Тема 3. КЛАСИФІКАЦІЇ В ТУРИЗМІ

Класифікація туризму за видами залежновід критеріїв:

1.     Спрямованість туристичних потоків:

ü національний (виїзний за кордон, внутрішній)

ü у межах країни (виїзний іноземний, внутрішній)

ü міжнародний

2.     Охоплення території:

ü внутрішньорегіональний

ü міжрегіональний

ü навколосвітній

3.     Термін поїздки:

ü тривалий

ü короткостроковий

ü вихідного дня

4.     Сезонності (інтенсивності турпотоку):

ü сезонний (літній, мжсезонний, зимовий)

ü постійний (цілорічний)

5.     Принцип оплати та організації продажу:

ü елітний (VIP)

ü комерційний

ü соціальний

ü інтенсив-тур

6.     Ступінь організованості

ü самодіяльний

ü плановий (організований)

ü на замовлення

Форми туризму визначають його кількісні параметри. Види ту­ризму визначаються за різними критеріями. Серед них вирішальне значення має мета подорожі, бо вона впливає на формування туру, вибір маршруту й організацію обслуговування.

За формою організації виділяють туризм груповий та індивіду­альний. Існує також змішана форма — індивідуально-груповий туризм, коли тури купуються клієнтами індивідуально, а обслуговування від­бувається в групі. Деякі спеціалісти окремо виділяють ще й сімейний туризм як форму подорожі.

Дещо іншим є поділ на види й форми туристичної діяльності у масовому та спортивному туризмі. Тут виділяють такі форми як прогулянка, похід, мандрівка, зліт, табір, змагання та експедиція. У свою чергу спортивні походи розрізняють за їх складністю. Склад­ність визначається виконанням певних спортивних нормативів: по­ходи некатегорійні, І, II, III, IV, V і VI категорії.

За спрямованістю туристичних потоків вирізняють туризм:

—внутрішній (подорожі громадян у межах своєї країни);

—виїзний за кордон — тобто виїзд громадян за межі своєї кра­їни, відвідання інших країн;

—в'їзний (іноземний) — поїздки, прийом та обслуговування в країні іноземців.

Перші два види здійснюються вітчизняними туристами й можуть бути об'єднані терміном національний туризм; внутрішній та іно­земний туризм позначаються як туризм у межах країни. У масшта­бах світу та його регіонів туристичні поїздки й обміни об'єднуються терміном міжнародний туризм.

З точки зору економічного й соціального розвитку країни надзви­чайно бажаним є розвиток внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму. Обидва види туризму використовують внутрішні ресурси й матеріально-технічну базу країни, стимулюючи їх вдосконалення та розвиток, і є джерелом значних грошових надходжень. У плані над­ходжень превалює іноземний туризм, який забезпечує також прип­лив валютних коштів. Але й туризм внутрішній за обсягом оборотів посідає значне місце в економіці країн. У наш час на внутрішній туризм припадає майже дві третини загального обсягу туристичного обороту в світі. Він є також необхідною й стабільною базою для розвитку туризму іноземного та є своєрідним «амортизатором» для туристичного господарства в умовах скорочення обсягів останнього. За Гаазькою декларацією з туризму слід добитися такого становища, щоб «розвиток внутрішнього туризму стимулювався б таким же чи­ном, як і розвиток міжнародного туризму. Міцна база внутрішнього туризму була б великою перевагою у розвитку міжнародного туриз­му в країні»^. У цій же декларації йдеться й про велике значення внутрішнього туризму в соціальному житті країни та її громадян.

В Україні обсяги внутрішнього туризму поступово зростають, спостерігається поступове збалансування виїзного туризму.

За масштабами охоплення території розрізняють туризм внутрішньорегіональний, міжрегіональний та кругосвітній.

На туристичному ринку найстабільнішу позицію займає туризм внутрішньорегіональний. Більшість європейців і мешканців Північної Америки віддають перевагу мандрівкам у межах свого регіону. В Єв­ропі останнім часом цьому значно сприяли ринкові умови, створені для громадян своїх країн Європейським Союзом, які включають свободу авіасполучень, спрощення прикордонних і митних формаль­ностей, ефективний захист прав туристів, єдиний валютний простір. Але експерти ВТО відзначають також тенденцію до зростання ко­роткострокових подорожей міжрегіонального характеру, викликаних характером праці подорожуючих. Активне заняття бізнесом зумовлює не тільки необхідність здійснення короткотривалих подорожей діло­вого характеру, але й вибір відпочинку, що передбачає повну зміну навколишньої обстановки, хоч і на короткий час. На думку експертів ВТО, кількість тривалих міжрегіональних подорожей також має тенденцію до збільшення. Передбачається, що у 2020 р. на кожні три подорожі одна буде тривалою та спрямованою до іншого регіону світу, а частка тривалих подорожей у загальному обсязі міжнародного туризму збільшиться до 32%. Кругосвітні подорожі становлять їх найменшу частку, зважаючи на труднощі організації, дорожнечу та тривалий термін.

Крім короткострокових і тривалих подорожей за критерієм терміну поїздки вирізняють також подорожі вихідного дня, що ос­таннім часом набувають все більшої популярності. Такі подорожі екскурсійного та рекреаційного характеру займають особливо велике місце у внутрішньому туризмі, але останнім часом спостерігається така ж тенденція і в туризмі міжнародному.

Туризм «кінця тижня» (week – end tourist) дозволяє деякою мірою вирівнювати сезонність туристичної активності, підвищити рентабель­ність матеріально-технічної бази, що має сезонний характер роботи.

Сезонність туризму визначається інтенсивністю туристичного потоку, спрямованого до того чи іншого району або центру у певний період часу. Сезоном називають такий період року, коли у центрі (районі) концентрується найбільше туристів.

Для деяких центрів таким «сезоном» є літо (літній туризм на морських курортах), для інших — зима (зимовий туризм у гірсько­лижних центрах). Час найвищої концентрації туристів визначають як «гарячий», або «верхній» (tор) сезон, пік сезону; час практично пов­ної їх відсутності називають «мертвим сезоном». Існують райони з великим пізнавальним, культурним, діловим потенціалом або спри­ятливими умовами для рекреації протягом року, що є центрами пос­тійного (цілорічного) туризму. У випадку існування двох сезонів туристичної активності міжсезонний період між ними підприємства часто намагаються заповнити, пропонуючи нестандартні тури або знижуючи ціни на послуги (туризм міжсезонний). Останній є підґрунтям для стимулювання розвитку соціального туризму.

За економічним принципом залежно від принципу оплати й організації продажу турів, що також впливає на рівень послуг, вирізняють елітний туризм (туризм УІР), комерційний, соціаль­ний та інсентив-туризм.

Туризм УІР (елітний) — це туризм для дуже багатих людей, що передбачає режим «найбільшого сприяння» в поїздках: високий стандарт послуг і підвищену увагу в обслуговуванні. Сам набір послуг може бути досить неординарним і складатися з урахуванням наймен­ших побажань клієнта. Практично це завжди індивідуальні тури.

Комерційні тури — реалізуються фірмами на комерційних засадах, найчастіше це індивідуально-групові тури з досить широким спектром цін. Якщо комерційний туризм передбачає оплату туру власне клієн­том, то туризм соціальний повністю або частково оплачується держа­вою, підприємством чи здійснюється на кошти громадських соціальних фондів. Це організація туристичних подорожей для осіб, які мають невисокий рівень статків або належать до найменш захищених верств населення (діти, юнацтво, пенсіонери, інваліди тощо) з метою реаліза­ції їх права на відпочинок. При цьому установи та підприємства, що займаються соціальним туризмом, не ставлять за мету здобуття висо­ких прибутків. Тому соціальний туризм може успішно розвиватись тільки за умови активної суспільної та державної підтримки, для чого розробляються спеціальні програми, створюються цільові фонди, здійснюється активний пошук нових форм організації. Так, у Західній Європі широкої популярності набули так звані «відпускні чеки». Цю практику започатковано у Франції. Перед відпусткою громадянин отримує чек на певну суму, що приймається на території країни як безготівковий розрахунок за послуги в організації відпочинку і може бути використаний тільки на відпочинок. У країнах Східної Європи та у колишньому Радянському Союзі справою соціального туризму займа­лися профспілки. У 80-ті роки XX ст. у здравницях профспілок більш як три чверті відпочиваючих отримували путівки на відпочинок за рахунок коштів соціального страхування та державного бюджету або за пільговими цінами зі сплатою 30-50% відсотків вартості.

Сьогодні все популярнішим є різновид соціального туризму, що отримав назву інсентив-туризм (заохочувальний). Він поступово завойовує позиції й на ринку країн Східної Європи та України, витіс­няючи традиційний соціальний туризм. Це туристичні подорожі, що організуються підприємствами та фірмами для своїх співробітників як засіб заохочення та як винагорода за сумлінну працю. Особливістю та­ких турів є цікаві програми перебування, що передбачають поряд із відпочинком та екскурсіями заходи соціального характеру: професійні зустрічі, відвідування підприємств і установ, проживання в сім'ях, органі­зацію розваг тощо. Бурхливе зростання заохочувального туризму в світі призвело до створення ряду асоціацій цього профілю, скликання конфе­ренцій, організації виставок і видання спеціальних каталогів. У світі витрати на організацію інсентив-туризму становлять 5-6 млрд $ США.

За характером організації виділяють туризм плановий (органі­зований) та самодіяльний.

Плановий туризм передбачає здійснення туристичних подорожей за певними маршрутами й графіками, встановленими туристичними організаціями, що оформлюються туристичними путівками (ваучерами). Як правило, туристи вибирають собі відповідний тур із тих, що пропонуються фірмою в плановому порядку. Але фірми можуть ство­рювати окремі непланові тури на замовлення клієнта або організації.

Самодіяльний туризм — це подорожі, що розробляються й організуються самими туристами, об'єднаними у туристські гуртки та клуби. Цей вид туризму теж є організованим на відміну від неор­ганізованого туризму або «дикого» відпочинку, де всі елементи його організації — розробку та узгодження маршруту, забезпечення й реалізацію здійснюють самі туристи.

Дуже важливою, особливо з точки зору організації обслуговування туристів, є класифікація туризму за демографічним і соціальним скла­дом учасників подорожі. При цьому враховують вік, соціальний і гро­мадянський стан, рід занять туристів тощо. Таким чином виділяють ту­ризм: дитячий, молодіжний, сімейний, шкільний, студентський, туризм «третього віку»,а інвалідів тощо. Відповідно до кожного виду підбира­ються місце розміщення, тип харчування, склад програми перебування.

Так, організація дитячого й шкільного туризму при досить поміркованих цінах на тури і невисоких вимогах щодо якості розміщення, передбачає триразове харчування, організацію програми, де відпочинок і розваги чергуються із заходами пізнавального та виховного характеру. При організації транспортних подорожей дітей вживаються додаткові заходи для гарантування їх безпеки.

Молодіжний туризм допускає використання послуг не дуже високого якісного стандарту, але покликаний створювати атмосферу активного спілкування й відпочинку.

Категорія туристів «третього віку» передбачає якісний сервіс та інформаційну насиченість подорожей.

Сімейний туризм вимагає від туристичних підприємств створен­ня умов для якісного відпочинку всієї родини. Тут повинні існувати номери, де легко встановлюються додаткові ліжка для дітей, дитяче меню, містечка розваг і служба догляду за дітьми.

Сьогодні все активніше звертаються до організації туризму для інвалідів та осіб з фізичними вадами, для яких використовуються від­повідним чином обладнані готелі й транспортні засоби, розробляють­ся спеціальні програми. Так, в Угорщині 35 великих готелів мають спеціальне обладнання для прийому та обслуговування осіб з фізични­ми вадами. Компанії «Хелс енд холідейз», «Атлантик енд Пасифик тревл» і авіакомпанія «Ер Нью Зиланд» (Нова Зеландія) пропонують тури на лікування, в т. ч. для осіб з тяжкими фізичними вадами, розу­мово відсталих, сліпих, глухих. Для них працює спеціально підготовле­ний персонал, є автобус на 45 місць з ліфтом-підйомником, складні ліжка, інвалідні коляски, спеціальне меню зі шрифтом Брайля тощо.

Останнім часом з'являються специфічні підвиди туризму. їх поя­ва зумовлена особливостями сучасного способу життя. Так, активне заняття бізнесом змушує главу сім'ї направляти на відпочинок дру­жину з дітьми, або навпаки — поява категорії ділових жінок змушує їх чоловіків виїжджати з дітьми на відпочинок. Якщо ж подружжя займається бізнесом удвох, на відпочинок їдуть бабусі та дідусі з ону­ками. Так з'являється туризм неповних сімей. Збільшення кількості самотніх людей призвело до появи туризму одиноких сердець тощо.

Окремо слід назвати поїздки туристичних груп професійного спрямування. Останнім часом фірми та підприємства все частіше використовують туристичні подорожі для організації професійного навчання, обміну досвідом, підвищення кваліфікації, вирішення діло­вих питань. Такий корпоративний туризм теж стає перспективним сегментом туристичного ринку.

З точки зору форми організації подорожі та туристичного обслуговування виділилися такі специфічні види туризму як тайм-шер, туризм самообслуговування, клубний туризм тощо.

Система відпочинку тайм-шер (кондомініум) виникла у Франції та детально розроблена в США. Таймшер (поділений час) — це придбання готельного номеру, вілли, котеджу у власність на певний час (наприклад, один-два тижні протягом року по черзі з іншими влас­никами). Нині ця система популярна в світі, за її умовами приймають гостей більш як 3 тис. курортів у 80 країнах світу. Право на володіння можна передавати чи обмінюватись ним. Існують спеціальні біржі, де можна обміняти, скажімо, свій готельний номер на європейському ку­рорті на такий в одній із країн Азії. На жаль, на українському ринку ця форма відпочинку не набула поширення за недостатністю досвіду ро­боти з нерухомістю у вітчизняних туристичних фірм і слабкістю відпо­відного законодавства, а в країнах СНД, зокрема, в Росії з її впровад­женням були пов'язані численні випадки шахрайства й обману клієнтів.

У туризмі самообслуговування клієнти купують у туристичної фірми мінімальний набір послуг: транспортування, розміщення, страхування, а всі інші, в т. ч. харчування та розваги, купують на місці або організовують самостійно, користуючись їх значно нижчою місцевою ціною. Для розміщення таких туристів найчастіше використовується приватний сектор, спеціальні будиночки-котеджі, а останнім часом у ряді країн Середземномор'я активно будуються так звані «готелі для відпускників» — невеликі, 2-3-поверхові, збудова­ні як комплекс квартир із кухнями. Гостям пропонується мінімум обслуговування, в основному — прибирання, зміна білизни, але за бажанням вони можуть замовити собі у фірмі будь-які додаткові послуги, в т. ч. — екскурсії, розваги, автомобіль напрокат.

Клубний туризм — це відпочинок людей, яких поєднують спіль­ні заняття, інтереси й захоплення. Місцем організації такого відпо­чинку як правило, є туристичні містечка або круїзні судна, на яких вони відправляються, наприклад, на острови вивчати життя пташок чи риб і слухати лекції спеціалістів або організують зустрічі філате­лістів, любителів джазової музики тощо. Таким спільним заняттям може бути просто активний відпочинок, що передбачає обслуго­вування за принципом «олен клюзів» (все включено). Дуже цікаву «нову філософію» клубного відпочинку пропонує французька турис­тична корпорація «Середземноморський клуб» (Клаб Медітерране або Клаб Мед). Послуги «милих організаторів», які в туристичних містечках Клаб Мед приймають та опікують «милих гостей», роблять відпочинок останніх максимально зручним і комфортним.

Західні спеціалісти, зокрема — німецькі — визнають також існу­вання дачного туризму і близький до нього вид, який називають стаціонарним туризмом. Це будівництво родиною іншого дому або його оренда для відпочинку в екологічно або кліматично привабли­вій зоні.

Важливе значення має класифікація туризму за видами залежно від засобів пересування туристів. Тут виділяють дві великі групи:

—туризм транспортний — авто, авіа, залізничний, морський та річковий;

—подорожі з активними засобами пересування — пішохідний, лижний, кінний, велосипедний та мототуризм, водний (гребний, сплавний та вітрильний), підводний, гірський й гірськолижний, спелеотуризм, а також їх комбіновані види.

Подорожі з активними засобами пересування належать до спор­тивних занять і можуть бути класифіковані за ступенем складності.

Серед транспортних видів туризму найбільшою популярністю ко­ристується автомобіль. За підрахунками експертів у наш час понад 50% усіх туристичних подорожей здійснюється на автомобілях. У США більшість громадян мандрують своєю країною на власних автомобілях. У Західній Європі за рейтингом популярності перше місце займає за­лізничний транспорт — 38% подорожей, друге —морські та річкові кру­їзи — 30, далі — авіатранспорт — 22 і 10% — автобуси та автомобілі.

Авіаційний туризм — один з наймолодших видів, який почав активно розвиватись наприкінці 50-х років XX ст. Важливим етапом у розвитку авіатуризму стала поява спеціалізованих туристичних перельотів — чартерних рейсів — та їх використання в «пакетному туризмі» (див. далі «пекідж-тури»), що значно знизило ціни на авіат­ранспорт для туристів і збільшило прибутки туроператорів.

Основною перевагою авіаподорожей є швидкість і можливість подолання великих відстаней за короткий час при відносно високій комфортності та безпеці. Тому, у країнах, віддалених від основних туристичних регіонів, їх частка у загальній кількості туристичних пе­ревезень є переважаючою (наприклад, в Австралії — 99,5%, Новій Зеландії — 98,6, Японії — 97,5%). Встановлено, що при віддаленості перевезень понад 1000 км частка авіатранспорту поступово зростає від 2,5-5% (при відстані від 1 до 1,5 тис. км) до 20-30% (2-3 тис. км), а при віддаленості понад 3 тис. км. — до 50-100%. Проте авіа­транспорт є достатньо дорогим видом подорожі.

Залізничний туризм бере свій початок з 40-х років XIX ст. Так, у 1841 р. Томас Кук організував першу класичну подорож 580 англійців з Лейстера до Лафборо. Залізничний туризм і сьогодні залишається одним з основних видів транспортного туризму в світі й особливо в Європі. Основні його переваги: безпечність, надійність, відносно висока швидкість та економічна доступність, що нині доповнюються підвищенням комфортності подорожей.

Специфічні подорожі на туристичних поїздах пропонує інозем­ним туристам українська фірма «Джерело». Вони призначені для любителів старовинної залізничної техніки. Ці подорожі нагадують перші подорожі Томаса Кука — старовинні поїзди, невеличкі вагон­чики, що рухаються на малій швидкості через мальовничі місцевос­ті із зупинками для відпочинку та фотографування.

Розвитку залізничного туризму заважає його територіальна обмеженість, недостатня мобільність, що має місце й у подорожах водними видами транспорту.

Морський і річковий туризм набуває значного розвитку з кінця XIX ст., хоча інтенсивні пасажирські перевезення водним транспор­том відбувалися ще у ХУН-ХУНІ ст. У другій половині XIX ст. то­чилася гостра боротьба між суднохідними компаніями за клієнтів. Це змушувало їх підвищувати комфортність суден. Тоді ж почалася ера морських круїзів — туристичних подорожей, коли теплохід став одночасно засобом транспортування та місцем відпочинку туристів.

Перші річкові екскурсії на човнах р. Темзою (Англія) були орга­нізовані Томасом Куком ще у 1843 р. Майже у той самий час у Пів­нічній Америці компанія «Амерікан експрес» розпочала регулярні екскурсії по Міссісіпі на колісному пароплаві «Місіспс». Подібні екскурсійні круїзи здійснювалися Нілом, Рейном, Дунаєм. Сьогодні річкові круїзи пролягають також Ладозьким озером, басейнами Волги та Дніпра, Лени й Обі, Янцзи, каналами та річками Франції й Шве­ції. В Україні великою популярністю користуються Дніпровські круї­зи з виходом у Чорне море до Одеси, Севастополя та Євпаторії. Зрос­тає популярність морських подорожей на поромах, яхт-круїзів тощо.

Автотуризм має такі безперечні переваги як висока мобільність, порівняно невисока вартість, швидкість. Сюди входять автобусні мандрівки  й  подорожі,  що  здійснюються  туристами  на  власних автомобілях і взятих напрокат у фірмах. З'явившись на початку XX ст., вже у 1960-ті роки автотуризм став найпоширенішим видом і з кожним роком його обсяги помітно зростають. Серед планових туристичних маршрутів найбільшою є частка автобусних (78%) і лег­ковим автомобілем (17), 5% припадає на інші види автотранспорту.

Безумовно найважливішим критерієм поділу туризму на види є мета подорожі. Як правило, їх може бути декілька, але одна з них завжди буде головною, домінуючою й саме вона визначатиме вибір місця подорожі та характер послуг, придбаних туристом.

Пізнавальний або екскурсійний туризм включає подорожі з пізна­вальними цілями. Дуже часто він поєднується з туризмом інших видів — відпочинком, етнічним, діловим тощо, але існують також подо­рожі суто пізнавального характеру. Останнім часом виділився специфіч­ний підвид цього виду туризму — хайрайтег (англ.  — спа­док) — подорожі з відвіданням історико-культурних центрів, часто розташованих у різних країнах, з метою ознайомлення з культурною спадщиною різних епох і народів. Цей підвид близький також до культурно-розважального туризму — туристичних подорожей, що прово­дяться з метою відвідання музеїв, виставок, картинних галерей, театрів, а також культурних заходів — різного виду театральних і музичних свят, конкурсів, фестивалів. Сюди ж відносяться суто розважальні тури. Невеликі за обсягом (2-4 дні) вони мають на меті участь туристів у різноманітних святкових програмах — різдвяних, великодніх, календар­них святах і святах великих міст, відвідання тематичних парків тощо.

Наймасовішим є світовий ринок рекреаційного туризму (відпо­чинок і лікування), що охоплює 71% загальної кількості прибуттів у світі та характеризується поступальними темпами розвитку й ста­більністю туристичного попиту. Він не є однорідним. Так, у Західній Європі він становить 68% туристичного ринку, Америці — 76, Пів­денній Азії — 73, Африці — 30%. Туристичний попит теж має свої відмінності — райони екологічно чистої природи починають витісняти традиційний продукт — «сонце та море». Так, за результатами опи­тувань, проведених експертами Франції, 60% французів віддають пере­вагу відпочинку на морі, 31 — у сільській місцевості, 9% — у горах.

До рекреаційного туризму належить курортно-лікувальний — один з найтрадиційніших видів, що розвивається в районах зі спри­ятливим кліматом і наявністю лікувальних ресурсів (мінеральні джерела, грязі), або в місцях, де розроблені технології лікування тих чи інших хвороб. Центрами такого туризму є відомі міжнародні курорти і курорти місцевого значення. Поїздки на лікування тісно пов'язані з медичним обслуговуванням — від рекомендацій лікаря до організації необхідних процедур і вимагають від туристичних фірм певної обізнаності та роботи у тісному зв'язку з медичними закла­дами. Лікувальні тури, що вимагають порівняно тривалих термінів перебування (2-3 тижні) і більш розвиненого обслуговування, відповідно є досить дорогими та прибутковими для турорганізаторів. Багато підприємств відпочинку включають до асортименту послуг, які пропонуються туристам, також лікувальні. У Болгарії в деяких курортних готелях існує 60 видів лікувальних процедур. В Угорщині готель «Аква» на курорті мінеральних вод біля озера Балатон пропо­нує бажаючим спеціальне меню, щоб позбутися надмірної ваги. У США понад 2 тис. готелів і мотелів пропонують «фітнес-центри» — зали з обладнанням для підтримання фізичної форми, що нині набувають популярності й у Європі. Не менш популярними сьогодні є подорожі на спа-курорти, де практикується гідролікування, або на курорти, що пропонують підтримання гарного зовнішнього вигляду за допомогою велнес-програм і таке інше. У Швейцарії ще в середині 80-х років XX ст. відкрито вегетаріанський п'ятизірковий готель з дієтичною кухнею.

Діловий туризм займає до 20% світового туристського ринку, але також нерівномірно представлений у регіонах. Так, в Африці він становить 40% всього туробміну, в той час, як в інших регіонах — 15-20%. Ділові поїздки характеризуються попитом на обслуговуван­ня за найвищими класами, відповідно високої вартості, на них мало впливає фактор сезонності. Різновидами ділових поїздок є подорожі з метою участі у переговорах, нарадах, міжнародних і національних ярмарках, виставках, поїздки спеціалізованих груп за професіями. Деякі дослідники відносять до цього виду також конгресний туризм, хоча більшість вважають його підвидом наукового туризму.

Науковий туризм включає поїздки з метою участі у конгресах, сим­позіумах, нарадах і посідає на туристичному ринку значне місце. Конгресні туристи становлять 6-7% загальної чисельності іноземних тимчасових відвідувачів, але на їх частку припадає до 10% валютних над­ходжень від туризму. Цей вид туризму дуже прибутковий. Конгресний турист витрачає значно більше грошей, ніж будь-який інший. Учасників конгресів часто супроводжують члени їх сімей. Під час проведення конгресу крім обслуговування для них організуються екскурсійно-розва­жальні тури та програми. Конгресні центри створено у багатьох великих містах світу. Існує також Міжнародна асоціація конгресів і конференцій (Мегпаіїопаї Соп^гезз апсі Сопуєпіїоп Аззосіаіїоп — ІССА).

Останнім часом великим попитом почали користуватись навчальні тури. Переважно вони передбачають вивчення іноземних мов, але все частіше використовуються з метою отримання більш широкої освіти на базі освітніх закладів країни перебування. Інтенсивна навчальна програма тут чергується з екскурсіями, розвагами, спортивними заняттями. Найбільший розвиток такі тури отримали в Англії.

Спортивний туризм об'єднує подорожі для участі у спортивних заходах як у ролі глядача-уболівальника, так і для безпосередньої участі у заняттях спортом. Серед найпопулярніших спортивних занять є заняття тенісом, підводним плаванням і віндсерфінгом, гірськолиж­ним спортом. Так, у світі зареєстровано 40 млн туристів, які займаються лижним спортом, половина з них — гірськолижники. Останнім часом популярними стають екзотичні види спортивних занять, такі як дайвінг — підводне плавання, рафтинг — сплавлення гірськими річками на легких надувних плотах, банджи-джампінг — стрибки з висоти.

До цього виду відносять також туризм з активними засобами пере­сування, інтерес до якого в світі зростає швидкими темпами. В Украї­ні такі подорожі в більшості своїй мають самодіяльний характер орга­нізації і є справою різноманітних спортивних клубів, гуртків і спілок.

Масовість і доступність туризму цих видів, велике оздоровче та вихов­не значення, популярність серед населення дають підстави для введен­ня його до числа пріоритетних напрямів розвитку туризму в Україні.

Релігійний туризм є одним з найстаріших видів і відомий з часів формування основних світових релігій. Туризм здійснюється як місіонерський — подорожі з метою пропаганди релігійного віровчен­ня та паломницький — відвідування святинь і святих місць. Якщо перший — це туризм одинаків, то другий має масовий характер. Сві­товими центрами релігійного туризму є Мекка, Медина, Єрусалим, Ватикан та інші міста. Але є приклади, коли центром паломництва стає непомітне містечко. Так сталося, наприклад, з французьким міс­том Лурд — де у 1858 р. відбулося диво: в гроті Масав'єль жінці — мешканці Лурду, з'явилася Богородиця. Лурд став центром релі­гійного паломництва і за 100 років перетворився на великий туристичний центр, що за кількістю готельних місць поступався тільки Парижу. В Україні є можливості для розвитку паломницько­го туризму. Це християнські святині монастирів, серед яких найбіль­ші й найвідоміші — Києво-Печерська та Почаївська лаври; святині хасидів — могили цадиків (учителів) у Білій Церкві, Меджибожі, Умані та ін. Разом із перевезенням туристів, забезпеченням їх житлом, харчуванням, часто такі подорожі передбачають створення туристам відповідних умов для відправи культових обрядів.

В етнічному туризмі виділяють подорожі двох видів — поїздки для побачення з рідними та відвідання місць, з якими пов'язана історія народу або життя предків. Цей вид туризму має особливе значення для тих країн, значна частина населення яких проживає за кордоном. Одним з підвидів етнічного туризму є прикордонний. Якщо ще в 70-80-х роках XX ст. переважали поїздки з метою відвідання рідних або місця народження, то останнім часом, коли відбувається природне скорочення першого покоління вихідців із країни та їх заміна представниками другого, третього й четвертого поколінь, губляться й прямі родинні зв'язки. Тому в наш час метою поїздок переважно є відвідування батьківщини предків. Це впливає й на асортимент послуг у поїздках — підвищується попит на готель­не розміщення, змінюються вимоги до програми перебування.

Дуже цікавим і перспективним видом є туризм промисловий — поїздки на полювання, риболовлю, збір ягід, грибів, плодів тощо. Серед них особливо перший вид потребує великих зусиль в організа­ції, але є надзвичайно прибутковим.

Останнім часом розширюються підвиди екологічного туризму, пов'язаного з пошуком екологічно чистих зон та їх збереженням. Крім подорожей для відпочинку в екологічно чистих зонах (націо­нальні парки, заповідники) і поїздок, де відпочинок поєднується з доглядом за природою, флорою й фауною (екологічні табори, робота в зоопарках, заказниках тощо) з екологічного туризму виділилися сільський зелений, або агротуризм, і фермерський туризм. Крім відпочинку в сільській місцевості чи на фермі, сільської екзотики та близькості до природи туризм цього виду несе також певне соціаль­не навантаження — створює умови для виживання й розвитку села.

Надзвичайно високими темпами зростає пропозиція на ринку при­годницького та екзотичного туризму. Це пов'язано з великим попи­том на тури, що пропонують незвичайний відпочинок, можливість зануритись у вир пригод, випробувати себе, повністю змінити оточен­ня (інколи — на дуже екзотичне), отримати нові незвичайні емоції. Географія й тематика таких турів надзвичайно широкі й різноманітні. Так, нью-йоркська фірма «Уандер берд туре» пропонує 8-денну подо­рож до Тринідаду і Тобаго у супроводі спеціаліста для спостереження за життям птахів; каліфорнійська фірма «Фар хорайзнз» — археологіч­ний тур «Давні царства Майя» в Белізі; інша каліфорнійська фірма «Уілдернесс тревл» пропонує низку пригодницьких турів, таких як «Храми й базари Катманду», 4-денну подорож у фургонах територією Аннапурни, плавання на плотах; пакистанський оператор «Серай тревл енд туре» (м. Пешавар) продає 20-денні тури «Джем сафарі» (поїздки до підніжжя хребтів Гіндукуш, Гімалаї, Каракорум з метою вивчення техніки видобутку дорогоцінних каменів). Вам можуть запропонувати вечерю в замку з привидами або взяти участь у справжньому розслідуванні вбивства за Агатою Крісті (Англія) чи в судовому процесі та відбуття «терміну ув'язнення» в стокгольмській в'язниці Лагхолмен (Швеція); декілька днів перебування на космічній базі у «місячному містечку» біля Тампере (Фінляндія); проживання серед справжніх тубільців маорі у Новій Зеландії, де ви зможете ми­луватися бойовими танцями потомків людожерів і придбати на згадку традиційну сорочку, сплетену з трав, або намисто із зубів хижаків. Як правило, такий туризм є дуже дорогим й елітарним. Характер екзотичного туризму мають також гастрономічні тури. Часто при­годницький туризм пов'язаний з певним ризиком і вимагає підвищеної уваги до безпеки туристів. Внаслідок цього, з пригодницького виділив­ся екстремальний туризм, метою якого є випробування сил людини в складній обстановці. Зараз він набуває популярності особливо серед молоді, бо не тільки створює умови для випробування власних сил людини, але й загартовує її. Українська державна молодіжна організа­ція — туристичний клуб «Компас», основою роботи якої є організація літніх наметових таборів для молоді, пропонує їх учасникам такі змагання екстремального характеру. Юні туристи мають можливість випробувати себе на витривалість, загартуватись, здійснивши нічний перехід через ліс або відправитись туди у тижневий похід з мінімумом харчів і побутових зручностей.

Серед екстремальних турів нині набуває популярності так званий військовий туризм, який надає туристам можливість управляти су­часною військовою технікою, здійснити політ у надзвуковому літаку або стрибнути з парашутом. Останнім часом модною є пропозиція випробувати себе у ролі бомжа, клошара (паризькі безпритульні), що теж з'являється на туристичному ринку.