Лекція №1. Класифікація, номенклатура та діагностика грунтів

Грунт є одним із основних компонентів навколишнього середовища. Безпосередньо в полі, степу, на луках, під наметом рівнинних або гірських лісів ґрунти при досліджені вирізняються насамперед за їх зовнішнім виглядом.

Зовнішні, чи інакше морфологічні, ознаки слугують найпершими найважливішими критеріями для розпізнання, вирізнення та визначення ґрунтів у природі. Ці ознаки дають можливість зробити первинні висновки щодо походження, зародження, розвитку та формування ґрунтів. За допомогою морфологічних ознак можна говорити про назву грунтів, їх поділ на групи, залягання на угіддях й елементах рельєфу, місцевості. Морфологічні ознаки закладають основу для уяви про глибину, склад і просторове розміщення на земній поверхні ґрунтового вкриття.

За зовнішніми ознаками можна провести поділ і групування ґрунтів відносно місця залягання їх у рослинних угрупуваннях. За цим принципом ґрунти в побуті здавна поділялися на рівнинні, гірські, наскельні, пустельні, лісові, степові, лучні, болотні й орні.

Найяскравіші особливості зовнішнього вигляду ґрунтової товщі дозволяють провести найпростіший поділ ґрунтів на групи, тобто скласти їх класифікацію. В класифікаційних системах дається назва ґрунтів, проводиться їх перелік і систематизація.

Складніші класифікації ґрунтів потребують детального вивчення особливостей їх поширення в просторі. Для створення складних класифікацій аналізуються знання про походження, зародження, розвиток, формування й еволюцію ґрунтів, їх ознаки, властивості, родючість і використання. При цьому використовуються результати досліджень просторових особливостей ґрунтового покриву, впливу факторів й умов ґрунтоутворення на розвиток ґрунтових режимів і процесів.

При складанні класифікацій враховуються дані дослідження реакції середовища, рівня залягання підгрунтових вод, мінералогічний, хімічний і гранулометричний склад ґрунтів і материнських порід. Застосовуються й результати вивчення кількості різних речовин у ґрунтах, закономірності розміщення їх у просторі, родючість й особливості їх використання. Так, просторові зональні особливості поширення ґрунтового вкриття знайшли своє відображення в класифікаційних системах у назвах арктичних, тундрових, тайгових, поліських, лісостепових, степових, сухостепових, напівпустельних, пустельних, субтропічних і тропічних ґрунтів.

Характер атмосферного зволоження місцевості, глибина залягання підгрунтових вод і розміщення на елементах рельєфу покладені в основу поділу ґрунтів на автоморфні, напівгідроморфні та гідроморфні. За реакцією середовища ґрунти дістали назви: кислих (ненасичених основами кальцію і магнію) та лужних, засолених (збагачених натрієм і легкорозчинними солями).

За переважанням у дрібноземі первинних або вторинних мінералів, грубих і дрібних механічних елементів ґрунти поділяються на піщані, супіщані, суглинкові та глинисті. Характер розкладання та перетворення рослинних решток у різних умовах температури повітря й атмосферного зволоження місцевості дав підставу для поділу ґрунтів на грубо гумусні („morr”), із м’яким („mull”) і перехідним („moder”) перегноєм. За кількістю перегною в поверхневому горизонті ґрунти поділяються на слабогумусовані, мало-, середньо- та багатогумусні.

Генетичні особливості та глибина профілю ґрунтів використані для поділу їх на примітивні, карликові, нерозвинені, слаборозвинені, неглибокі, середньоглибокі, глибокі та дуже глибокі. За агровиробничими показниками стану структури ґрунти діляться на структурні та не структурні. Агрономічна оцінка родючості ґрунтів дала підставу для класифікування їх на неродючі, слабко -, середньо - і дуже родючі.

Характерні особливості використання ґрунтового вкриття дав можливість для внесення в класифікацію назв: цілинних, перелогових, освоєних, розорюваних, окультурених, осушених, плантажованих, остеповілих й інших ґрунтів. Процеси деградації ґрунтів під впливом природних явищ і суспільної діяльності людини відбилися в назвах: опідзолені, вилужені (декальційовані), еродовані (змиті, вимиті*, намиті, розмиті, дефльовані – перевіяні вітром), насипні, деформовані, рекультивовані, одерновані, погіршені, зруйновані. Так само позитивні зміни в ознаках, властивостях і родючості ґрунтів відзначені в класифікаційних системах у назві реградовані (вторинно окарбоначені). За ступенем розвитку процесу реградації ґрунти поділені на дрібніші класифікаційні таксономічні одиниці – слабко -, середньо - та дуже реградовані.

При розробленні класифікацій ґрунтів ученими використовувалися народні їх назви. Так, атрибутивні назви ґрунтів, які вживалися в побуті селян-хліборобів, призвели до появи в класифікації термінів „підзол”, „чорнозем”, „сірозем”, „червонозем”, „жовтозем”, „бурозем”, „солончак”, „солонець”. Це ж саме можна сказати й про назви ґрунтів за гранулометричним складом: пісок, супісок, суглинок, глина. Назви „чорнозем”, „солончак”, „солонець”, „глей”, „підзол”, які вживались в побуті українських селян-хліборобів, увійшли в класифікаційну скарбницю ґрунтознавчої науки всієї земної кулі.

З наведених прикладів видно, що в багатьох випадках при визначенні назв ґрунтів у системах їх класифікації важливим аргументом виступає один із найяскравіших показників морфології – забарвлення. Проте, забарвлення може бути більш або менш однаковим у різних ґрунтах. Тому в класифікаційних системах стали вводитись ландшафтні характеристики ґрунтів: сірі лісостепові (сірі лісові),бурі напівпустельні, сіро-бурі пустельні і т.ін. Таким чином, науковцями складалися класифікації з урахуванням народних термінів і ландшафтних характеристик ґрунтів.

При розробленні наукових класифікацій у назви ґрунтів, окрім народних їх найменувань і ландшафтних характеристик, вводилися й інші терміни. Ці терміни відображали генетичні показники, морфологічні ознаки, фізичні, фізико-хімічні й інші властивості. Відзначалися й зміни ґрунтів під впливом природних чинників грунтоутворення та суспільної діяльності людини. Так виникли назви ґрунтів, як наприклад, чорнозем типовий глибокий малогумусний пилувато-легкосуглинковий або чорнозем опідзолений середньоглибокий малогумусний слабкореградованийслабкозмитий грубопилувато-легкосуглинковий (на лесових відкладах).

Деяким ґрунтам давалися назви з чисто генетичних позицій. Відповідно до генези ґрунтів виникли такі їх назви як ембріональні [ ], підбіли [ ], підбурі [ ], підвісні [ , ], вицвітні, накипні та торфувато-бугоркові примітивні [ , ]. Зустрічаються і назви, що виражають походження ґрунтів здебільшого залежно від гідрологічних особливостей місцевості, як наприклад, мочаристі [ ].

В повних наукових назвах ґрунтів, як видно, подається вичерпна генетична, морфологічна, просторова, господарська й інша інформація. Ця інформація виходить із кліматичних, гідрологічних, геоморфологічних, літологічних і біологічних умов зародження, розвитку, формування й еволюції ґрунтів у певному географічному просторі. В назвах ґрунтів відображається й характер використання ґрунтів. Уся ця інформація вкладається в поняття „класифікація”, „номенклатура”, „діагностика” ґрунтів.

КЛАСИФІКАЦІЄЮ називається поділ ґрунтів на групи за їх найважливішими генетичними показниками, ознаками, властивостями, родючістю та використанням. При складанні класифікацій застосовують назви – номенклатури ґрунтів. Ці номенклатури визначаються за допомогою діагностичних показників ґрунтів.

НОМЕНКЛАТУРА – це назва ґрунтів відповідно з їх ознаками, властивостями, генетичними особливостями й родючістю та розташуванням у класифікації. В основу номенклатури ґрунтів увійшли їх давні народні назви. Найяскравішими народними найменуваннями ґрунтів є такі як підзоли, чорноземи, солончаки, солонці, лучні, болотні.

ДІАГНОСТИКА є сукупність ознак і властивостей ґрунтів, за якими вони знайдені, розпізнані й визначені в природі та віднесені до певної класифікаційної таксономічної одиниці. При діагностуванні ґрунтів використовуються показники, що встановлюються за кліматичними, гідрологічними та біологічними умовами. Застосовуються й ознаки та властивості ґрунтів, які встановлені при польових морфологічних і лабораторних дослідженнях.

Класифікація, номенклатура та діагностика ґрунтів широко використовуються при детальному їх дослідженні в процесі картографування. Класифікація та номенклатура ґрунтів застосовуються в аграрному та лісогосподарському виробництвах, у практиці земле та лісовпорядкування, в різних галузях народного господарства.

Безперечно, що вивчення, раціональне використання, відтворення та поліпшення родючості й охорона ґрунтового вкриття можливі лише на основі точного визначення назви ґрунтів. Це й складає головну суть їх класифікації.