Лекція 5. Хімічна меліорація ґрунтів

Групи солонцевих ґрунтів

Залежно від генезису і властивостей різних видів солонцевих ґрунтів здійснюють диференційований комплекс заходів з підвищення їх родючості. Доцільність меліорації, її вид, технологія визначаються агрокліматичними ресурсами, еколого-меліоративним станом ґрунтів, потребами й ресурсозабезпеченням аграрного виробництва. З урахуванням цього виділяють п'ять меліоративно-технологічних груп солонцевих ґрунтів.

I група – солонцеві ґрунти, які нині за умов дефіциту ресурсозабезпечення не потребують докорінної витратної меліорації. їх родючість підвищують внесенням підвищених норм органічних і мінеральних добрив, запровадженням травосіяння та солестійких культур. До цієї групи належать чорноземи і темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти з плямами солонців до 10 %, а також раніше плантажовані солонцеві ґрунти.

II група – солонцеві ґрунти, що потребують хімічної меліорації. Це чорноземи і каштанові солонцюваті ґрунти з питомою часткою солонців відповідно 10–30 і 30–50 %, зрошувані обмежено придатними водами повторно осолонцьовані ґрунти.

III група – солонцеві ґрунти, придатні для меліоративної плантажної оранки. До цієї групи належать темно-каштанові і каштанові солонцюваті ґрунти з неглибоким (до 40–50 см) заляганням карбонатів і (або) гіпсу.

IV група – солонцеві ґрунти. Обмежено придатні для сільськогосподарського використання. Вони потребують поліпшення безвідвальним обробітком, хімічною та фітомеліорацією. До них належать лучно-чорноземні й лучно-каштанові солонцюваті ґрунти та їх комплекси із солонцями (25–50 %).

V група – солонцеві ґрунти, непридатні для меліорації й обробітку. До цієї групи входять лучно-чорноземні й лучно-каштанові солонцюваті ґрунти та їх комплекси з лучними солонцями (понад 50 %). Якщо вони були розорані, їх необхідно вивести з обробітку для створення культурних сіножатей і пасовищ.