Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

Розвиток сучасних світогосподарських відносин формує нові принципи економічного зростання і досягнення добробуту в країнах – учасницях глобалізаційних та інтеграційних процесів. Науково-технічний прогрес прискорює соціальну-економічну конвергенцію між країнами та формує спільну стратегію глобального розвитку сучасного світу.

Інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграція національних і міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили, що спостерігається у Європі, сконцентрували увагу вчених та державних діячів різних рівнів на проблематиці ефективності інтеграції країн до Європейського Союзу. У цьому процесі особливе місце посідає суспільний добробут, дослідження його суті та особливостей досягнення шляхом лібералізації зовнішньої торгівлі та реалізації спільної соціально-економічної політики Європейського Союзу.

Попередній досвід розвитку та розширення Європейського Союзу дає підстави стверджувати, що вплив євроінтеграції на суспільний добробут в країнах ЄС є позитивним. Проте лібералізація торгівлі, інституційна адаптація та прийняття спільної європейської соціально-економічної політики новими країнами-членами спонукає до ґрунтовних наукових досліджень, оскільки перехід країни у новий стан загальної економічної рівноваги не завжди відповідає викликам та реаліям національного розвитку держави.  http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/339328.html

Міжнародні економічні інтеграції — це високий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, за яких процес господарсько-політичного об'єднання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики.

Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти і субконтиненти та призвели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків.

            Міжнародна економічна інтеграція має декілька форм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз. Найпростішою формою економічної інтеграції є зона вільної торгівлі, а найскладнішою – економічний і валютний союз.

Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими так і несприятливими для національної економіки. Але найчастіше у країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються такі сприятливі зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Європейський Союз - унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць.

Утворився Європейський Союз 1 липня 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (1951р.);

2) Європейського економічного співтовариства (1957 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (1957 р.).

Сучасний ЄС є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням. Це угрупування пройшло всі існуючі на цей час стадії зближення господарських і політичних систем: від зони вільної торгівлі до економічного та валютного союзу. Нині Європейський Союз складається з 28 держав.

Хронология истории Европейского союза:

1951 — подписание Парижского договора о создании Европейского объединения угля и стали.

1957 — подписание Римского договора о создании Европейского экономического сообщества и Евратома.

1965 — подписание договора о слиянии, в результате которого был создан единый Совет и единая Комиссия для трёх европейских сообществ ЕОУС, ЕЭС и Евратома. Вступил в силу с 1 июля 1967 года.

1973 — первое расширение ЕЭС (присоединились Дания, Ирландия, Великобритания).

1978 — создание Европейской валютной системы.

1979 — первые общеевропейские выборы в Европейский парламент.

1981 — второе расширение ЕЭС (присоединилась Греция).

1985 — подписание Шенгенского соглашения.

1986 — третье расширение ЕЭС (присоединились Испания и Португалия).

1986 — Единый европейский акт — первое существенное изменение учредительных договоров ЕС.

1992 — подписание Маастрихтского договора о создании Европейского союза на основе Европейского экономического сообщества.

1995 — четвёртое расширение (присоединение Австрии, Финляндии и Швеции).

1999 — введение единой европейской валюты — евро (в наличном обращении с 2002 года).

2004 — пятое расширение (присоединение Чехии, Венгрии, Польши, Словакии, Словении, Эстонии, Латвии, Литвы, Кипра, Мальты).

2007 — подписание Договора о реформе в Лиссабоне.

2007 — вторая волна пятого расширения (присоединение Болгарии и Румынии). Отмечается 50-летний юбилей создания ЕЭС.

2013 — шестое расширение (присоединилась Хорватия).

Стратегічним завданням ЄС після його розширення до формату 28 членів є створення єдиної конфедеративної (федеративної) держави, з замкненим виробничим циклом, всіма необхідними ресурсами, що задовільняють її економічну безпеку. Сукупний фінансово-економічний потенціалу Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджається американський й за збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі 20 років не матиме жодних стимулів для свого розширення.

Розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.

У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Ефективна участь у світових економічних процесах вимагає посилення відкритості національної економіки. До цього спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні процеси на пострадянському просторі і формування ЄЕП. зміна кон'юнктури світових ринків та посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту. За таких умов підвищення добробуту нації потребує постійного зростання конкурентоспроможності української економіки. Це можливо за умов формування ефективної економічної системи, чутливої до викликів світових ринків, спроможної відстоювати національні економічні інтереси, здатної реалізувати інноваційну соціально-орієнтовану модель економічного розвитку.

На сьогоднішній день діють три домовленості , які дозволяють різну ступінь інтеграції в середині ЄС: Членство в ЕС, членство в евро зоні та участь в Шенгенській уоді. Членство в ЕС не обов’язково має за собою участь в Шенгенській угоді.

Не всі країни – учасниці ЕС входять в евро зону. Е приклади різної стадії інтеграції: Великобританія та Ірландія підписали Шенгенську угоду на умовах обмеженого членства. Також Великобританія не бажає вступати в евро зону. Данія та Швеція після референдумів також вирішили зберегти національні валюти. Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн не є членами ЕС, але входять до Шенгенської зони.

У вересні 2014р. Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували угоду про асоціацію.

Угода про асоціацію має привести українські стандарти у відповідність до стандартів ЕС в галузі прав людини, безпеки та контролю над озброєнням, а також зняти торгівельні бар’єри.

Європейські депутати підтримали ратифікацію домовленостей з Україною 535 голосами «за», проти висловилось 127 членів Европарламенту.