2015–2017 рр. загальні обсяги внесення мінеральних добрив у сільськогосподарських підприємствах України із площею землекористування понад 100 га зросли в 1,4 разу, у тому числі безпосередньо фосфорних майже в 1,6 разу.

Якщо взяти і порівняти окремі показники статистики із розрахунку на 1 га удобреної площі, то обсяги внесення усіх видів мінеральних добрив за вказаний період збільшилися із 98 кг до 123 кг, або майже в 1,2 разу, а її частка підвищилася із 80,8% до 89,4% (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка внесення у поживних речовинах мінеральних добрив сільськогосподарськими підприємствами України

Джерело: складено за даними Держслужби статистики України

Аналіз структури обсягу внесення мінеральних добрив в 2017 р. за часткою поживних речовин виявив, що близько 67,3% їх відносилося до азотних, 17,9% — фосфорних і 14,8% — калійних.

Серед основних, взятих для порівняльного аналізу, сільськогосподарських культур минулого року аграрії, із розрахунку на 1 га посівної площі, найбільше вносили мінеральних добрив на картоплі (359 кг), цукрових буряках фабричних (295 кг), овочах і баштанних (233 кг), а найменше — на сої (68 кг) і кормових культурах (54 кг). Зокрема, вказаний показник на сіяних однорічних і багаторічних травах становить 30 кг/га. У динаміці за три останні роки найвищі темпи зростання внесення мінеральних добрив спостерігалися на таких культурах, як трави сіяні однорічні і багаторічні (176,5%), льон-довгунець (175,9%) і соняшник (160%).

Враховуючи той факт, що нині наявний рівень використання мінеральних добрив у сільському господарстві не лише суттєво відстає від аналогічного показника розвинутих у аграрному відношенні країн світу, але й не забезпечує простого дотримання балансу поживних речовин в агросфері, то можна очікувати в подальшому його підвищення як важливого стратегічного чинника збереження конкурентоспроможності галузі. Багато в чому це залежить від можливостей збереження і нарощування потужностей вітчизняної хімічної промисловості.