Тема 5. Інституційні чинники розвитку національної економіки

В Україні за трансформаційний період (від адміністративно-командної системи до ринкової) повільний процес змін згенерував інституційну структуру, яка лише частково реформована і має серйозні ознаки нестабільності та нестійкості. Для трансформаційної економіки інститути є критичним бар'єром, адже вони або створюють стимули для бізнесу і відповідають основоположним принципам соціально-ринкової економіки, або стають перепоною прозорим бізнесовим трансакціям внаслідок значного зростання витрат. Хоча принципову сутність трансакційних витрат треба розуміти у більш широкому плані – це не тільки і не стільки хабарі за здійснення непрозорих трансакцій, наприклад, «відкат» за ПДВ або оборудки з готівкою позалегальних схем, а скільки – ціна, яку сплачує будь-яка економічна система за інституційну недосконалість власних ринків. З огляду на теорію загальної рівноваги, трансакційні витрати є соціальними втратами, а тому вони здатні перешкоджати позивним соціально-економічним процесам і прискорювати негативні. Наприклад, у випадку хибної монетарної політики уряду трансакційні витрати можуть стати досить потужним інфляційним фактором.

Трансакція – здійснення закінчених дій стосовно визначеного об’єкта що переводить цей об’єкт з одного постійного стану в інший.

Трансакційні витрати – це витрати по здійсненню операцій фізичних і юридичних осіб спрямованих на встановлення, передачу, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. ТВ включають витрати на одержання необхідної інформації про ціни та якість товарів, витрати пов’язані з веденням переговорів, оформленням контрактів та укладанням угод, контролем за їх виконанням та юридичним захистом прав власника у разі їх порушення.   

Тому першочерговим кроком для розуміння економічної поведінки є аналіз ролі та ефективності інститутів в період трансформації одного механізму координації в інший. Інститути знижують трансакційні витрати підприємців за допомогою стабілізаційних факторів в інституційному середовищі, забезпечення впевненості під час обміну правами власності та створення стабільної структури для здійснення трансакцій. Але подібні правила гри в Україні під час руйнації адміністративної системи були відсутні. До того ж, економічні суб'єкти не мали чіткої уяви як ефективно і в той же час цивілізовано використовувати ринковий механізм, потенційних партнерів та конкурентів. їм доводилось у динаміці господарської діяльності ідентифікувати потенційні можливості з існуючим інституційним середовищем, що у значній мірі було непередбачливим, непрозорим і нестабільним. Подібна ситуація призвела до збільшення часу на пошук партнерів, ресурсів, переговори з бізнес - компаньйонами та вартості необхідного захисту контрактних зобов'язань і в кінцевому рахунку, знову ж таки – до збільшення трансакційних витрат.

Поступово, частково реформовані та наново створені ринкові інститути призвели до конструкції інституційного середовища нового типу. В першу чергу це стосувалося базового інституту – інституту держави в умовах ринку. «Правила гри» у бізнесовому середовищі є наслідком дій влади, тому що закони і кодекси розробляють і схвалюють можновладці. Д.Норт стверджував, що правителі придумали права власності задля задоволення власних інтересів, а трансакційні витрати виникли внаслідок панування неефективних прав власності. Таке пояснення діяльності владних структур «проливає світло» на принципове питання: чому конкурентні впливи не призвели до знищення неефективних інститутів, чому правителі у неефективних економіках не прагнуть наслідувати успішну політику інших країн, яким чином пояснити функціонування економік різної ефективності, особливо в умовах глобалізації?

Відповідь на ці і подібні питання полягає у тому, що влада є генеруючою по відношенню до інституту, а інститут є наслідком влади. За таких обставин інститут, який базується на формальних нормах відносин між соціально-економічними агентами забезпечує виконання встановлених правил шляхом санкцій і обмежень та визначає права власності і відповідальність у схемі «влада - підлеглі». За подібного умовиводу інститути, з одного боку, є породженням влади, а з іншого – його підґрунтям. Таким чином, інститути і влада є взаємозалежними та взаємообумовлюють існування один одного, тобто – інститути віддзеркалюють владу, а влада – інституційну структуру. Тому результатом формування інституційного середовища виступає не тільки величина трансакційних витрат, але й порівняльна норма віддачі ресурсу у вигляді величини доходу. Що стосується реалій економіки України, то величина доходу безпосередньо була пов'язана з економічною рентою, яку могли отримати можновладці, експлуатуючи недосконалість інституційного середовища.

Підтвердженням тому є лобіювання прийняття потенційно корупційних нормативно-правових актів, що є спільним процесом взаємно афілійованих законодавців, державних службовців та заінтересованих у цьому рішенні компаній (наприклад, створення ВЕЗ з пільговим режимом оподаткування, підтримка окремих галузей або підприємств шляхом надання різноманітних преференцій).

Загальносвітова практика свідчить, що різноманітні інституції громадянського суспільства: асоціації, об'єднання, профспілки не дозволяють приймати рішення урядом або парламентом на шкоду загальному розвитку бізнесу. Інституції влади повинні координувати та узгоджувати свої рішення з суспільством та широкими колами підприємництва. В Україні ж багато законопроектів приймаються в інтересах окремих комерційних структур, що прагнуть здобути окрему статусну ренту. При цьому вартість витрат для заінтересованих осіб у прийнятті лобістського рішення на створення бар'єру для отримання ренти дорівнюватиме:

де - економічна оцінка вигод від створення та функціонування рентних угод для афільованої компанії;

- поточні витрати на функціонування, супроводження та підтримання і-го бар'єру для отримання ренти;

- первісні, настановні витрати з розробки та запровадження і-го бар'єру для отримання ренти;

R - ставка дисконту.

Очевидно, заінтересованими особами, що зможуть розпоряджатися отриманою рентою, буде визнаний ефективним такий законопроект, який забезпечить позитивне значення NPV^’>0 та здобуття довгострокової статусної ренти. У свою чергу, величина NPV^’ буде відображати оцінку втрат суспільства від запровадження інституційного проекту.

Як свідчить досвід парламентаризму в Україні, до першочергових інтересів законотворців, державних службовців та афілійованих комерційних структур відносять лобіювання таких законопроектів:

-               про стимулювання окремих галузей промисловості;

-               про особливості приватизації стратегічно важливих для економіки України підприємств (наприклад, «Укррудпром», «Криворіжсталь», «Укртелеком»);

-               про надання різноманітних пільг окремим територіям, підприємствам, комерційним структурам;

-               щодо земельних відносин;

-               про надання кредитів;

-               про механізм поліпшення інвестиційного клімату в окремих регіонах;

-               про механізм вкладання та вивозу з країни приватного капіталу.

За неофіційними даними, лобіювання необхідного компанії законопроекту у середньому коштує до 10 млн. дол., що стосується приватизаційних рішень законодавців, то вони коштують набагато дорожче[1]. За даними агенції Transparency International, Україна за індексом (враховує до 13 різних джерел інформації) сприйняття (експерти/підприємці) корупції (зловживання владою задля власної вигоди) у 2013 р. входить у групу 30 країн з найвищим рівнем корупції у державному секторі (інституції і посадові особи), у групу тотально корумпованих держав світу. Становище з корупцією погіршується за останні роки, оскільки Україна у загальному рейтингу опустилася з 122 місця у 2007 р. на 144 у 2013 р. (із 175 досліджених країн), набравши 25 балів із 100 можливих (табл. 1). Тоді як покращилася ситуація з корупцією, зокрема, у Грузії (був рейтинг 100, тепер 55), Білорусі (151 і 123).

За даними Transparency International у 2014 р. Україна займає 142 місце з сумою 26 балів, підвищивши оцінку лише на 1 бал. .Очевидно, що нещодавно прийняті антикорупційні закони поки що не дали відчутних результатів у боротьбі з корупцією. У країні залишаються проблеми щодо непрозорості розподілу і використання державних коштів, відсутності незалежних правоохоронних та судових органів, недостатніх зусиль держави щодо кримінального покарання посадових осіб за корупційні злочини, незахищеності викривачі корупції. Разом з тим, український бізнес відчув певне полегшення при взаємодії з фіскальними та митними органами (за результатами опитування керівників компаній. Правоохоронні органи почали краще виконувати свої прямі обов’язки. Уряд починає реалізувати лише перші заходи щодо руйнування корупційних схем, а саме – проведення внутрішніх розслідувань основних корупційних схем на рівні міністерств, намагання спростити окремі бюрократичні процедури, активна розробка нового пакету антикорупційних законів[2].

Янош Корнаї зазначав, що навіть найкращі інститути можна використовувати для досягнення ненайкращих цілей. Коли ж керівники є не лише некомпетентними, а й корумпованими, то це завдає непоправної шкоди соціально-економічним аспектам суспільного розвитку.

Таким чином, є підстави визнати, що надмірні трансакційні витрати в Україні пояснюються не стільки відсутністю у економічних агентів досвіду функціонування у ринкових умовах, скільки значними регулятивними бар'єрами та позицією бюрократії, яка має іінтерес лише щодо збереження власної ренти, а не до формування прозорого» і стабільного інституційного середовища. Оцінка ефективності інститутів, враховуючи їх залежність від влади, повинна включати, поряд з критерієм мінімізації трансакційних витрат, ще й критерій оцінки ефективності діяльності влади з розбудови економіки.

Загальновідомо, що на початку трансформаційних процесів в Україні внаслідок «розмитих» норм державно-інституційного контролю виникла ситуація, коли інститути, які відповідали за будівництво економічного каркасу ринкової економіки – бірж, фондових, інвестиційних, страхових компаній, комерційних банків, кредитних спілок – орієнтувалися не на загальновизнані капіталістичні норми, а на псевдоринкові правила бізнесової поведінки. Свідомі і несвідомі прорахунки можновладців у сфері створення інститутів цивілізованого ринку призвели до провалу основних завдань перехідної економіки і глибокої кризи, що стало наслідком нездатності уряду забезпечити оптимальну трансформацію інституційної системи. Дослідники новітньої економічної історії України стверджують, що глибинним джерелом невдач у процесі ринкових трансформації стали саме фактори, що за своєю природою належать до базових елементів інституційного середовища[3]. Із часом  все більш відчутною ставала головна вада соціально-економічної системи – проблема інституційної недостатності та прогалини в її формуванні.

Варто визнати певне пригальмовування вітчизняних реформ щодо формування загальноприйнятих у цивілізованій капіталістичній економіці інститутів, а саме: створення відповідної правової інфраструктури шляхом запровадження необхідних законів, кодексів, забезпечення правопорядку у бізнесовій сфері, чіткого визначення правоможностей і надійного захисту прав власності, правового забезпечення та юридичного супроводження процесів, створення і запровадження системи відповідних правил поведінки суб'єктів економічної діяльності.