ТЕМА 6. Вимоги до створення фітомеліоранивних агроценозів як основи біологічного етапу рекультивації порушених земель, у т. ч. й воєнними діями.

Рекультивація порушених земель є комплексом заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності земель. Саме таке визначення рекультивації міститься у Земельному кодексі України. Законодательство Украины

Особливого значення рекультивація набуває в Україні в умовах значних площ земель, які зазнали механічного, хімічного та інших видів порушень унаслідок воєнних дій. Серед основних проблем таких територій виділяють забруднення ґрунтів, порушення структури ґрунтового покриву, деградацію екосистем, зниження продуктивності та мінну небезпеку. Нисс

Рекультивація може передбачати технічний і біологічний етапи.

Технічний етап спрямований на створення фізичних умов для подальшого відновлення земель. Він може включати планування території, формування рельєфу, нанесення родючого шару ґрунту, формування укосів, проведення протиерозійних заходів та інші роботи.

Біологічний етап спрямований безпосередньо на відновлення родючості, біологічної активності та екологічних функцій ґрунту. Він включає комплекс агротехнічних, біологічних та фітомеліоративних заходів.

Для земель, що використовуються у сільськогосподарських цілях, важливо не просто створити рослинний покрив, а сформувати стійкий агроценоз, здатний поступово відновлювати продуктивність і функціональні властивості ґрунту.

Поняття фітомеліоративного агроценозу

Фітомеліоративний агроценоз — це штучно сформоване рослинне угруповання, спеціально підібране для поліпшення властивостей порушеного ґрунту, захисту його від подальшої деградації та створення умов для відновлення ґрунтових екосистем.

Основна відмінність такого агроценозу від звичайного посіву сільськогосподарської культури полягає в тому, що його головною метою на початковому етапі є не отримання максимальної врожайності, а відновлення земельної ділянки.

Тому рослини повинні виконувати не лише продукційну, а й меліоративну функцію.

До основних функцій фітомеліоративного агроценозу належать:

• захист поверхні ґрунту від ерозії;
• накопичення органічної речовини;
• формування ґрунтової структури;
• розпушення ґрунту кореневою системою;
• поліпшення водопроникності;
• регулювання водного режиму;
• активізація мікробіологічних процесів;
• накопичення біогенних елементів;
• зниження ризику дефляції;
• стабілізація забруднювачів;
• у відповідних технологіях — фітоекстракція окремих забруднювачів;
• формування середовища для відновлення ґрунтової біоти.

Основні вимоги до створення фітомеліоративного агроценозу

Створення агроценозу повинно починатися не з вибору насіння, а з обстеження земельної ділянки.

Перед проведенням біологічної рекультивації необхідно визначити:

• ступінь порушення ґрунтового профілю;
• гранулометричний склад;
• потужність родючого шару;
• щільність ґрунту;
• реакцію ґрунтового середовища;
• вміст органічної речовини;
• забезпеченість елементами живлення;
• водний режим;
• рівень засолення або осолонцювання;
• кислотність;
• наявність токсичних речовин;
• ступінь ерозійної небезпеки;
• стан рослинного покриву.

Для земель, пошкоджених воєнними діями, до цього переліку обов'язково додається оцінювання можливого хімічного та вибухового забруднення.

На таких територіях питання безпеки має пріоритет над агротехнічними роботами. До початку робіт необхідно встановити, чи є територія доступною для проведення польових робіт, чи не містить вона вибухонебезпечних предметів та чи можна безпечно здійснювати обстеження і обробіток.

Вибір напрямку рекультивації

Фітомеліоративний агроценоз створюється відповідно до майбутнього цільового використання земельної ділянки.

Залежно від стану території та поставлених завдань можуть формуватися:

• сільськогосподарські агроценози;
• кормові угіддя;
• багаторічні травостої;
• лісомеліоративні насадження;
• пасовищні угруповання;
• протиерозійні рослинні угруповання;
• фітостабілізаційні насадження;
• фітоекстракційні агроценози;
• рекультиваційні суміші рослин.

Таким чином, вид рослинності визначається не тільки природними умовами, а й метою рекультивації.

Вимоги до рослин

Вибір рослин є одним із найбільш відповідальних етапів створення фітомеліоративного агроценозу.

До рослин висувають низку вимог.

Рослини повинні бути адаптованими

Види повинні відповідати:

• клімату;
• температурному режиму;
• кількості опадів;
• тривалості вегетаційного періоду;
• умовам зволоження;
• властивостям ґрунту.

Використання видів, які погано пристосовані до місцевих умов, може призвести до зрідженого травостою та недостатнього меліоративного ефекту.

Рослини повинні мати добре розвинену кореневу систему

Коренева система є одним із головних інструментів фітомеліорації.

Корені:

• пронизують ґрунтову масу;
• формують біопори;
• сприяють агрегуванню;
• зменшують ерозію;
• накопичують органічний матеріал;
• взаємодіють із мікроорганізмами.

Тому для рекультивації часто мають перевагу багаторічні рослини з добре розвиненою кореневою системою.

Використання багаторічних трав

Багаторічні трави мають особливе значення для біологічної рекультивації.

Вони здатні формувати щільний дерновий покрив, захищати поверхню ґрунту від краплин дощу, зменшувати поверхневий стік і вітрову ерозію.

Крім того, їхня коренева маса щороку поновлюється.

У результаті:

коренева маса → відмирання коренів → органічна речовина → активізація мікроорганізмів → формування агрегатів → поліпшення структури ґрунту.

Використання бобових культур

Важливе місце у фітомеліоративних сумішах можуть займати бобові рослини.

Їх значення пов'язане з симбіотичною фіксацією атмосферного азоту.

Унаслідок цього вони можуть сприяти:

• накопиченню азоту;
• підвищенню біологічної активності;
• формуванню рослинної маси;
• надходженню органічних решток у ґрунт.

Однак бобові не завжди доцільно використовувати як єдиний компонент. Для формування стабільного покриву доцільним може бути поєднання різних функціональних груп рослин.

Формування рослинних сумішей

Одновидовий посів має певні переваги з точки зору технологічності, але багатокомпонентна суміш часто є більш стійкою.

Наприклад:

злакові + бобові + ґрунтопокривні види.

Злакові забезпечують:

• формування щільної дернини;
• розвиток потужної мичкуватої кореневої системи;
• захист поверхні ґрунту.

Бобові забезпечують:

• надходження біологічного азоту;
• формування додаткової біомаси;
• різноманітність кореневих систем.