Лекція №5 "Людина - відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система"

             Організм людини є сукупністю не лише тілесних (соматичних) і біофізіологічних систем. Психічна і нервова системи відіграють важливу роль у безпеці життя і діяльності.

             Психічна система. Вона впливає не тільки на психічні образи, а й на позаобразні компоненти – загальні ціннісні орієнтації особистості, зміст і значення явищ, розумову діяльність тощо.

                            Психіка (грц. Psychikos – душевність) – здатність високоорганізованої матерії активно відображати об’єктивну дійсність і на основі сформованого психічного образу  цілеспрямовано регулювати свою поведінку і діяльність.

            Вона властива і тваринам, однак лише людина має свідомість – вищу форма відображення дійсності, пов'язану з абстрактним мисленням, самоконтролем, передбаченням результатів діяльності.

            Усі психічні явища поділяються на три групи: психічні процеси; психічні стани; психічні властивості.

            Психічний процес - акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відображення і виконує регуляційну функцію. Психічне відображення є формуванням образу тих умов, у яких здійснюють певну діяльність. Серед психічних процесів розрізняють пізнавальні (відчуття,  сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.

         Психічний стан – загальний функціональний рівень психічної активності, залежно від умов діяльності людини і її особистісних особливостей. Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини за певної взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки. Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

        Усі психічні стани підрозділяються на чотири види:

             1. Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).

             2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація).

             3. Вольові стани – ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

            4. Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

          Психічні властивості особистості – типові для даної людини особливості його психіки, до яких відносяться: темперамент, спрямованість, здатність і характер.

         Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності оскільки саме психологічні якості впливають на її поведінку в найрізноманітніших обставинах. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ні як події, зумовлені зовнішніми впливами, ні як наслідки рефлекторної реакції організму людини на неї. Психічно нормальна людина без причини не прагнутиме потрапити в ризиковану ситуацію. До цього можуть спонукати внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища.

        Нервова система. Вона сприймає зовнішні та внутрішні подразнення, аналізує інформацію, відбирає і перетворює, відповідно регулюючи і координуючи функції організму.

            Нервова система – це сукупність структур в організмі, яка об’єднує діяльність    усіх органів і систем, забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його

    постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

           Нервову систему організму умовно поділяють на центральну і вегетативну. Центральна нервова система керує зв’язками людини із зовнішнім світом. Її утворюють спинний мозок, стовбур мозку, великі півкулі головного мозку, які зв’язані із проміжним мозком. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

          Головний мозок[1] людини – самий досконалий орган живої природи. Він містить 20 млрд. клітин і 300 млрд. міжклітинних з’єднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи мислення, волі і почуттів [3доп. літ.].

         У центральній частині черепної коробки розташований маленький мозок, який є частиною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу тіла і рух м’язів. При отруєнні клітин маленького мозку (наприклад алкоголем) людині стає важко координувати положення свого тіла.

        Ліва півкуля виконує функцію оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахування, а функція правої півкулі – оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів, розпізнання складних предметів, продукування сновидінь.

       Люди, які мислять лівою півкулею, (логічний тип) характерна оптимістичність та самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими людьми, у роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію, до інформації з офіційних джерел довіра більша, ніж до власних вражень. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному мисленні: математика, викладач, конструктор, організатор виробництва, програміст, пілот, водій і щось подібне.

       У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушується мова, страждає або відсутня логіка в судженнях.

       Людей, які мислять правою півкулею, (художній тип) характеризує нахил до певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій, що не завжди приносить користь справі. Ці люди не дуже товариські, але вони можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо). Їх чекає успіх у галузях діяльності, де переважає образне мислення: художник, актор, архітектор, лікар, вихователь тощо.

      При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоційна сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то страждає руховий механізм, регуляції форм поведінки, мислення. Якщо уражена скронева частина головного мозку, то порушується сприйняття слухових, смакових, аналіз і синтез звуків, пам’ять.

       Якщо для людей характерні обидва типи мислення, то відкривається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі й, водночас образне цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмірковування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

        Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопівкульних компонентів мислення. Правопівкульне, образно-творче мислення поступово пригнічується при хибах виховання і навчання, і талановиті діти стають звичайними “стандартними” дорослими.

       На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю чисельні подразники з внутрішнього і навколишнього середовища. Як було відзначено раніше, вони викликають творення безумовних і умовних рефлексів в організмі людини, і все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і закінчується утворенням динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію – стрес.

       Вегетативна нервова система підтримує сталий стан внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові), регулює роботу органів кровообігу, дихання, обміну речовин, травлення, ендокринних залоз. органів,

       Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отримала із зовнішнього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Зв’язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму – рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів – безумовні й умовні.

            Безумовні рефлекси – це стереотипи поведінки, надбані людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку та передаються у спадковість.

           Умовні рефлекси – це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати дії у напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

          Розвиток психіки є результатом еволюції нервової системи під впливом навколишнього середовища. Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему: реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє про себе. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

          Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом “homo sapiens”. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

          Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

         Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини, що дає змогу пізнавати і її самосвідомість, яка є наслідком вивчення людиною свого внутрішнього світу.

         Інстинкти та навички можуть впливати і на свідому поведінку, але саме вона керує навичками і гальмує інстинкти.