Згідно класичного підходу, екологічна відповідальність виникла під дією екологічного законодавства, оскільки, щоб уникнути санкцій, бізнес-структури змушені були переглянути свою екологічну політику і вживати заходів для зменшення негативного впливу своєї виробничо-господарської діяльності на навколишнє середовище.
За неокласичним підходом, екологічна відповідальність є наслідком не лише нормативно-правових обмежень, а й моральної відповідальності бізнес-структур за заподіяння шкоди природному середовищ.
Концепція стійкого (сталого) розвитку є органічним синтезом класичних та неокласичних підходів. Вона поєднує у собі обмеження, встановлені екологічним законодавством, та моральні зобов’язання представників бізнесу. Згідно цієї концепції, екологічна відповідальність перестає бути чимось примусовим, а перетворюється відповідним чином у внутрішні правила ведення бізнесу. Проте, зазначимо, що дотримання компанією принципів екологічної відповідальності не завжди відбувається лише з метою збереження навколишнього середовища, в цьому є і певна фінансова вигода.
Теоретичним підґрунтям дослідження екологічного напряму соціальної відповідальності стали концепції «екологічної модернізації», «рефлексії ризику», «нової екологічної парадигми», стратегія екологічного маркетингу тощо.
Такого взаємовигідного поєднання можна досягти шляхом підвищення ефективності використання природних ресурсів та енергії поряд із запровадженням системи екологічного менеджменту, використанням нових екологічно чистих технологій, переорієнтацією на «зелене» виробництво. Таким чином, екологічна модернізація утверджує людино-орієнтовану модель управління природним середовищем, що все ж, не виключає споживацьке використання ресурсів природи
Стратегія екологічного маркетингу є новим концептуальним підходом до визначення екологічної відповідальності на основі аналізу екологічної свідомості населення, її розвитку та трансформації. Згідно цієї концепції потрібно змінювати екологічну поведінку населення за допомогою інструментів маркетингу та гнучких методів трансформації поведінки таким чином, щоб вона стала екологічно орієнтованою. Екологічно орієнтоване споживання є одним з найважливіших виявів екологічної відповідальності. Таким чином, екологічна відповідальність – це відповідальність людини, підприємства, держави, інститутів суспільства перед сучасними та наступними покоління за збереження довкілля, що виявляється у раціональному природокористуванні, ощадливому виробництві і споживанні та інших свідомих діях, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації.
Концепція екологічної відповідальності у собі органічно поєднує елементи концепції стійкого розвитку, соціальної відповідальності людини та корпоративної соціальної відповідальності.
У рамках становлення феномену глобальної екологічної відповідальності чітко виділено дві тенденції. По-перше, світова спільнота дійшла висновку, що повинна існувати глобальна відповідальність за стан довкілля. По-друге, громадяни, з одного боку, щоразу більше переймаються тим, як вплине несприятлива екологічна ситуація на їх повсякденне життя, а, з іншого боку, їх цікавить, як вони можуть сприяти вирішенню екологічних проблем, які їхні дії можуть поліпшити екологічну ситуацію.
Згідно українського законодавства такий вид відповідальності класифікують як еколого-правову відповідальність. Еколого-правова відповідальність є відносно новим видом юридичної відповідальності, її настання передбачене нормами екологічного законодавства за скоєння екологічних правопорушень. Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля.Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів.
