Тема 1. «Природа і закономірності ерозійних процесів на території україни»

Стан земельних ресурсів України викликає все більше занепокоєння у зв’язку із прискореним паданням родючості грунтів: зменшується вміст і погіршується якість грунту, підсилюються процеси ерозії, вторинного засолення і осолонцювання, розростаються ареали техногенно забруднених і порушених грунтів. Ці та інші деструктивні процеси руйнують не тільки грунтовий покрив, а й всю ландшафтну сферу України. Йде прискорене перетворення нашої квітучої землі в бедленди. Причина полягає у відсутності екологічного імперативу в діяльності людини як у повсякденному житті, так і у виробництві. А якщо і робились якісь спроби щодо охорони довкілля, то це були (і є) несистемні дії так званої «боротьби» окремо з кожним із деградаційних процесів без необхідного урахування усіх складових процесів і явищ, що відбуваються в ландшафтах. Видатний мислитель сучасності Д.С. Ліхачев (1984) писав, що взаємовідносини людини і природи - це відносини двох культур, кожна з яких «соціальна» і має свої «правила поведінки». У зв’язку з цим, суспільство при використанні ландшафтів безумовно зобов’язане глибоко знати і поважати ті «моральні» засади, які визначають їх стабільність і здатність до самореалізації.

Світовий форум з питань стану і розвитку довкілля (Ріо-де-Жанейро, 1992) узагальнив дані щодо розвитку деградаційних процесів грунтового покриву Землі: повне руйнування грунтів - 1%; катастрофічний стан грунту - 15%; кризовий стан грунту - 46%; початок прояву процесу деградації грунтів -38%.

Тобто весь грунтовий покрив Землі людством використовується безталанно. При цьому, найбільшу "вагу" серед процесів деградації мають процеси водної і вітрової ерозії: 36 і 28% відповідно. Це означає, що екологічно сталий агроландшафт насамперед повинен бути протиерозійно упорядкований.

В природних ландшафтах (навіть у пустелях) ніколи не буває повної одноманітності, що пов`язане з усілякими елементами рельєфу, строкатістю грунтового покриву і рослинності, яка, в свою чергу, істотно впливає на мікроклімат, що визначає спрямованість грунтоутворювального процесу. Тобто, природний ландшафт - це яскравий приклад самодостатньої і саморегулюючої відкритої термодинамічної системи з прямими і зворотними зв`язками між елементами, сталість, спрямованість і швидкість розвитку якої детермінуються надходженням сонячної енергії і умовами зволоження. При сільськогосподарському освоєнні грубо ігноруються ця системність та закономірності розвитку ландшафтів. В Україні розорані величезні поля ("до обрію") і висівається на них один вид і навіть один сорт. Що до цього питання В.А. Ковда (1981) писав, що врожай на полях в десяток-сотню гектарів, при інших рівноцінних умовах, у більшості випадків вищий, ніж на полях в сотні і тисячі гектарів. Причина полягає у порушенні принципу гетерогенності екосистеми, що веде до дестабілізації ландшафтів, падінню продуктивності сільськогосподарського виробництва.

На протязі всієї історії людина не стільки прилаштовувалася до ландшафту, скільки своєю працею намагалася приладнати ландшафт до своїх потреб. Тобто за Л.Н. Гумільовим, до нашого часу ставлення людини до природи було хижацьким. Тому "наскоки" людини на довкілля назвати "прогресом" неможна. Для створення і підтримки грунтоохоронного екологічно збалансованого агроландшафту (АЛ) необхідна його здатність до "сверхнапруження", додаткової витрати енергії. Як правило, після зробленого зусилля починається інерційний процес, воно ніби “гасне” з часом, що може привести до повного руйнування АЛ. Тому не може бути ніяких сумнівів, що говорити про його стабільність можна лише у випадках, коли постійно у зростаючих об`ємах витрачається додаткова енергія. Авторегуляція АЛ можлива лише на окремих, досить невеликих відрізках часу. Таким чином, теза про високу його продуктивність теж повинна базуватися на постійному моніторингу за розвитком, надходженням додаткової енергії, інтенсифікацією біологічного кругообігу речовин і енергії, тобто за спрямованим впливом на АЛ.

Це все переконливо свідчить, що АЛ не є тільки протиерозійною системою, яка створюється для пригнічення ерозійних процесів, а являє собою глобальний стратегічний системний напрям, який спроможний поєднати в собі знання й управління всіма складовими елементами ландшафтної сфери життєзабезпечення людства.

АЛ - це інженерна споруда (конструкція), яка повинна проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі, що потребує наявності відповідних математичних всіляко веріфікованих моделей тих процесів, які визначають стабільність і продуктивність земель. "Нульовим" циклом конструкції АЛ є система протиерозійного захисту. В умовах прояву ерозійних процесів не може бути ніякої мови про припинення інших деградаційних процесів грунтів, забезпечення стабільності довкілля. Саме проблемі протиерозійного упорядкування сучасних агроландшафтів, як передумови формування екологічно сталих агроландшафтів, присвячений цей курс.