1. Політика Європейського Союзу у сфері охорони земель

Нині Європейський Союз посідає провідне місце з-поміж регіонів світу, за ефективністю реалізації екологічної політики (за індексом екологічної ефективності – Environmental Performance Index). Станом на 2021 р. 23 держави-члени ЄС з 30 входять до перших тридцяти держав світу. 

Європейську екологічну політику засновано на статті 174 Договору про заснування Європейського співтовариства, її спрямовано на забезпечення сталого розвитку європейської моделі суспільства на основі коригувальних заходів, що стосуються конкретних екологічних проблем, або наскрізних заходів, інтегрованих в інші галузі політики. Законодавство Європейського Союзу охоплює чотири основних види документів:

1. Угода про функціонування Союзу є його конституційною

основою. Усі інші нормативні документи повинні відповідати цій Угоді.

2. Декларації – політичні документи, які визначають напрями

розвитку, але їх положення не носять обов’язкового характеру.

3. Програми, такі як Екологічні програми дій (Environmental Action Program (EAP)), також є політичними документами і не носять обов’язкового характеру. Вони, однак, мають значний вплив на розвиток законодавства, оскільки визначають принципи і напрями розвитку, в рамках цих програмрозробляються нормативні акти.

4. Правила, Директиви та Рішення.

Правила. Найбільш значна (вагома) форма законодавства ЄС. Вони мають безпосередню, пряму і рівцінну дію на усі держави ЄС. Директиви. Найбільш важливий нормативний інструмент ЄС. Інструкції основані на принципі апроксимації (практичної реалізації) законів. Вони обов’язкові для держав-членів щодо досягнення цілей і термінів впровадження, але спочатку повинні бути введені в національне законодавство. Європейське екологічне законодавство, в основному, має форму директив. Рішення. Вони також обов’язкові, але тільки для певних груп (фірм, виробничих секторів і т. д.). Вони не вимагають заходів щодо введення в національне законодавство.

Окрім цих типів законодавчо обов’язкових актів, Комісія Євросоюзу розробила низку інших документів, щоб полегшити законодавчу роботу і керувати нею:

• зелені і білі документи;

• керівництва;

• стратегії і стратегічні документи;

• повідомлення;

• заключення;

• рекомендації;

• резолюції.

У даний час у ЄС існує більше 300 нормативних актів, які регулюють правовідносини в екологічній сфері та розділені на 10 основних категорій:

1. Горизонтальне (основне) законодавство;

2. Якість повітря;

3. Менеджмент відходів;

4. Якість води;

5. Охорона природи;

6. Промислові забруднення;

7. Хімікати і ГМО;

8. Зміни клімату;

9. Шумове забруднення;

10. Захист громадян;

Розглянемо деякі з цих актів.

Основне законодавство містить такі директиви:

• Директива 2003/4 / EC Європарламенту та Ради Європи від

28 січня 2003 про доступ громадськості до екологічної інформації, що скасовує дію Директиви Ради 90/313/EEC;

• Директива 2003/35 / EC Європарламенту та Ради Європи від 26 травня 2003 про забезпечення участі громадськості в складанні певних планів і програм, що стосуються навколишнього середовища, про внесення змін у зв’язку з участю громадськості та про доступ до Директив Ради 85/337/EEC і 96/61/EC;

• Директива 2011/92/EU з оцінки впливу на навколишнє середовище деяких громадських і приватних проектів;

• Директива 2001/42 / EC Європарламенту та Ради Європи

від 27 червня 2001 про Стратегічною екологічну оцінку.

• У зміст деяких директив закладено прямі зобов’язання для усіх сторін правовідносин:

• Директива 2004/35/CE Європарламенту і Ради від 21 квітня

2004 по екологічним зобов’язаннями, що належать до запобігання і видалення наслідків аварій;

• Директива 2006/21/EC Європарламенту та Ради від 15 березня 2006 по менеджменту відходів добувної промисловості та скасовує Директиву 2004/35/EС;

• Директива 2009/31/EC Європарламенту та Ради від 23 квітня 2009 по геологічними запасами двоокису вуглецю.

• Окреме місце обімає директива, яка регламентуює порядок звітності:

• Директива Ради 91/692/EEC від 23 грудня 1991 зі стандартизації доповідей, що стосуються навколишнього середовища і правила, які відносяться до Схеми екоменеджменту та аудиту (EMAS):

• Правило (EC) №1221/2009 Європарламенту і Ради від 25 ноября 2009 по добровільної участі організацій у Схемі

екоменеджменту та аудиту (EMAS);

• Рішення комісії 2011/832 / EU від 7 грудня 2011, що стосується керівництва по ЄС корпоративної реєстрації, реєстрації третьої країни і глобальної реєстрації відповідно до Правила (EC) №1221/2009 Європарламенту і Ради від 25 листопада 2009 щодо добровільної участі організацій у Схемі екоменеджменту і аудиту (EMAS).

• Правило (EC) №1893/2006 Європарламенту і Ради від 20 грудня 2006, що встановлює статистичну класифікацію економічної активності NACE.  

Екологічна політика є однією з найбільш важливих і далекосяжних областей законодавства Європейського Союзу.  ЄС є провідним авторитетом в екологічній сфері. Європейський Союз компетентний діяти у всіх областях екологічної політики, таких як забруднення повітря і води, управління відходами та зміна клімату. Його сфера дії обмежена принципом субсидіарності і вимогою одностайності в Раді в області фіскальних питань, міського і сільського планування, землекористування, кількісного управління водними ресурсами, вибору джерел енергії та структури енергопостачання. Громадяни ЄС користуються найвищими в світі екологічними стандартами. Європейський Союз і національні уряди визначили чіткі цілі для спрямування європейської екологічної політики до 2020 року та подальше бачення того, що необхідно досягнути до 2050 року за підтримки спеціалізованих дослідницьких програм, законодавства і фінансування. Цілі екологічної політики ЄС:

- охороняти, зберігати та посилювати природний капітал ЄС

- перетворити ЄС на ресурсоефективну, екологічну та конкурентноздатну

низьковуглецеву економіку

- захистити громадян ЄС від тиску та ризиків для здоров'я та благополуччя,

пов'язаних з навколишнім середовищем.

Охорона навколишнього середовища та інновації допомагають створити нові можливості для бізнесу та зайнятості, які стимулюють подальші інвестиції. Зелена економіка лежить в основі політики ЄС для забезпечення того, щоб економічне зростання в Європі було екологічно стійким. ЄС також відіграє ключову роль у сприянні сталому розвитку на глобальному рівні.

Земельні ресурси складають важливу частину економічного потенціалу країн Європейського Союзу. Особливу увагу якості ґрунтів приділяється в продуктовій безпеці. В структурі правового регулювання Європейської Спільноти контроль за якістю ґрунтів сформовано довкола ст.174 Розділу XIX «Довкілля» Договору про заснування Європейської Спільноти. В статті визначено цілі Спільноти у збереженні довкілля: берегти, охороняти та поліпшувати стан довкілля, берегти здоров'я людей, виважено й раціонально використовувати природні ресурси, сприяти на міжнародному рівні розв'язанню регіональних та світових проблем довкілля. Метою політики щодо охорони ґрунтів є досягнення високого рівня захисту з урахуванням розмаїття становища у різних регіонах Спільноти. До принципів ЄС належать: уживання запобіжних заходів; відновлення стану до нанесення шкоди, усунення джерела шкоди, введення механізму «забруднювач повинен платити». 

Для досягнення поставлених завдань ЄС виробляє ряд дій із гармонізації законодавства шляхом встановлення захисних застережень для вжиття тимчасових заходів не спричинених економічними потребами, заходів щодо охорони довкілля, що підлягають процедурі інспекції Спільноти. При впроваджені  політику щодо охорони довкілля, ЄС враховує:  наявні наукові та технічні дані, умови довкілля в різних регіонах Спільноти, потенційні переваги та витрати через дії чи бездіяльність, економічний та соціальний розвиток Спільноти та збалансований розвиток її регіонів.

Тим не менш, в якості відступу від процедури виробляння рішень, обумовленої в частині першій, без порушення статті 95, Рада на основі пропозиції Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом, може за умови одностайного рішення ухвалити:

(a) заходи безпосередньо фіскального характеру;

(b) заходи щодо: міського та сільського планування, кількісного регулювання водних ресурсів чи впливу, прямого чи опосередкованого, на доступність цих ресурсів, використання земельних ресурсів, за винятком організації збирання та утилізації відходів;

(c) заходи, що суттєво впливають на вибір між різними джерелами енергії та на загальну структуру енергетичного забезпечення держав-членів.

За умов, наведених в попередньому абзаці, Рада може встановити випадки, рішення з яких належить ухвалювати кваліфікованою більшістю. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в законодавстві, та після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити загальні програми дій із формулюванням пріоритетних цілей, яких треба досягти. Рада уповноважена ухвалювати заходи, потрібні, щоб виконати ці програми. Відповідно до ст. 176 Договору про створення ЄС захисні положення, що їх ухвалено згідно зі статтею 175, не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні заходи. На виконання вище вказаних положень Європейською Комісією було прийнято Директиву 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року. Європейська Комісія впродовж двох років проводила консультації з усіма зацікавленими сторонами щодо того, яким чином можна покращити законодавство в сфері запобігання та контролю промислового забруднення. ЄC має на меті також зменшення адміністративного навантаження на бізнес та спрощення/систематизацію існуючого законодавства. 

Відповідно Директиви 2010/75/ЄС для експлуатації грунтів необхідний дозвіл який включає граничні обсяги викидів для забруднюючих речовин, або еквівалентні параметри або технічні заходи, може містити вимоги для захисту ґрунту та ґрунтових вод, а також вимоги здійснення моніторингу. Умови, передбачені у дозволі, повинні встановлюватись державами на основі найкращих наявних технологій. Директивою передбачено новий підхід до поняття «забруднення», це безпосереднє або опосередковане внесення в результаті людської діяльності речовин, вібрацій, тепла або шуму у повітря, воду або ґрунт, що можуть бути шкідливими для здоров'я людини або для якості навколишнього середовища, призводити до пошкоджень матеріального майна, або шкодити чи заважати комунальним зручностям та іншому законному використанню навколишнього середовища. Щодо можливості доступу до достовірної і своєчасної екологічної інформації, він традиційно розглядається як найважливіша гарантія в механізмі забезпечення прав громадян і юридичних осіб. Спеціальне законодавство про доступ до екологічної інформації не є рідкістю для сучасних правопорядків. Так, в континентальній Європі в ряді держав вільний доступ до екологічної інформації закріплений в спеціальних актах про доступ до інформації про навколишнє середовище. В цьому плані важливе значення для розвитку права на доступ до екологічної інформації надали директиви Європейського Парламенту про свободу доступу до інформації про навколишнє середовище. Основними адміністративними інструментами загальноєвропейської екологічної політики є нормативні акти, такі, як конвенції, директиви і регламенти. Важливе значення мають конвенції ООН. Директиви самого Європейського Союзу є найважливішими інструментами екологічної політики. В Директивах, зокрема, знайшло відображення прагнення ЄС до залучення економічних акторів і громадянського суспільства в справу захисту навколишнього середовища. Документи мають величезний вплив як на міжнародно-правове співробітництво в галузі навколишнього середовища, так і на екологічне законодавство різних країн, які зовсім не є членами ЄС. Основна ідея принципу превентивних дій Директиви полягає в тому, що дії з охорони навколишнього середовища повинні проводитися завчасно і бути спрямовані на усунення безпосередньо несприятливого джерела і недопущення його появи. Саме в зв'язку з цим відповідно до ст. 1 Директиви будь-який державний чи приватний економічний проект, здатний вплинути на навколишнє середовище, повинен пройти відповідну експертну екологічну оцінку. Директива містить критерії для подібної експертної оцінки; крім того, наводяться типи проектів, оцінка яких обов’язкова, а також типи проектів, для яких держави-члени можуть запровадити обов’язковість оцінки. Серйозна увага приділяється такому аспекту, як поширення екологічно значимої інформації. Тим не менш протягом останніх двадцяти років європейська політика перейшла від методу прямого адміністрування до більш гнучких ринкових механізмів. Крім того, в дусі засновницьких договорів Європейського Союзу кожен громадянин Європейського Союзу має право доступу до документів Європейського Парламенту, Ради та Комісії.