ТЕМА 2. ПОКАЗНИКИ РИЗИКУ ТА МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНКИ

Ризик є імовірною категорією, тому, з наукового погляду, його варто характеризувати як імовірність виникнення певного рівня збитків. Ризики в індустрії гостинності мають абсолютне й відносне вираження.

В абсолютному вираженні ризики визначаються як кількісні зміни в грошовому та натуральному вигляді отриманих збитків.

У відносному вираженні – як відношення суми отриманого збитку до певної бази (майно, прибуток та інше).

Призначення аналізу ризику – надати потенційним партнерам необхідні свідчення для прийняття рішення стосовно доцільності участі у проекті та передбачити заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат. Аналіз ризику проводиться послідовно.

Під час аналізу ризику будь-якого учасника проекту в індустрії туризму використовуються наступні критерії:

втрати від ризику незалежні одна від одної;

втрата за одним із напрямів «портфелю ризиків» не обов’язково збільшує вірогідність втрати по іншому (за винятком форс-мажорних обставин);

максимально можливі збитки не мають перевищувати фінансові можливості учасника.

Аналіз ризиків можна поділити на два взаємодоповнюючих один одного різновиди: якісний та кількісний.

Головне завдання якісного аналізу – визначити фактори ризику, етапи робіт, при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні галузі ризику, після чого ідентифікувати всі можливі ризики.

Кількісний аналіз ризику, тобто числове визначення розмірів певних ризиків та ризику проекту взагалі – проблема більш складна.

Карта переваг часто обмежується зонами ризику до яких належать:

безризикова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку;

зона припустимого ризику – зона, у межах якої певний різновид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; утрати відбуваються, але менші за очікуваний прибуток. У цьому випадку максимально що може втратити підприємець, – це частина прибутку або весь прибуток. Тобто він ризикує не одержати прибуток чи одержати його лише частково. Оскільки витрати виробництва й оборотність коштів підприємець відшкодовує, то існує тільки небезпека, що операція пройде марно, не принесе очікуваного доходу, який перевищує витрати;

зона критичного ризику – ділянка, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку до величини повного розрахункового виторгу, що становить суму витрат і прибутку. Такі втрати мають бути відшкодовані з кишені підприємця. Тобто він втрачає не тільки прибуток, а й не здатний відшкодувати витрати;

зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевершує критичний рівень і в максимумі може досягати величини, яка дорівнює майновому стану підприємства. Катастрофічний ризик здатний привезти до банкрутства підприємства, його закриття і розпродажу майна.

Отже, імовірність катастрофічних втрат має бути гранично низькою, близькою до нуля.

В протилежному випадку не варто починати справу. До категорії катастрофічного ризику, який не залежить від майнових і грошових збитків належить ризик, пов’язаний із прямою небезпекою для життя людей чи загрозою виникнення екологічної катастрофи (рис. 2.1).

Проте оцінка величини ризику за поданою емпіричною шкалою досить умовна, оскільки в оцінці ризику відіграє велику роль не тільки ймовірність, з якою може стати наявним збиток, а й сама величина збитку.

Наприклад, збиток в одну грошову одиницю і в мільйон грошових одиниць, що відбувся з однаковою імовірністю, оцінюється підприємцем як зовсім різний  ризик.

У багатьох видах діяльності ризик взагалі порівнюють не з можливими збитками, а з показниками, що визначають конкретний вид діяльності, наприклад, з певною сумою грошей, кількістю непроданих виробів, невироблених тонн продуктів, рентабельністю, очікуваним доходом, прибутком, ефективністю, розуміючи їх як деяку випадкову величину х. Тут працює принцип: чим ризикуємо, те і є оцінкою ризику.