Лекція 5. Генезис та характеристика видів, форм і суб’єктів контролю

1. Генезис розвитку видів та форм контролю в різних секторах економіки

 За історіографічними джерелами можна стверджувати, що контроль фінансової сфери країни має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр та Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому - на папері.

Історичні аспекти

Країна	Процеси
І і ІІ династії у Стародавньому Єгипті (3400 - 2980 рр. до н.е.)	через кожних два роки провадилися інвентаризації рухомого і нерухомого майна
IV династія у Стародавньому Єгипті	періодична інвентаризація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами - один відмічав на папірусі кількість цінностей, які передбачалися до відпуску; другий - проставляв поряд фактичний відпуск і, нарешті, третій - порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилення. Уже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів
VI династія в Єгипті	у обліку почали складати кошториси витрат і контролювати їх дотримання господарюючими суб'єктами, що підтверджується документами (2500 2400 рр. до н.е.); внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах; керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт; приймання робіт і контроль за їх кількістю та якістю здійснювалися спеціальною комісією
Вавилонія	керівники робіт складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції
	Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.) передбачали: купцям - ведення самостійного обліку; храмам - державне рахівництво; передавання грошей без розписки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків
Іудея	облік поєднувався з незалежним контролем. І про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш – запиши; на Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали службу доти, поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентні рахунки й не складе звіт і цей звіт не отримає санкції контрольних органів; спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед вівтарем встановлювалася скриня, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування
Персія	у великій багатонаціональній імперії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату; бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господарювання, а й таємний. Контролерів називали "очима і вухами царя".
Стародавня Греція	особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна (інвентарю); крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важливо, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних унести велику заставу або представити впливових поручителів; нестача цінностей покривалася із застави або майна матеріально відповідальної особи або її поручителів, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси й інше розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі; поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора
Афіни	були спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і видатки держави та їх контроль; фінансовий облік і контроль зосереджувалися в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів та видатків, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна; гроші зберігали дуже своєрідно. Так, на кожний вид доході був окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тільки із чітко визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився у чиновника, а під приміщення, де зберігалася документація, у іншого чиновника-контролера. Ключі мали нумерацію і обмінюватися ними заборонялось. Як бачимо, це елементи відособлення і незалежності аудитора-контролера, які застосовуються у сучасному фінансово-господарському контролі; характерним є контроль за сплатою податків. Документи з сплати податків розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так зародився прийом лінійного (позиційного) запису, який застосовувався в обліку і контролі; звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до аудиторського контролю, запровадженого у податкових органах України; звітність мала публічний характер (це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурових або бронзових дошках і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів.
Стародавнй Рим	метою обліку був в основному контроль господарської діяльності, сплати податків; було створено складний апарат ревізорів і контролерів, і все ж факти шахрайства, ухилення від сплати податків були не поодинокі; облік мав запобігати збиткам, які виникали внаслідок шахрайства або невміння вести господарство
Китай у VII ст. до н.е.	було запроваджено посаду головного аудитора, основним обов'язком якого було визначати чесність урядових чиновників, що розпоряджалися державними коштами, майном. 3 часом форми державних аудиторських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному (незалежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів господарювання, розподілі державних і громадських коштів тощо
Період середньовіччя	разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалюються облік і контроль господарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, який нині здійснює аудит. Так, у одному із трактатів домініканського ченця Вальтера Хенлі визначено: ·  піддавати ретельній перевірці звіти; ·  щороку провадити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей; ·  обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості; ·  підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, оскільки є випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг. В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату

 

Найбільший внесок у зародження італійської подвійної бухгалтерії зробив францисканський чернець-математик Лука Пачолі (1445 - 1515), який узагальнив її принципи у Трактаті про рахунки і записи, опублікованому у 1494 році. Трактат був перекладений на багато мов світу і став початком наукового узагальнення методології подвійної бухгалтерії.

Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси об'єктами контролю стають сировина та її витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання відповідних механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.

В період феодалізму ще більшого значення набуває контроль за розрахунками між покупцями і банками, а також за наявністю і рухом торгового капіталу. Основу виробничих відносин цього суспільства складають феодальна власність на засоби виробництва і, в першу чергу, на землю, та часткова власність на робітника. У цей період виникає подвійна бухгалтерія, яка сприяє отриманню феодалами додаткового продукту, контролю за їх витратами і прибутками, збереженню приватної власності.

За часів феодалізму проявляється поділ контролю на зовнішній, який охоплював ревізію балансів і звітності сторонніми особами, і внутрішній - засекречений рух і наявність торгового капіталу, кредитні і розрахункові операції між покупцями, лихварями, банками, процеси виробництва і приватна власність на засоби виробництва.

Перші органи державного контролю в Україні були створені 2 квітня 1918 року як відділ контролю, який згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю, який пізніше, внаслідок тимчасової інтервенції іноземних військ, було розпущено.

15 січня І919 року в уряді УРСР був створений відділ контролю, а згодом на його основі - Народний комісаріат Державного контролю УРСР (НКДК). До його складу спочатку входила заснована в січні 1919 року Верховна соціалістична інспекція, яка на початку травня 1919 року виділилася з НКДК у самостійний Народний комісаріат соціалістичної радянської інспекції (НКСРІ).

Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з питань:

загальної діяльності;

фінансово-промислової діяльності;

адміністративно-освітньої діяльності; військової діяльності;

землеробства;

транспорту;

зв'язку.

Проводив цю роботу НКДК шляхом ревізії:

запобіжної;

фактичної;

наступної.

Він перевіряв кошториси та господарсько-оперативні плани, грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд за правильністю рахівництва і звітності.

До компетенції НКДК входила також боротьба з усілякими недоліками і зловживаннями. Органи Держконтролю багато уваги приділяли вдосконаленню ревізійної роботи, намагаючись підвищити її ефективність.

25 лютого 1920 року Український уряд видав розпорядження "Про реорганізацію всіх установ Державного контролю на Україні", яким розповсюдив дію "Положення про Робітничо-селянську інспекцію РРФСР" в Україні. Всі установи Державного контролю УРСР були перетворені в єдиний орган соціалістичного Державного контролю - Всеукраїнську робітничо-селянську інспекцію, яка мала залучати до своєї роботи широкі верстви робітників і селянської бідноти. В НКРСІ були утворені:

фінансово-кредитна інспекція;

інспекція народного господарства;

лісозаготівельна інспекція;

інспекція постачання;

культурно-освітня інспекція;

адміністративна інспекція;

транспортна інспекція;

військовий відділ.

У губерніях і повітах були створені відділи РСІ, у волостях - осередки сприяння Робітничо-селянській інспекції.

Відділи губінспекцій, які існували в 1920 році, не були об'єднані в галузеві групи, а їх велика кількість значно ускладнювала керівництво ними. Інспекційні відділи, не маючи чітко розроблених планів роботи, намагалися контролювати всю діяльність органів державного апарату і через це не мали змоги глибоко аналізувати найбільш важливі на той момент питання. Тому на початку 1921 року значно спрощується структура апарату губернської РСІ, в якій утворено чотири відділи: загальний, культурно-адміністративний, фінансово-економічний і бюро скарг. На губернські РСІ покладалися ревізія та контроль за діяльністю всіх губернських радянських установ і керування роботою повітових РСІ.

В період індустріалізації країни і початку колективізації сільського господарства головне місце в діяльності держави посіли питання управління народним господарством, планування і фінансування будівництва індустріальних підприємств тощо. Нові історичні умови поставили і нові завдання перед органами державного контролю.

У зв'язку з цим 23 січня 1929 року було затверджено нове Положення про народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції УРСР, в якому уточнювалось завдання, права і обов'язки РСІ відповідно до вимог часу. Це положення діяло до 1934 року.

За весь цей період головними завданнями діяльності РСІ було удосконалення державного апарату, боротьба з бюрократизмом, безгосподарністю, нагляд за виконанням рішень партії та уряду і за додержанням законності.

На початку двадцятих років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах. У зв'язку з тим, що органи Робітничо-селянської інспекції основну увагу приділяли ревізійно-інспекційним обстеженням відповідно до планів, затверджених урядом, для проведення ревізій безпосередньо на підприємствах і установах, у складі Наркомфіну постановою уряду від 23 жовтня 1923 року було створено Фінансово-контрольне управління, яке мало великий штатний апарат.

Органи Державного фінансового контролю працювали при фінорганах і підпорядковувались у центрі безпосереднього наркому, а на місцях - керівникам фінорганів. Вони мали свої кошториси, використання коштів за якими перевіряла РСІ.

В кінці 1932 - на початку 1933 рр. фінансово-контрольне управління перетворилось у фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 року. В жовтні 1937 року починають створюватися спеціальні Контрольно-ревізійні управління (КРУ). Положення про це управління було затверджено урядом країни. Контрольно-ревізійне управління мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв. Ця система державного контролю проіснувала до 1956 року, коли у зв'язку з розширенням прав союзних республік при міністерствах фінансів кожної з них були створені контрольно-ревізійні управління, а весь місцевий апарат ревізорів був підпорядкований останнім.

Розвиток ринкових відносин в Україні, поява акціонерних підприємств, комерційних банків та інших господарських структур, властивих ринку, вимагали докорінної реорганізації системи господарського контролю.

Проте, незважаючи на прийняті закони, укази і постанови з питань перебудови системи управління, в тому числі й контролю, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дозволили створити ефективно функціонуючу в умовах переходу до ринку державну систему контролю в Україні.

В перехідний період до ринкової економіки створювались нові контрольні органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції. У той же час продовжували діяти раніше створені контролюючі служби, положення про які не переглядалися.

Першим кроком до становлення нових контролюючих структур, характерних для ринку, стало прийняття в 1990 році Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та в 1996 році підписання Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій".

Проте, створення податкової служби не вирішувало всіх проблем щодо здійснення державного господарського контролю, тому в 1993 році був прийнятий Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні".

Зазначеними законодавчими актами визначаються основи державної системи контролю в Україні, права та обов'язки органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, а також структура та організація системи контролю, інші норми, які стосуються державної системи контролю.

У сфері державного фінансового контролю Контрольно-ревізійне управління Міністерства фінансів України і його органи на місцях своєю багаторічною діяльністю довели необхідність існування цих служб з метою забезпечення законності витрат і збереження державних коштів.

І лише на початку ХХІ століття на підставі Указу Президента України від 4 квітня 2003 року № 292 "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" було забезпечено організаційно-правовою формою контроль діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку.

У 2005 та 2006 роках ДКРРФПУ було визнано на міжнародному ринку фінансових послуг, крім цього дана комісія увійшла до світового співтовариства регуляторів фінансових ринків.

З багатьох напрямів роботи ДКРРФПУ слід виділити ряд пріоритетних: розробка нормативно-правової бази для втілення в життя системи недержавного пенсійного забезпечення, впровадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формування Державного реєстру фінансових установ України, створення перепон на шляху використання страхового ринку з метою виводу коштів за кордон через операції перестрахування та відмивання "брудних" коштів.

За період свого існування ДКРРФПУ було розроблено близько 100 відомчих нормативно-правових актів та понад 25 проектів указів Президента України, законів України і постанов Уряду, прийнято більше 3500 розпоряджень з питань видачі, зупинення дії та анулювання ліцензій на надання різних видів фінансових послуг, внесення організацій до реєстру фінансових установ, державної реєстрації кредитних спілок, видачі дозволів на проведення аудиту небанківських фінансових установ, взяття на облік юридичних осіб, що надають окремі види фінансових послуг та інших.

За цей період, завдяки вжитим заходам з приведення діяльності небанківського фінансового сектору у відповідність до міжнародних стандартів та встановлення жорсткого контролю за цією діяльністю ДКРРФПУ зіграла провідну роль у процесі забезпечення виключення нашої країни з "чорного списку" Міжнародної групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей. До речі, всі 40 рекомендацій FATF по боротьбі з відмиванням грошей Україна виконала, що засвідчили інспектори Комітету Ради Європи з оцінки заходів у сфері боротьби з легалізацією злочинних доходів (MONEYVAL) на пленарному засіданні у Страсбурзі. ДКРРФПУ працює у напряму сприяння всебічному розвитку вітчизняних фінансових ринків і дотримання міжнародно-визнаних стандартів. Забезпечення детінізації фінансових ринків ДКРРФПУ розглядає як одне з найбільш пріоритетних завдань. До компетенції ДКРРФПУ належить також здійснення контрольно-наглядової діяльності з надання послуг у сфері страхування, накопичувального пенсійного забезпечення, довірчого управління фінансовими активами, фінансового лізингу, факторингу, діяльністю кредитних спілок, ломбардів тощо. З метою контролю за дотриманням чинного законодавства та захисту майнових інтересів і прав споживачів фінансових послуг наглядові департаменти і територіальні управління ДКРРФПУ регулярно проводять перевірки фінансових установ та аналізують їх звітність.

Методи і форми контролю

 Разом із тим, проведені дослідження показують, що відсутність узгодженої позиції вчених щодо виокремлення в теорії та практиці контролю його методів і форм затримує подальший розвиток як теорії, так і використання контролю на практиці.

Потрібно розуміти відмінності між дефініціями «метод» і «форма».

Довідкова економічна література:

поняття «метод» розглядають як спосіб пізнання, дослідження або виконання чогось; прийом або систему прийомів, що застосовуються в діяльності;

під «формою» розуміють спосіб здійснення, виявлення якоїсь дії, прийом.

Теоретичний аналіз економічної літератури дозволяє виділити два напрямки щодо дослідження методів і форм контролю:

Перший напрямок – коли практикують методи контролю, які доречно ототожнювати із способами проведення контролю. При цьому методами контролю вважають:

– ревізію, перевірку, обстеження, аналіз;

– перевірку, аудит, обстеження, ревізію, економічний аналіз, інвентаризацію;

– ревізію, тематичну перевірку, аудит, економічний аналіз, обстеження, розслідування, господарський спір.

Другий напрямок – на практиці контроль здійснюють через форми контролю. До таких форм відносять:

– попередній, поточний, наступний, документальний і фактичний контроль, поточні контрольні перевірки (тематична перевірка, слідство, лічильна перевірка звітності, господарський спір, обстеження, ревізія);

– попередній контроль (експертизи, формальний контроль, фінансовий моніторинг), поточний контроль, наступний контроль (ревізія, податкові перевірки, фінансовий аудит);

– візування, нагляд, ідентифікацію, ліцензування, експертизу, перевірку, ревізію, фінансове розслідування, аудит, оцінювання.

Отже, можна стверджувати, що під «методами контролю» розуміють способи проведення контролю, а під «формами контролю» – техніку здійснення контролю.

Пушкар М.С.: «метод контролю означає систему інтелектуальних (розумових) здібностей і практичного втілення їх у певні дії (процедури) з метою отримання знань про властивості, відношення, міру, рух, зв’язки окремих речей, явищ і процесів».

Калюга Є.В. розуміє сутність форми контролю як спосіб розкриття взаємодії елементів і процесів контролю.

Усач Б.Ф. зазначає, що форма «розкриває зміст контролю, а здійснення контролю виявляється у способах і прийомах».

Стефанюк І.Б. трактує сутність форми контролю як «спосіб конкретного вираження й організації контрольної дії, спрямованої на виконання функцій контролю, тобто як техніку здійснення контролю та конфігурацію контрольного заходу».

Широковідомий у минулому підхід – «виявити і покарати» за допомогою контролю, що був основним при здійсненні контрольної діяльності, нині себе вичерпав. Сучасність вимагає контролю «спрямовуючого», який би дозволив отримати у порядку зворотного зв’язку інформацію, на підставі якої контролеру можна робити висновки стосовно стану чи ситуації, що виникла на підприємстві, та приймати рішення.

Викладене переконливо доводить, що дослідження форми контролю порівняно з методом є складнішими. Разом з тим, суттєві розбіжності у поглядах вчених щодо методів і форм контролю призводять до певних колізій у нормативно-правових актах. Контролю властиве різноманіття форм і методів його здійснення, при цьому можна спостерігати як ознаки їх схожості, так і розбіжностей. Кожна із форм і кожний із методів відображає певний аспект контролю як явища, що потребує детальних досліджень.

Як свідчить практика, метод проведення контролю на підприємстві є підґрунтям та основою контрольного заходу, який є процесом, що складається із таких стадій:

1 – планування контролю;

2 – організація контролю;

3 – здійснення контролю;

4 – визначення та документальне оформлення результатів.

Форма проведення контролю на підприємстві – це внутрішня організація контролю та методика його проведення, що може змінюватися в залежності від трансформація вітчизняної економіки, нормативно-правового регулювання та вдосконалення методики проведення контролю.

Отже, можна стверджувати, що до форм контролю слід віднести:

інвентаризацію

ревізію

аудит

внутрішній аудит

усі форми перевірки (перевірка державних закупівель, податкова перевірка, інші тематичні перевірки)

державний фінансовий аудит (аудит ефективності бюджетних програм, аудит виконання місцевих бюджетів і т.д.), тобто ті контрольні заходи, які відповідають нормативно-правовим нормам та чинному законодавству.

Важливо також те, що господарська діяльність в сучасних умовах складна і різноманітна, і зрозуміло, що цей факт обумовлює необхідність виконання значного комплексу контрольних робіт. Тобто, з цього випливає необхідність в класифікації видів внутрішнього контролю, яка дає змогу:

орієнтуватися в різноманітті його видів;

систематизувати й упорядкувати їхню різноманітність;

чітко визначити місце кожного з них в загальній системі контролю та урахувати при розподілі контрольних робіт (процедур);

виокремлення видів полегшує вибір і застосування методів і прийомів контролю для його виконавцями.

Необхідно розуміти, що класифікація є системою підпорядкованих понять у будь-якій галузі знань, яка складена на підставі загальних ознак (ознак угрупування), яка фіксує закономірні зв’язки між видами внутрішньогосподарського контролю у єдиній системі такої галузі знань. Під єдиною системою знань, у нашому випадку, виступає внутрішній контроль.

Класифікація видів внутрішнього контролю

Ознака кваліфікації	Види контролю
Сектор знань відповідно до ієрархічної побудови економічного середовища	– теорія контролю і ВК; – мегаконтроль; – макроконтроль; – мезоконтроль; – мікроконтроль; – наноконтроль.
Мета та інформаційне забезпечення контролю	– зовнішній контроль; – внутрішній контроль.
За видами економічної (господарської) діяльності	– контроль операційної діяльності; – контроль інвестиційної діяльності; – контроль фінансової діяльності і т. д.;
За часовою ознакою	– оперативний контроль технологічних параметрів в реальному часі; – оперативний контроль; – поточний контроль.
За видами основної операційної діяльності	– контроль виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг); – контроль зовнішньоекономічної діяльності; – контроль трудової діяльності; – контроль соціального розвитку колективу; – контроль екологічного стану; – контроль використання ресурсів; – контроль витрат і собівартості продукції (робіт, послуг); – контроль ефективності діяльності; – фінансовий контроль і т. д.
За мірою охоплення	– суцільний контроль; – вибірковий контроль.
За функціональною метою	– лінійний контроль; – функціональний контроль; – операційний контроль.
За остаточністю отриманих результатів	– попередній (превентивний); – остаточний.
За ступенем механізації	– ручний; – машино-ручний; – механізований; – автоматизований (з використанням ІТтехнологій контролю в реальному часі).

 

Виокремлюючою особливістю класифікації видів контролю є невід’ємний зв’язок між усіма видами внутрішнього контролю та зовнішнім контролем. Окрім того, кожен вид внутрішнього контролю одночасно входить до різних груп, але має в них своє конкретне призначення.

Важливо також з’ясувати зв’язки контролю з його суб’єктами, через які виділяють такі види:

контроль власника (адміністративний);

бухгалтерський контроль;

технічний контроль;

технологічний контроль;

соціальний (громадський) контроль;

внутрішній аудит;

самоконтроль;

контроль, спрямований на забезпечення безпеки підприємства тощо.

Необхідно звертати увагу на правове регулювання, яке вносить порядок у контрольні відносини, визначає поведінку контролюючих органів, межі їхніх повноважень.

За допомогою правового регулювання вирішуються такі завдання:

затвердження системи органів державного контролю, їх завдань і повноважень;

раціональний розподіл функцій контролю між органами і посадовими особами, що забезпечує рівнобічну перевірку діяльності на основі єдиних принципів;

встановлення стабільного порядку проведення контролю, що забезпечує його об’єктивність, достовірність, організаційність, узгодженість дій та ефективність;

створення системи організаційно-правових гарантій правильного і своєчасного здійснення контролю, виконання приписів контролюючих органів, дотримання прав підконтрольних органів і осіб.