Лекція 8. Етика науки

 Слід зазначити, що в етиці, історія якої налічує більше двох з половиною тисяч років, немає якоїсь єдиної, загальновизнаної теорії. Навпаки, історія етики – це історія великої кількості теорій, що конкурують одна з одною. Причому, найстаріші з них, освячені іменами Платона й Аристотеля (який, відмітимо, першим став застосовувати термін «етика» для позначення особливої сфери знання), зовсім не втратили своєї актуальності, оскільки навіть сьогодні їх доповнюють, розвивають, оспорюють в різноманітних дослідженнях. Відсутність загальноприйнятої етичної теорії, далеко не випадкова – за цим прихований той очевидній факт, що між людьми існують серйозні розбіжності як культурно-історичного, так й індивідуально-особового плану, в тому числі і по кардинальних етичних проблемах.

Подекуди такий стан справ викликає смуток, за єдиною і всеосяжною теорією, з якою б усі погодилися. Але це, хочемо ми того або не або не хочемо, – недосяжний ідеал, занадто наполегливе прагнення, яке не завжди буває нешкідливим, оскільки може породжувати свого роду етичний догматизм і навіть фанатизм. Такий фанатизм характеризується не лише відмовою вислухати іншу, альтернативну думку, але й запереченням за іншими права робити власний вибір. А це підриває самі підстави етики і моралі.

Якщо, ми визнаємо неминучість існування різних, аж до конкуруючих, етичних теорій, то тут нас підстерігає інша небезпека ім'я якої – етичній релятивізм (або навіть нігілізм), тобто ствердження того, що будь-який, навіть самий низький вчинок, може бути виправданий варто лише вибрати відповідну для цього теорію. Насправді це далеко не так. Всі етичні теорії – це не довільна гра людського розуму, всі вони детально обґрунтовані (в тому числі й історичним досвідом людей). А відтак, незважаючи на різні методологічні позиції, у більшості випадків, вони сходяться в оцінках, які можуть отримувати певні вчинки.

Центральним питанням кожної етичної теорії є проблема походження, витоки та підстави моралі. Підкреслімо, що в даному випадку йдеться саме про ті підстави, на яких ґрунтується реально існуюча мораль, але не про те, щоб заново винаходити правила і принципі моралі і наказувати їх людям.

Аналізуючи витоки та підстави моралі ряд етичних теорій, говорить про їх релігійне походження – основні норми моралі дані людям у формі спеціального тексту, як би продиктовані в божественному одкровенні (як десять заповідей, сповіщених Богом пророкові Мойсею). Інколи при релігійному обґрунтуванні моралі виходять з того, що її норми дані не безпосередньо, а у формі притчі чи іносказання, таким чином, що виявити їх можуть самі люди (або їх духовні вчителі) в результаті спеціальної роботи думки та уяви.

Ще один шлях пов'язаній із спробами людей відкрити керівні принципи, проникнувши в задум Творця всього сущого – при цьому вважається, що моральні норми мають бути знайдені, але вже не в текстах, а в даних Творцем законах, на яких тримається і яким підкоряється створений світ. Між іншим, саме таке уявлення про закони світу, закони природи як про те, що виходить від Творця, зіграло важливу роль в становленні науки в Новий час. Вважалося, що Бог дав людям разом з Біблією ще одну книгу – Книгу природи. Тому вивчення природи розумілося як заняття богоугодне, а значить – морально виправдане.

Іншу велику групу складають натуралістичні теорії, що убачають джерело моралі в природному законі або природному праві («моральне те, що природне, тобто знаходиться в злагоді з природою»), які так чи інакше можуть бути розкриті, пізнані людьми. Це може бути, наприклад, космічній закон – поведінка людей повинна вписуватися в космічній порядок і з цього засновку виводять моральні норми.

Натуралістичні теорії постають як особливий тип взаємин між етикою й наукою; коли не моральні категорії застосовуються для оцінки певних сторін науки, а навпаки, в основу етики кладуться запозичені з природничих наук принципи. Такі спроби обумовлені прагненням знайти строгі, обґрунтовані за канонами науки, загальнозначущі і обов'язкові для всіх підстави моралі. Натуралістичні теорії стають тим більш привабливими, чим вищий в суспільстві авторитет природознавства. Характерний приклад – безліч концепцій еволюційної етики, що почали розвиватися після появи дарвінівського вчення про походження видів. На цій основі, пропонувалися прямо протилежні теорії – від соціал-дарвінізму, що засновував мораль на егоїстичному праві сильного, тобто на моделі природного відбору і виживання найбільш пристосованих, до етики взаємодопомоги П. Кропоткіна, згідно якої, навпаки, закони еволюції диктують альтруїстичні норми моралі.

Деякі сучасні натуралістичні теорії апелюють до екологічної тематики. Їх автори виходять з того, що наша планета знаходиться на межі екологічної катастрофи, відтак норми взаємодії людей один з одним та з природою мають бути радикально змінені. Тому пропонуються такі нові норми моралі, дотримання яких дозволило б запобігти руйнуванню біосфери, а тим самим – і загибель людства. Так, відомий вчений-природник, академік H. Мойсеєв зазначав, що з метою збереження життя на Землі, а відтак і людства, людина повинна підпорядковувати свої думки та вчинки вимогам екологічного імперативу (Див. Глобальні проблеми людства). Суть цього імперативу – в необхідності оцінювати всі наші дії з позиції того, як – позитивно або негативно – вони впливають на довкілля і, відповідно, уникати всього того, що переповнене негативними ефектами.

Ще один клас – це теорії, які вбачають підстави моралі в людській природі. Вважається, що в кожної людини живе властиве їй від народження або від природи етичне відчуття – моральна інтуїція, яка підказує вибір правильного рішення. Добре відомій приклад – демон Сократа, який, за словами філософа, застерігав його від помилкових дій; втім, в даному випадку моральна інтуїція приймала подобу деякого надприродного демона. При такому підході завданням етики стає лише прояснення, очищення цієї інтуїції. В свій час надзвичайно популярними були теорії, які, подібно до учення Ж. Руссо, вбачили зразки моралі в поведінці первісної людини – «дикуна», не зіпсованого цивілізацією і який діє так, як підказують йому інстинкти. Ці інстинкти, вкорінені в людській природі і є, з точки зору таких теорій, головною підставою моралі.

Інші теорії стверджують, що буденній здоровий глузд містіть в собі всі норми моралі і тому є найкращим керівництвом при вирішенні моральних колізій – все, що виходить за межі його розуміння, або не має важливого значення, або взагалі веде до моральної шкоди. Слід зауважити, що відповідність здорового глузду, моральному досвіду звичайних, рядових людей, взагалі кажучи, вважається в етиці одним з головних критеріїв оцінки певної етичної теорії. Оскільки, теорія, яка розходиться з моральним досвідом, не може розраховувати на визнання. У даному випадку, проте, цей критерій зводиться в ранг єдиного і вирішального, що обертається некритичним відношенням до буденної моральної свідомості, яка досить часто буває суперечливою, непослідовною і навіть нездібною запропонувати задовільне вирішення.

Існують і такі теорії, які вважають вищим моральним авторитетом ту або іншу історичну особу, – в цьому випадку її вчинки (досить часто не стільки ті, що реально були, скільки переосмислені або просто вигадані в подальшому) виступають як зразок, яким варто керуватися при вирішенні власної моральної скрути. В радянські часи, наприклад, таким зразком в нашій країні були справи і висловам В. Леніна. Слід зазначити, що у науці досить поширені випадки, коли як аргумент при обговоренні моральних проблем використовується апеляція до авторитету видатних учених.

В сучасній етиці особливо популярні теорії, які своїм головним завданням вважають дослідження соціальної природи людини – теорії суспільного договору. У них передбачається така гіпотетична ситуація, коли розумні люди, кожен з яких переслідує свої власні інтереси, укладають між собою угоду, яка дозволяє стримувати егоїстичні устремління кожного. Тим самим стає можливим запобігти загальне винищення один одного – тієї «Війні всіх проти всіх», про яку як про природний, тобто в даному випадку – до суспільний – стан говорив англійський філософ Т. Гоббс. Ці теорії головною підставою моралі вважають раціональній момент або природні законі розуму.

Слід зазначити, що перераховані підходи до обґрунтування моралі далеко не завжди виключають один одного. В конкретних етичних теоріях вони зустрічаються в найрізноманітніших поєднаннях. Наприклад, теорії, що спираються на природний закон, можуть трактувати його як даний Творцем, тим самим комбінуючи релігійний підхід з натуралістичним.

Разом з тим варто пам'ятати, що незважаючи на різні методологічні засновки представники різноманітних теорій приходять до схожих, однак по іншому обґрунтованих оцінок одних і тихий же рішень і вчинків. Це особливо важливо враховувати в плюралістичному суспільстві, в якому немає однієї безумовно домінуючої морально-ціннісної системи, так що для взаємного узгодження моральних критеріїв і конкретних оцінок часто доводитися робити спеціальні зусилля.