ТЕМА 8. ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИЙ ЕТАП РЕКУЛЬТИВАЦІЇ: МЕТА, ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ, ВИМОГИ.

 Гірничотехнічний, або інженерний етап, який ще називають технічною або гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо підготовки земель, які звільнилися після гірничих розробок родовищ до подальшого цільового використання в народному господарстві.

Технічний етап рекультивації - це комплекс інженерних робіт, до складу якого входять:

-               зняття та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;

-               селективна розробка та відвалоформування розкривних порід;

-               формування відвалів шахт, кар’єрів, а також гідровідвалів;

-               вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар’єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їх бортів;

-               хімічна меліорація токсичних ґрунтів;

-               покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;

-               інженерне облаштування території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо);

-               планування поверхні, вирівнювання дна та бортів кар‘єру при створенні водойм.

Склад робіт технічного стану рекультивації залежить від стану порушених земель і виду запланованого використання.

Зняття родючого шару ґрунту є обов‘язковим при всіх видах робіт при видобуванні корисних копалин, промисловому будівництві, будівництві житлових і комунальних об’єктів, доріг і гідротехнічних споруд, а також при відведенні родючих земель під териконники, відстійники, ложа ставків і водосховищ тощо. Знятий шар складують або вивозять на малопродуктивні землі, розташовані неподалік (еродовані, піщані, солонці та ін.) для подальшого відновлення родючості порушених земель.

Глибина знімання родючого шару визначається потужністю гумусового шару та вмістом в ньому гумусу.

Отже, головна мета гірничо-планувальних робіт - приведення техногенного рельєфу до стану, придатного для цільового використання. При сільськогосподарському використанні земель, поверхня, що рекультивується, повинна бути рівною, з незначним ухилом в одному або у двох напрямах для стоку надлишкових поверхневих вод. Ухили поверхні не повинні перевищувати:

–            при підготовці ділянки під ріллю - 1,5°;

–            під луки і пасовища – 23°;

–            сади та ягідники - 45°;

–            для лісорозведення - до 3°, в окремих випадках до 10°.

Залежно від рельєфу поверхні і напряму наступного цільового використання площ застосовують наступні види планування: суцільне, часткове, терасне.

Суцільне планування передбачає повне вирівнювання площі відвалів з ухилами, які допустимі для обробки ґрунту машинами та механізмами.

Часткове — це зрізання гребенем відвалів і утворення площ з збереженням характерних особливостей ландшафту, на яких можливе проведення механізованого насадження лісу.

Планування терасами — це утворення спланованих площадок з різними абсолютними відмітками. Поперечний ухил поверхні терас робиться у сторону вище розташованої тераси і становить 1-2°. При необхідності тераси роблять на підкосах відвалів. Ширина терас повинна забезпечувати можливість висаджування не менше двох рядів лісових культур та включати технологічний інтервал для механізованої обробки. Максимальна висота між терасами встановлюється залежно від фізико-хімічних властивостей відвальних порід та асортименту лісових порід що висаджуються (залежно від змикання крон дорослих дерев) на віддалі 5-7 м.