ТЕМА 2.Основи меліоративного ґрунтознавства

Меліоративне ґрунтознавство - це прикладна наукова дисципліна, яка вивчає властивості, режими та процеси, що відбуваються в ґрунтах під впливом меліоративних заходів, а також обґрунтовує методи корінного поліпшення ґрунтів задля підвищення їхньої родючості.
Меліоративне ґрунтознавство є теоретичним фундаментом для проведення сільськогосподарських агромеліорацій та тісно пов'язана із загальним ґрунтознавством, гідрологією, геологією та геоморфологією.
• Об'єкт дослідження: ґрунтовий покрив, що піддається або потребує штучного антропогенного впливу (зрошення, осушення, хімічна меліорація тощо).
• Основне завдання: оцінка сучасного стану ґрунтів, прогнозування змін їхніх властивостей (наприклад, вторинного засолення чи заболочування) під впливом технічних систем та розробка нормативів меліоративного навантаження.
• Методи досліджень: польові (моніторинг водного та сольового режимів), профільні, лабораторні (хімічні та фізико-хімічні аналізи) та балансові (водний баланс).

Згідно із законодавством України, меліорація земель (від лат. melioratio — поліпшення) — це комплексна система організаційно-господарських, технічних та екологічних заходів, спрямованих на корінне покращення природних умов місцевості.
Залежно від спрямування, виділяють такі види меліорації:
• Гідротехнічна: Регулювання водного режиму ґрунтів за допомогою зрошення (у посушливих зонах) або осушення (у зонах надмірного зволоження).
• Хімічна: Корінна зміна фізико-хімічних властивостей ґрунтового вбирного комплексу (вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців).
• Агролісотехнічна: Створення захисних лісових смуг, заліснення ярів та пісків для захисту від вітрової та водної ерозії.
• Культуртехнічна: розчищення земель від чагарників, пнів, каміння, вирівнювання поверхні, меліоративна глибока оранка.
3. Водно-фізичні властивості та водний режим ґрунтів
Успіх будь-якої гідромеліорації залежить від розуміння водно-фізичних параметрів ґрунту:
• Гранулометричний склад: впливає на водопроникність. Піщані ґрунти швидко пропускають воду, але погано її утримують; глинисті — мають високу вологомісткість, але низьку фільтраційну здатність.
• Пористість: Загальний об'єм пор у ґрунті, який визначає співвідношення між рідкою (вода) та газовою (повітря) фазами.
• Водні константи: Важливими є найменша вологомісткість (НВ) — максимальна кількість капілярно-підвішеної води, яку ґрунт утримує після стікання надлишку гравітаційної води, та вологість в'янення (ВВ) — межа, за якої рослини вже не можуть засвоювати вологу.
Типи водного режиму за Г. Висоцьким та О. Роде:
1. Промивний — річна сума опадів перевищує випаровуваність, волога промачує всю товщу до ґрунтових вод (характерно для Полісся).
2. Періодично промивний — повне промачування відбувається раз на кілька років (Лісостеп).
3. Непромивний — волога опадів промачує лише верхню частину профілю, між промоченим шаром і ґрунтовими водами залишається сухий "мертвий" горизонт (Степ).
4. Випітний — ґрунтові води залягають близько до поверхні та випаровуються через капіляри ґрунту, що часто призводить до накопичення солей.
4. Наслідки порушення меліоративних норм та екологічні ризики
Нераціональне або надмірне меліоративне навантаження на ландшафти зумовлює деградаційні процеси:
• Вторинне засолення: Виникає під час зрошення у випадку підняття мінералізованих ґрунтових вод до критичного рівня через надмірні поливи або фільтрацію з каналів. Вода випаровується, а солі залишаються в кореневмісному шарі.
• Вторинне заболочування: Спричиняється підтопленням територій через несправність дренажних систем або перезволоження.
• Осолонцювання: Заміщення в ґрунтовому вбирному комплексі кальцію на натрій (часто через полив слабкомінералізованою водою), що погіршує структуру ґрунту, робить його липким у вологому стані та твердим як камінь у сухому.