Лекція 4. Структура наукового пізнання

На певному історичному етапі знання трансформуються у засіб теоретичного освоєння дійсності – наукові знання, що постають як результат цілеспрямованого та організованого пізнавального процесу, внаслідок якого відбувається узагальнення фактів, описування явищ і процесів, на основі яких відбувається раціональне осмислення дійсності та формулювання законів її функціонування. Суттєво, що наукові знання можуть функціонувати лише в єдності з іншими видами знання. Останні, з одного боку, виступають теоретичною основою, базисом наукових знань, а з іншого –  змінюються під їх впливом.

Зважаючи на видове багатоманіття знання, при висвітленні специфіки наукових знань варто звернути увагу на питання, пов’язані з висвітленням критеріїв науковості знання. Важливо, що в історії філософії та науки це питання постійно привертало увагу мислителів. Наприклад, античні мислителі (Парменід, Платон, Аристотель та ін.) вважали, що критеріями науковості знання є адекватне, точне відображення предмета та його понятійна (вербальна) вираженість. У свою чергу, науково-епістемологічні розвідки Нового часу, спираючись на такі норми наукового пошуку як абсолютизм та фіналізм, критерієм науковості вважали об’єктивність та незалежність від індивіда та його ціннісних орієнтацій. Згодом ці критерії були сфальсифіковані – «зняті» (Г. Гегель) ідеалами та нормами дослідження некласичної та постнекласичної науки. Суттєво, що від часу виникнення науки (ХVII ст.) важливим критерієм науковості знання вважалася логічна, емпірична та теоретична обґрунтованість. Разом з тим, варто пам’ятати, що ці ознаки властиві і раціональному знанню, яке стосовно наукового постає більш вузьким, оскільки кожне наукове знання з необхідністю має бути раціональним, проте не кожне раціональне знання є науковим. Тонка межа демаркації цих двох видів знань знаходиться в рамках таких критеріїв науковості як прогностичність (прогнозування) та практична, інструментальна корисність, що постають як необхідні умови наукового знання.

Отже, незважаючи на зусилля філософів, сьогодні відрізнити наукове знання від ненаукового надзвичайно складно, адже наукові знання становлять меншу частину навіть адаптованих текстових знань, якими володіє людина, а строкатість сучасної науки ускладнює підведення знань під наявні сьогодні критерії науковості знання (однозначність та об’єктивність (у межах певної онтології), емпірична або теоретична обґрунтованість, перевіреність, системність, логічність, точність, прогностичність (прогнозування), інструментальна корисність).

Аналізуючи специфіку наукового знання, хотілося б звернути увагу на цікаві та оригінальні ідеї В. Вернадського про специфіку наукового знання в загальній структурі знання. Вчений зазначав, що тільки в історії наукового знання чітко і ясно проявляються його динаміка та прогрес, чого немає в інших видах знання. У свою чергу, специфічними рисами даного динамічного прогресу виступає, по-перше, єдність процесу розвитку наукового знання; по-друге, загальнообов'язковість наукового знання; по-третє, велика і своєрідна незалежність науки від історичних обставин; по-четверте, дуже глибокий та своєрідний (порівняно з релігійними) вплив наукового знання на розуміння людиною сенсу і мети свого існування; по-п'яте, наукове знання (в єдності з пізнавальним процесом) є основним елементом «наукової віри», яка є могутнім чинником розвитку науки.

Багатогранність феномену наукового знання, що постає як результат наукового дослідження, можна розкрити лише у зв’язку з гносеологічними та методологічними засадами науки, що лежать в основі видової демаркації наукового знання. Відтак за рівнем «віддаленості» від практики знання поділяють на дві великі групи: фундаментальні, які розкривають основні закони і принципи реального світу й де немає прямої орієнтації на практику, і прикладні – безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для розв’язання конкретних виробничих і соціально-практичних проблем, які спираються на закономірності, встановлені фундаментальними знаннями.

Співвідношення між цими видами знання в межах наукового дослідження є досить складним і дуже часто передбачає чергування фундаментального та прикладного аспекту знання, а також залежить від мети даного дослідження.

Підвищуючи рівень розвитку науки, фундаментальні наукові знання підвищують ймовірність того, що наука зможе відповідати не тільки наявним, а й і перспективним суспільним потребам. При тому, що ці потреби весь час зростають.

В основі фундаментальних знань лежить рівень розвитку даної дослідницької галузі науки чи наукової дисципліни, яка завжди включає сукупність відкритих, невирішених проблем, або ж актуальна суспільна потреба.

У прикладних наукових знаннях теорія (онтологія) також повинна займати значне місце, але це завжди повинна бути тільки теорія, яка специфічно орієнтована на досягнення конкретної практичної мети. Такого роду теорії задають фундаментальні знання.

Щоб уточнити цю міру, говорять про «чисті» наукові знання, які стосуються на даному етапі лише пізнавальної мети, і про «цілеспрямовані» наукові знання, які в певній перспективі ведуть до досягнення перетворювальних цілей, хоч ця перспектива не стала в наш час настільки близька, щоб ми могли говорити про цілеспрямовані наукові дослідження у більш вузькому значенні, тобто прикладні наукові знання.

Для фундаментальних наукових знань та досліджень характерна непередбачуваність результатів. Разом з тим, у багатьох випадках неможливо також заздалегідь встановити галузь використання результатів фундаментального наукового дослідження. Водночас прикладне наукове дослідження з самого початку орієнтоване саме на певне використання.

У своїй сукупності фундаментальні наукові дослідження, прикладні і виробничі знання і розробки в науці утворюють досить складну, динамічну систему. Життєздатність усієї цієї системи наукових досліджень визначається збалансованістю її компонентів.

На різних етапах структура комплексу фундаментальних, прикладних і виробничих наукових досліджень визначається перевагою тих чи інших наук, висуванням на перший план тих чи інших груп дисциплін. Іноді на першому плані будуть фундаментальні наукові знання, іноді ж – паралельно: як фундаментальні, так і прикладні.

Програми прикладних наукових досліджень у сучасних науково-дослідних центрах все більше набувають довгостроковості, яка раніше була характерна тільки для фундаментальних програм наукових досліджень. Замовлення на виконання прикладних програм все частіше розподіляються серед традиційних центрів фундаментальної науки – академій, коледжів, університетів. І навпаки, промислові лабораторії й інститути прикладного профілю все частіше потребують проведення фундаментальних наукових досліджень.

Кожний із компонентів вищевказаного комплексу характеризується певною структурованістю. В галузі фундаментальних наук ця структурованість визначається розвитком наукової думки від потреби, яка виникла, детермінованої конкретними умовами розвитку науки або суспільства загалом, через гіпотезу і теоретичну розробку до експериментальної фази.

Класифікація наукового знання може проводитися на різних підставах и (критеріях), наприклад, за предметом і методом пізнання можна виділити природознавчі та гуманітарні знання. Окрему групу становлять технічні знання. Дуже своєрідною наукою є сучасна математика, результати її пізнавальної діяльності не можна повністю ідентифікувати з природознавчими знаннями, оскільки математичні знання є найважливішим елементом природничо-наукового мислення.