Тема 10. Програмування та прогнозування національної економіки

Поширеною формою планування є програмування - встановлення послідовності конкретних заходів для реалізації планів. Суть державного програмування полягає в розробці цільових комплексних програм, необхідних для реалізації того чи іншого конкретного аспекту плану.

Цільова комплексна програма передбачає розв'язання пріоритетних проблем розвитку економіки. Це документ, в якому визначена мета, заплановані конкретні шляхи і ефективні засоби її досягнення, виписані джерела фінансування програмних заходів і терміни їх виконання. Програму складають на весь період реалізації намічених цілей, з виділенням послідовних етапів здійснення. Комплексність програми передбачає здійснення сукупності взаємопов'язаних соціально-економічних, виробничих, науково-дослідних, організаційних заходів, для вирішення визначеної у плані пріоритетної проблеми.

В загальному вигляді програма містить наступні блоки:

1. Цільовий блок:

Формування переліку нагальних проблем і обґрунтування необхідності її вирішення програмним способом.

Побудова «дерева цілей», в якому відображено внутрішню структуру поставленої проблеми, з виокремленням підпрограм, вирішення яких підпорядковано генеральній меті.

1. Виконавчий блок:

Описання послідовності заходів для вирішення конкретних підпрограм, виходячи з побудованої ієрархії цілей.

Визначення змісту завдань, термінів їх виконання і виконавців.

1. Ресурсний блок:

розрахунок основних показників програми.

Оцінка необхідних ресурсів для реалізації програми (техніко - економічне обґрунтування).

Визначення джерел і способів їх отримання.

1. Організаційний блок:

Управління розробкою плану-графіку виконання програми .

Оцінка ефективності програми та окремих підпрограм.

Оформлення програмних документів, узгодження і затвердження програми.

Управління реалізацією програми.

1. Оціночний блок:

Формування системи зведених показників виконання програми.

Визначення ступеня їх відповідності очікуваним кінцевим результатам.

В процесі послідовного виконання програми можуть здійснюватися зміни її завдань, послідовність їх вирішення і, відповідним чином, коригуватися ресурси.

Програмно-цільове планування набуло значного поширення в СРСР. Централізований розподіл ресурсів забезпечував високу ефективність виконання програм. Першою успішно реалізованою соціально-економічною програмою прийнято вважати план ГОЕРЛО 1922 року (державний план електрифікації Росії). Потім були програми індустріалізації та колективізації, які не мали належного наукового обґрунтування. Систематична розробка державних комплексних програм відноситься до періоду 60-70-х років XX ст. В цей час в СРСР розробляються довгострокові комплексні програми: продовольча, енергетична, освоєння цілини, побудови Байкало-Амурської магістралі, розвитку машинобудування, автоматизації планування та управління.

В період переходу економіки України до ринку було сформовано низку програм, серед яких планові та ситуаційні: програма невідкладних заходів виходу економіки країни з кризи, програма структурної перебудови економіки України, концепція розвитку науки і пріоритетних напрямів НТП, програма формування національної конкурентоспроможності. І, навпаки, відсутність програми зовнішнього фінансування на початковому етапі реформування економіки України призвело до нераціонального використання іноземних фінансових позик - фактичного їх «проїдання» чи використання не за цільовим призначенням. Так близько 60% зовнішніх кредитів за час існування незалежної України було спрямовано на підтримку АПК без визначення цільових пріоритетів. По суті, ці кошти використовувалися для збереження застарілих форм господарювання. Будь-яка програма чи план передбачають попередню розробку стратегії розвитку і, на цій основі, визначення поетапних перетворень її реалізації, з обов'язковим поточним контролем виконання заходів кожного етапу.

У відповідності до генеральної мети комплексні програми поділяють на:

>   соціально-економічні (спрямовані на розв'язання проблем підвищення матеріального і культурного рівня життя народу);

>   науково-технічні (передбачають розв'язання наукових і технічних проблем, впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, формування нового технологічного укладу);

>   виробничо-економічні (спрямовані на підвищення ефективності виробництва, розвиток нових виробництв);

>   територіальні (спрямовані на розвиток регіонів країни, забезпечення їх цілісності, освоєння нових територій);

>   екологічні (передбачають проведення комплексу заходів природоохоронного характеру);

>   організаційно-господарські (спрямовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

В залежності від масштабів виокремлюють наступні типи цільових комплексних програм:

>   міжнародні;

>   народногосподарські;

>   міжгалузеві;

>   галузеві;

>  регіональні.

Перелік цільових комплексних програм формується у відповідності до пріоритетів, які визначаються прогнозом економічного і соціального розвитку країни, стратегічними напрямами бюджетної, цінової, валютної політики, станом і прогнозом державного бюджету. Для фінансування загальнодержавних про­грам в бюджеті на наступний період закладаються ресурси, які акумулюються в спеціально сформованих фондах цільового призначення. Слайд Державні цільові фонди - це відокремлені фінансові І ресурси держави, які забезпечують виконання намічених державою пріоритетних сфер економічного та соціального розвитку. Програми чи окремі заходи програм можуть фінансуватися за рахунок місцевих бюджетів і позабюджетних джерел.

Таким чином, цільові програми мають за мету вирішення нагальних проблем розвитку країни. Всі програми взаємопов'язані глобальною програмою економічного і соціального розвитку країни на коротко - та середньостроковий період.

Економічне програмування – це інструмент реалізації планових цілей, який дозволяє державі орієнтувати економіку через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно варіанту соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму. Програма характеризується чітко визначеними системою заходів та завдань на досягнення намічених в плані (прогнозі) цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців і має на меті вирішення важливих проблем розвитку національної економіки, міжгалузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.

У процесі розробки Державної програми економічного і соціального розвитку визначають прогнозні та розрахункові показники, зокрема, такі:

• обсяги виробництва найважливіших видів продукції;
• обсяги державного замовлення (контракту);
• обсяги експорту й імпорту продукції та послуг;
• міжрегіональні поставки продукції;
• участь у виконанні державних цільових комплексних програм;
• виробництво валового внутрішнього продукту (чистої продукції);
• завдання щодо використання трудових ресурсів та зайнятості на­селення;
• грошові доходи населення;
• введення у дію виробничих потужностей за рахунок державних капіталовкладень;
• введення в дію об'єктів соціальної сфери;
• обсяги відрахувань за користування державним майном;
• завдання щодо демонополізації виробництва;
• завдання з приватизації державного майна;
• ціни на продукцію державних підприємств, які підлягають держав­ному регулюванню;
• завдання з охорони навколишнього середовища.

Розрахункові показники, які розробляють у державній програмі, відображають її аналітичні та фінансові аспекти.

До показників, які контролює державна влада, належать: державний контракт та державне замовлення, ціни і тарифи на окремі види продукції та послуги, які регулює держава.

Державними важелями впливу на виконання державних програм є:

• соціально-економічні нормативи (мінімальна заробітна плата, нор­ми амортизації тощо);
• податки і податкові пільги:
• державні інвестиційні ресурси;
• державні кредитні ресурси і кредитна політика;
• регламентація ціноутворення;
• державні замовлення (контракти);
• мито і митні збори;
• бюджетні асигнування і дотації;
• розміри пенсій, стипендій, допомоги;
• регулювання оплати праці;
• заборони, ліцензії, квоти.

Структура індикативного плану може виглядати так:

Розділ І. Соціально-економічна й екологічна ситуація.

Розділ ІІ. Головні напрями, цілі та пріоритети, структура і пропор­ції соціально-економічного розвитку.

Розділ ІІІ. Соціальний розвиток і рівень життя.

1. Населення, праця і кадри.

2. Цільові орієнтири, пріоритети, соціально-економічні норми і нормативи.

3. Узагальнені показники соціального розвитку і рівня життя.

4. Програми соціального розвитку: рівень життя, забезпеченість житлом, продовольче забезпечення, насичення ринку непродоволь­чими товарами і послугами, охорона здоров'я та освіта, екологічне оздоровлення, шляхове господарство, комунальне господарство, по­ліпшення умов праці, трудова діяльність.

Розділ IV. Економічний розвиток країни.

1. Цільові орієнтири, пріоритети.

2. Узагальнені показники економічного розвитку, структурні зру­шення, пропорції.

3. Програми економічного розвитку:

а) державного, колективного, приватного сектора, у тому числі машинобудівного та агропромислового комплексів, легкої промисло­вості, транспорту, металургійного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового і будівельного комплексів;

б) участь у реалізації міждержавних програм розвитку. Розділ V. Охорона навколишнього середовища і раціональне ви­користання природних ресурсів.

1. Цільові орієнтири, пріоритети, норми і нормативи.

2. Програми оздоровлення екологічної обстановки, охорони дов­кілля і раціонального використання природних ресурсів.

Розділ VI. Економічні регулятори, які застосовують протягом по­точного і перспективного періодів:

1. ціни і тарифи (пільги і дотації), податки і платежі (зниження або підвищення податкових ставок); норми амортизаційних відрахувань;
2. цінні папери (акції, облігації, позики, зобов'язання державної скарб­ниці); бюджетні асигнування (в тому числі й валютні);
3. кредити (обсяг, строки користування, відсоткові ставки); інвести­ції (перерозподіл централізованих капіталовкладень); державні резер­ви (матеріальні, фінансові, готова продукція).

Розділ VII. Прогноз розвитку ринкових відносин і кон'юнктури ринку.

1. Кон'юнктура внутрішнього ринку і його розвиток.

2. Кон'юнктура зовнішнього ринку і його розвиток.

3. Матеріально-технічне постачання під держзамовлення.

4. Функціонування товарних, фондових і трудових бірж.

Розділ VIII. Бюджетне планування.

1. Фінансово-кредитна політика.

2. Бюджетна політика.

3. Програми фінансового оздоровлення.

Розділ IX. Соціально-економічний розвиток регіонів.

1. Областей:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку областей за рахунок централізованих і де­централізованих ресурсів.

2. Природно-економічних районів:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку окремих природно-економічних районів за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.