ТЕМА 14. МІЛІТАРНА ДЕГРАДАЦІЯ ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ ЯК НАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ.

Воєнні дії спричиняють різноманітні порушення земель, які відрізняються за походженням, характером, масштабами та ступенем небезпечності. На одній території можуть одночасно проявлятися механічне руйнування ґрунтового покриву, ущільнення, перемішування ґрунтових горизонтів, знищення рослинності, ерозія, пожежі та хімічне забруднення. Тому рекультивація постмілітарних земель потребує попереднього встановлення типу порушення та комплексної оцінки їхнього стану.

За характером впливу можна виділити механічно порушені, ущільнені, еродовані, пірогенно порушені, хімічно забруднені та комплексно порушені землі. Окрему групу становлять території з потенційною вибухонебезпекою, де проведення рекультиваційних робіт можливе лише після забезпечення безпеки.

Механічно порушені землі формуються внаслідок вибухів, утворення вирв, будівництва окопів, траншей, фортифікаційних споруд, переміщення ґрунтових мас та роботи важкої техніки. Основними завданнями їх відновлення є вирівнювання поверхні, відновлення порушеного рельєфу, за можливості — відновлення ґрунтового профілю та формування кореневмісного шару. Якщо родючий шар був знятий або переміщений, його можна використовувати повторно під час формування рекультивованої поверхні.

Ущільнені землі характеризуються підвищеною щільністю складення та погіршенням водно-повітряного режиму. Такий стан часто виникає на маршрутах руху військової техніки, у місцях її стоянки та на територіях, де проводилися інтенсивні земляні роботи. Рекультиваційні заходи спрямовують на розущільнення ґрунту, відновлення пористості, водопроникності та умов для розвитку кореневої системи. Після цього доцільно формувати рослинний покрив, який сприятиме подальшому біологічному відновленню ґрунту.

Еродовані землі виникають унаслідок знищення рослинності та оголення поверхні, особливо на схилах. Порушений ґрунт стає вразливим до змиву водою та видування вітром. Тому першочерговим завданням є стабілізація поверхні та припинення подальшої втрати ґрунтового матеріалу. Для цього використовують протиерозійні заходи, рослинний покрив, мульчування, ґрунтозахисний обробіток та інші технологічні рішення відповідно до умов конкретної ділянки.

Пірогенно порушені землі формуються внаслідок пожеж, спричинених обстрілами, вибухами або займанням техніки, споруд і рослинності. Вплив високих температур може змінювати органічну речовину, структуру, біологічну активність та інші властивості ґрунту. Рекультивація таких територій передбачає оцінювання глибини та ступеня пірогенних змін, відновлення рослинного покриву та створення умов для активізації ґрунтових біологічних процесів.

Окрему групу становлять хімічно забруднені землі. Джерелами забруднення можуть бути паливно-мастильні матеріали, продукти згоряння, залишки боєприпасів, метали та інші речовини, що потрапили в довкілля внаслідок воєнних дій. У цьому випадку недостатньо лише відновити поверхню земельної ділянки. Необхідно визначити характер, концентрацію, просторовий розподіл та потенційну рухомість забруднювачів, а також оцінити можливість їх надходження у рослини та водне середовище.

За незначного локального забруднення можуть застосовуватися заходи, спрямовані на зниження рухомості забруднювачів та відновлення ґрунтових властивостей. За значного забруднення можуть виникати потреби у видаленні забрудненого матеріалу, його ізоляції або створенні бар'єрних конструкцій. Вибір конкретного способу залежить від виду забруднювача, його концентрації, властивостей ґрунту та майбутнього напряму використання земельної ділянки.

Найскладнішими для рекультивації є комплексно порушені землі, на яких одночасно спостерігаються механічні порушення, ущільнення, знищення рослинності, ерозія та забруднення. У такому випадку рекультивація здійснюється поетапно. Спочатку забезпечують безпеку території та проводять обстеження, після чого усувають основні технічні та екологічні ризики, відновлюють поверхню, формують необхідну ґрунтову конструкцію і лише потім переходять до біологічного етапу.

Важливим критерієм типології є масштаб порушення. За площею та просторовою структурою можна розглядати локальні, осередкові та великі територіально поширені порушення. Локальні порушення можуть бути пов'язані з окремими вирвами, місцями стоянки техніки або локальними осередками забруднення. У цьому випадку можливе точкове або осередкове проведення рекультиваційних заходів. Якщо порушення охоплюють значну площу, необхідне комплексне планування території та диференційований підхід до окремих її частин.

         Вибір технології рекультивації визначається також майбутнім напрямом використання земель. Для сільськогосподарського використання необхідно забезпечити формування достатньо потужного та екологічно безпечного кореневмісного шару, відновити його родючість і водно-повітряний режим. Для лісогосподарського напряму важливими є умови для розвитку деревної та чагарникової рослинності, стабільність поверхні та достатня вологоємність субстрату. Рекреаційна рекультивація передбачає не тільки стабілізацію ґрунту, а й формування безпечного та функціонального ландшафту. За природоохоронного напряму основною метою може бути стабілізація території та відновлення природних екосистемних процесів.