Лекція №7 "Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Поведінкові реакції населення у НС"

У живій природі людина – якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення – значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Який же різновид впливу на нашу поведінку ми визначимо як маніпуляцію?

Власне корінь слова «маніпуляція» походить від латинського слова manus – рука. В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».

Слід відзначити наявність значної кількості різних визначень того, що розуміють під терміном „маніпуляція”. Це, зокрема:

психологічний вплив на людину, який не завжди нею усвідомлюється і змушує її діяти відповідно до цілей маніпулятора;

штучний процес створення суб’єктом ілюзій щодо дійсності (або щодо себе), які сприймаються іншими суб’єктами (або й самим творцем ілюзій);

особливий вплив на підсвідомість людини (переважно на її емоції, почуття) з метою програмування мотиву партнера до співпраці;

· приховане управління людиною всупереч її волі, яке приносить ініціаторові односторонні переваги;

Метою дій маніпулятора є психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964).

Отже, по-друге, маніпуляція – це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських 3МІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою»[2].

По-третє, маніпуляція – це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням – сім'єю, бригадою, ротою чи бандою.

Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей. Маніпуляція – це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: “протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат Складало 3:1. Майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” – стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса

Маніпулятивний вплив у процесах ділового спілкування

Перш за все маніпуляції в спілкуванні спираються на такий психічний процес, як прийняття рішення. Таким є вибір з наявних альтернатив. Особливість цього процесу полягає в тому, що завжди порівнюється щось представлене свідомості, а не те, що знаходиться за його межами.

Якщо ставиться завдання управляти свідомістю, то людині пропонують ті аргументи, які потрібні саме сугестору, тобто тому, хто буде намагатися провести маніпуляцію у вигляді навіювання.

Розглянемо різні підходи сугестій.

Психоаналітично-орієнтовані підходи:

Наша свідомість, програмується латерально, тобто опосередковано, побічно (латеральний - бічний, поперечний, горизонтальний, побічний, другорядний, такий, що знаходиться осторонь). Цей механізм широко застосовується як в практиці ідеологічного впливу, так і в практиці ділового спілкування. Він називається механізмом латерального програмування психіки. Міцне відображення в пам'яті "очевидних" речей складає суть латерального програмування психіки. Коли людині впевнено говорять те, що виглядає як само собою зрозуміле, що не вимагає доказу факт, вона часто втрачає здатність критично оцінити ситуацію. Латеральне програмування впливає на поведінку людини безпосередньо, тобто як на її свідомість, так і на її волю. Головне в латерально сконструйованих висловах завжди залишається як би збоку і сприймається людьми як щось очевидне. Існує нібито другий або подвійний сенс у висловах, який практично не сприймається і не усвідомлюється, він минає свідомість людини, він не схильний до рефлексії, тоді як до основної теми розмови людина відноситься суб'єктивно, погоджуючись або не погоджуючись із співбесідником.

Латеральне програмування психіки є методом маніпулювання свідомістю іншої людини і він знаходить найширше застосування в діловому спілкуванні, при наявності сторонніх осіб, окрім співрозмовника, які можуть запам’ятати відповіді особи, які можна буде потім обернути на користь своєї мети.

Гіпнотичний підхід: Сугестія або навіювання - це процес дії на психіку людини, пов'язаний із зниженням свідомості і критичності при сприйнятті змісту, що усвідомлюється начебто таким, що не вимагає ні розгорненого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає в дії на відчуття людини, а через них - на його волю і розум. Слід мати на увазі, що різні люди володіють різним ступенем навіюваності. Психологи стверджують, що навіюваність залежить від ряду чинників, до яких належать:

-         невпевненість;

-         боязкість;

-         низький рівень самооцінки;

-         вразливість;

-         слабкість логічного аналізу.

Ось деякі з прийомів сугестії: конкретність і образність ключових слів. Використання слів, сенс яких конкретний, зміст яких легко собі уявити, істотно підвищує ефект навіювання. А ось абстрактні поняття різко знижують силу навіювання. Порівняємо дві підбірки слів: – ранг, премія, резерв на посаду, навчання на курсах, ніч, ножиці, вихідний, спокійно, догана, відпочинок. Будь-яке з цих слів відразу ж викликає уявний образ названого, або: – отже, в результаті, кон'юнктура, реалізація, устаткування, компанія, ексцес. Які образи можуть стояти за цими поняттями конкретно незрозуміло. Вимовляючи слово “яблуко”, навряд чи можна збагатити чиюсь уяву. Зовсім інша справа – якісні ознаки: соковите, стигле, рум'яне, солодке, дрібне, тверде, кисле, червиве. Різниця помітна навіть по уявних смакових відчуттях.

Уникнення негативних частинок "ні" і "не". Психіка людини чинить опір їм, насторожуючи, викликаючи сумніви. Одна справа під час наради заявити “Прийняття цього рішення нам не нашкодить” і зовсім інше “Прийняття цього рішення може нам допомогти”.

Одним із найсильніших засобів сугестії є мовна динаміка. Основні прийоми мовної динаміки, що здатні підвищити сугестію мови:

- м'якість та сила голосу;

- багатство інтонацій;

- паузи;

- високий темп мови;

Вважається, що вплив цього засобу є більш високим на людей з високим рівнем інтелекту і, відповідно викликають більшу довіру. За спостереженнями психологів, під час ділового спілкування з великою аудиторією більш виграшну позицію буде займати особа, що буде використовувати чоловічий голос, особливо низький, "оксамитовий".

Можливість цілеспрямовано впливати на людину, на його емоції за допомогою певних слів і словосполучень відомі із старовини. Деякі з них здатні викликати не тільки певні емоції, але й підсвідомо сприйматися у вигляді психологічних образів.

Існує безліч технік наведення трансового стану, що використовуються як в цілому в процесі управління так і під час ділового спілкування: показ трансової поведінки; вікова регресія; використання природних трансових станів; перевантаження свідомості; розрив шаблону; використання повної невизначеності, непередбачуваності; застосування штучних або неіснуючих слів;  техніка розсіювання; персеверація; звернення до авторитету та інше

Релігійні секти

Релігійні секти, здається, міцно увійшли до переліку речей, що турбують сучасного українця разом із розширенням НАТО і другою державною мовою. З 1991 року, коли Україна отримала дуже ліберальне релігійне законодавство, в нас з’явилася досить велика кількість нових громад віруючих, незрозумілих широкому загалу. Науковці схильні називати такі утворення новітніми релігійними рухами, а громадська думка “деструктивними релігійними культами”.

Сектантство або Секти — релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій. Секти складаються здебільшого з колишніх вірних головної церкви, які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції.

Термін «секта» застосовувався в царській Росії офіційною православною церквою з метою маргіналізації як і нових християнських церков і течій, так і дійсно шкідливих аморальних груп, які руйнували монополію російської православної церкви і переслідувалися.

У радянські часи практика цькування інших християнських течій продовжувалася. Самі реформаторські (протестантські) церкви ніколи себе не ототожнювали з назвою «секта», що була формою невизнання спочатку російською православною церквою, а згодом і урядом комуністичного СРСР — протестантських церков за церкви.

Назва походить від латинського «школа» і застосовувалася в Європі до зібрань віруючих з напрямом на вивчення Біблії і ретельному слідуванні Ісусу Христу.

Історія сучасної України дала певні підстави боятися негативного впливу окремих релігійних організацій. На початку 90-х років у нас почало активну діяльність знамените “Біле братство”. Майже відразу його організаторів почали небезпідставно підозрювати у витягуванні грошей і майна зі своїх “прихожан”. У 1993 році активісти братства захопили Софійський собор у Києві, бажаючи здійснити там масове самогубство. Керівники організації потрапили до в’язниці, але зараз вони вже намагаються зареєструвати “Біле братство”, принаймні як громадську організацію.

Існують в Україні й інші релігійні рухи, до яких із недовірою ставляться навіть чиновники профільного Державного комітету у справах національностей і релігій. Наприклад, вони не реєструють Церкву саєнтології або Церкву Муна, не надаючи їм переваг, які в Україні мають релігійні організації. До речі, головна з цих переваг – передбачене законом “Про свободу совісті та релігійні організації” право не платити податки з усіх фінансових і майнових пожертв, які ця громада отримує.

В Україні можна побачити перебільшення значення окремих прикладів та їх розповсюдження на всі новітні релігійні рухи, незалежно від того, чим і як вони займаються. Цілком нейтральне слово “секта” в нас, як і у багатьох інших країнах, було скомпрометовано. Хоча це не більше, ніж один із етапів розвитку певної релігії. Експерти-релігієзнавці серед ознак секти (латиною це слово звучить нейтрально та означає всього лише “образ думок”, “вчення”, “напрямок”) називають претензію її представників на свою виключність, прагнення до релігійних реформ, особливу прихильність до харизматичних лідерів, навколо яких і будуються подібні релігійні організації.

Натомість церква (у найширшому сенсі) від секти відрізняється якраз наявністю чітких структури, віровчення, традиції. Виходить, що багато організацій, які ми схильні вважати сектами, насправді є церквами, адже в них є і структура, і віровчення, і система роботи з віруючими. А ще варто відзначити, що ледь не кожна релігія, зокрема християнство, колись була сектою, боролася за реформування тієї чи іншої релігійної системи. А тому розмови про деструктивність усіх новітніх релігійних рухів є занадто сміливим узагальненням.

Нові релігійні рухи, звичайно, не домінують в Україні. Проте й бурхливого розвитку, наприклад, новітніх протестантських течій не можна не помітити. В нас сьогодні взагалі представлені найрізноманітніші – неохристиянські, орієнталістські (ті, що будуються на східних вченнях), теософські, неоязичницькі тощо. За інформацією Держкомнацрелігії, в Україні сьогодні діють по кілька сотень громад нових християнських рухів, майже 40 громад Товариства свідомості Крішни, понад 100 громад неоязичників тощо. Об’єднує такі організації, крім активності, недовіра до них широкого загалу, особливо представників традиційних релігій. І ця недовіра часто не має під собою ніяких підстав.

Суспільство має навчитися працювати з цим феноменом, треба відслідковувати, чи допомагає це людині, чи, навпаки, заважає. Є люди, яким категорично не можна ставати членами новітніх релігійних рухів. Вони страшенно навіюванні, їм взагалі не можна бути релігійними. А є такі, які виживають лише завдяки новітнім рухам.

Нові релігійні рухи в Україні не завжди сприймаються коректно. Головний стереотип щодо них – будь-яка нова релігійна організація є тоталітарною сектою, спрямованою на отримання якомога більших прибутків за рахунок зомбування, втягування, пограбування людей. З одного боку, зрозуміло, що традиційні релігійні конфесії, дуже важливі і для історії, і для сучасності України, мають захищатися від впливів, що можуть бути. Але ж українське законодавство виключає навіть можливість існування домінуючої релігійної традиції.

Та й чинити опір діяльності релігійної організації за законом можна тільки в тому разі, якщо вона загрожує громадській безпеці та порядку, життю, здоров’ю, моралі, правам і свободам інших громадян. Більшість цих організацій подібною діяльністю все таки не займається, принаймні громадськість про це знала би.

5.7. Бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття як соціальні загрози безпеці людини

Про соціальне становище населення і соціальну політику, яку проводить влада, свідчать рівні бідності, безпритульності та бродяжництва.

Бідність як соціальна загроза. Основною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Людину вважають бідною, якщо в неї не вистачає коштів для повноцінного харчування, оплати житла і послуг, життєдіяльності у тій соціальній групі, до якої вона себе зараховує.

Бідність - соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних

матеріальних засобів для того, щоб провадити «нормальне» (відповідно до норм

прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою

родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним

обслуговуванням.

В Україні бідність має специфічні особливості:

1) низький рівень життя населення в цілому;

2) психологічне неприйняття економічної нерівності;

3) висока питома вага людей, котрі вважають себе бідними;

4) поширеність бідності серед працюючого населення.

В даний час у нашій державі використовується концепція абсолютної бідності, що припускає прожитковий мінімум як основний критерій оцінки рівня потреби. Існує кілька критеріїв для виміру рівня життя населення: прожитковий мінімум, що розраховується для всього населення, для працездатного населення (чоловіків і жінок), пенсіонерів і дітей двох віків; мінімальний споживчий бюджет і бюджет високого статку.

Виходячи з концепції абсолютної бідності, до числа бідних можна віднести 32 % населення, що мають середньостатистичні доходи нижче прожиткового мінімуму. У їхньому числі – працівники бюджетної сфери (медичні, соціальні працівники, працівники культури, освіти), багатодітні родини, самотні батьки, інваліди, пенсіонери, студенти. Використання прожиткового мінімуму як критерій оцінки бідності має на увазі, що витрати на освіту, медобслуговування, якісне житло є ознаками достатку. Використання як критерій оцінки рівня бідності мінімального споживчого бюджету, що має на увазі витрати не тільки на фізичне відтворення робочої сили, але і її розвиток, збільшує частку бідного населення як мінімум у два рази.

Головними причинами бідності в нашій країні є неефективна зайнятість і низька ефективність керування економікою.

Про неефективну зайнятість говорить значна кількість працівників, що одержують заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Великий відсоток працівників, зайнятих неповний робочий тиждень, а також працівників, що знаходяться в адміністративних відпустках дозволяє збільшенню  числу вакансій на підприємствах із заробітною платою менше  прожиткового мінімуму. Неефективна зайнятість у даний час відіграє двояку роль - з одного боку, вона вигідна державі, тому що дозволяє підтримувати досить високий рівень зайнятості і забезпечувати хоча б мінімальний рівень доходів для значної частини населення. З іншого,  така зайнятість стримує зростання виробництва і заробітної плати і при різкій зміні економічної ситуації грозить перетворитись в структурне безробіття застійного характеру, масштаби якого можуть бути величезні.

Неефективна зайнятість веде до втрати кваліфікації, конкурентноздатності, зниженню самооцінки.

Проблема неефективної зайнятості особливо актуальна для невеликих міст і сільських населених пунктів з моноекономічною структурою, де альтернативи зайнятості обмежені.

Слід, нарешті, відмовитися від практики регулювання оплати праці виключно шляхом підвищення мінімальної зарплати. Очевидно, що за таких умов зарплата аж ніяк не може стимулювати ефективну працю, творчу активність - фактично вона давно перетворилася на засіб соціальної підтримки працівників бюджетних галузей.

Однак економічне зростання як таке не вирішувало соціальних проблем. Необхідні впровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, реформи в пенсійній системі. 

Система соціальної підтримки вразливих верств населення повинна бути орієнтована на справді нужденних. Необхідно затвердити офіційні критерії і межі бідності, розробити механізми державної підтримки бідних верств населення.

Метою соціальної підтримки має стати максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги. 

Бродяжництво та безпритульність.

За матеріалами державної доповіді про становище дітей в Україні за підсумками 2010р., кількість дітей, які бродяжать і жебракують, затриманих працівниками органів внутрішніх справ, зростає з року в рік: 36 тис. – у 2001р., 37 тис. – у 2005 р., 39 тис. – у 2011 р. (з них за бродяжництво – 27 тис. та за жебракування – майже11 тис.).

Бродяжництво – стиль життя, що характеризується прагненням уникнути

соціального контролю, дистанціюватись від соціальних відносин, бути вільним,

незалежним у виборі власного оточення і способів життя.

Виділяють макросоціальні, мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники, що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва. До макросоціальних чинників зараховано погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни, житлові проблеми. До мікросоціальних чинників належать несприятливі фактори, пов'язані з сім'єю і дитячими установами, а також існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину. До індивідуально-психологічних чинників відносяться життєві установки, емоційна нестійкість, наявність акцентуацій характеру, відхилення в психічному розвитку.

Високий рівень схильності підлітків до бродяжництва корелює з такими індивідуально-психологічними особливостями, як: вираженість  характеру; стан соціальної апатії (відсутність інтересу до життя, почуття втрати сенсу життя і безвихідності); дефіцит щирих емоційних стосунків; байдуже ставлення до власного здоров’я.

Мікросоціальні чинники високого рівня схильності до бродяжництва пов’язані з порушеннями міжособистісної взаємодії з батьками, вчителями, однолітками. Основними стимулами, що сприяють втечам з дому і бродяжництву підлітків, є готовність вуличної компанії прийняти підлітка-втікача та існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків.

Життєвий стиль підлітків, схильних до бродяжництва, можна змінити у процесі впровадження спеціальної програми психологічної допомоги, яка створює умови для позитивної соціалізації таких підлітків.

Надалі актуальною є розробка програми психопрофілактичної допомоги підліткам «групи ризику» з метою попередження втеч з дому та розробка семінару-тренінгу щодо підготовки психологів і педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти для роботи з підлітками, схильними до бродяжництва.

На сьогодні в Україні існує багато громадських організацій, які опікуються “дітьми вулиці”.

Безпритульність - особливий соціальний стан неповнолітніх дітей, що

характеризується: а) відсутністю постійного місця проживання; б) розривом

відносин з батьками, родичами, педагогами; в) відчуженням від усіх інститутів

соціалізації особистості дітей і підлітків (родини, навчально-виховних

установ); г) відсутністю зайнятості суспільно-корисною працею (навчанням,

роботою).

Дитяча безпритульність являється серйозною загрозою для нормального розвитку не лише особистості неповнолітнього, але і держави загалом. Серед безпритульників поширені різні форми девіантної поведінки: пияцтво, наркоманія, токсикоманія, ранні статеві контакти.

Безробіття. Воно є джерелом численних загроз нормальній життєдіяльності людини.

Безробіття - незайнятість частини економічно активного населення у

господарчій діяльності.

Економічно активне населення - частина населення, зайнята суспільно корисною діяльністю, яка приносить прибуток. Найчастіше, до цієї категорії включають також і безробітних.

Зайнятими вважаються особи віком від 17 до 70 років, які протягом тижня відпрацювали хоча б одну годину (в сільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійною чи тимчасовою.

Причинами безробіття є: структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств; економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових; економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.; сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки; зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття.

Отже бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття є основними соціальними проблемами суспільства і становлять загрозу безпеці людини.