ТЕМА 5.Світовий досвід у відновленні ґрунтів після війни

Відновлення земель після збройних конфліктів є складним багатоаспектним завданням, що охоплює поєднання екологічних, соціальних, правових та економічних чинників. Наслідки війни нерідко залишають по собі руїни земель, деградацію екосистем і вимушене переміщення населення. Вирішення цих проблем вимагає ґрунтовного знання теоретичних засад відновлення земель, а також практичних інструментів і міжнародних стандартів, що сприяють цьому процесу.

В основі постконфліктного відновлення земель знаходиться складна система деградації довкілля, спричинена військовими діями. Збройні конфлікти, як правило, призводять до цілої низки екологічних збитків, зокрема, вирубки лісів, ерозії ґрунтів, забруднення боєприпасами та хімічними речовинами, руйнування природних біотопів і вичерпання водних ресурсів. Такі збитки не лише ставлять під загрозу екологічну цілісність землі, але й мають значні наслідки для людського здоров'я, життєдіяльності та сталого розвитку.

Однією з основних проблем відновлення земель після конфлікту є масштаб і складність цього завдання. Ступінь деградації довкілля значно варіюється залежно від таких факторів, як тривалість та інтенсивність конфлікту, види зброї, що застосовуються, та географічні характеристики постраждалих територій. Окрім того, наявність боєприпасів, що не вибухнули, і наземних мін створює значну загрозу безпеці та ускладнює доступ до критично важливих земельних ділянок, що ще сильніше гальмує відновлювальні роботи.

Не можна також забувати про соціальні та економічні аспекти постконфліктного відновлення земель. Переміщені спільноти часто стикаються з труднощами, намагаючись повернути свої землі та відновити засоби до існування після війни. Доступ до основних ресурсів, таких як вода, рілля і ліси, часто обмежений, що призводить до посилення бідності та продовольчої незахищеності. Реінтеграція біженців і внутрішньо переміщених осіб, що повертаються, у їхні колишні спільноти з одночасним забезпеченням сталого землекористування є складним завданням. Враховуючи вище наведене, варто відзначити ситуацію про недостатній рівень, а то й відсутність розроблених юридичних норм в контексті забезпечення прав громадян України щодо відшкодування збитків за загарбання їх земель, які знаходяться на окупованих територіях.

У відповідь на ці проблеми міжнародні організації, уряди та неурядові суб'єкти розробили низку стандартів, рамок і методів, якими можна керуватися при відновленні земель у постконфліктних ситуаціях. Ці ініціативи ґрунтуються на принципах збереження довкілля, сталого розвитку та прав людини, що є основою їхнього підходу. До числа основних міжнародних стандартів належить Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення ( більш відома як Оттавський договір), метою якої є заборона використання наземних мін і сприяння їхньому знешкодженню та відновленню. Програма ООН з охорони навколишнього середовища (ЮНЕП) теж розробила настанови щодо оцінки і подолання наслідків збройних конфліктів для довкілля, включаючи рекомендації з відновлення і реабілітації земель.

Методи відновлення земель у поствоєнних ситуаціях охоплюють низку різних підходів - від екологічного відновлення та лісовідновлення до управління земельними ресурсами на базі територіальних громад і сталого сільського господарства (табл. 1). Такі методи, як стабілізація ґрунтів, боротьба з ерозією та раціональне використання водних ресурсів, відіграють ключову роль у відновленні екологічних функцій деградованих земель. Разом з тим, ініціативи, що сприяють громадській участі, розбудові потенціалу та створенню сталих засобів до існування, мають неабияке значення для забезпечення довгострокового розвитку та стійкості заходів з відновлення земельних ресурсів.

Таблиця 1

Результати аналізу методів відновлення земель, що постраждали від збройних конфліктів, свідчать про різноманітність підходів і практик, що застосовуються в різних регіонах світу. Наслідки війни завдають значного удару по землях, а екологічна деградація, соціальна дислокація та економічна розруха стають серйозними викликами для відновлювальних робіт. Розглядаючи різні стратегії та ініціативи, реалізовані в постконфліктних ситуаціях по всьому світу, стає зрозумілим, що успішне відновлення вимагає детального врахування місцевого специфічного середовища в поєднанні з комплексним підходом, що інтегрує екологічні, соціально-правові і фінансово-економічні аспекти.

У регіонах, таких як Балкани, де конфлікти 1990-х років залишили по собі сліди наземних мін і боєприпасів, що не вибухнули, заходи з відновлення були зосереджені на розмінуванні, а також на застосуванні підходів до управління земельними ресурсами та розвитку засобів до існування, орієнтованих на місцеві об'єднання. Організації, такі як HALO Trust і Консультативна група з питань розмінування (MAG), зіграли ключову роль у знешкодженні наземних мін і вибухонебезпечних предметів, що сприяло поверненню переміщеного населення і відновленню засобів до існування, які базуються на сільському господарстві і природних ресурсах.

На території Близького Сходу, де затяжні конфлікти призвели до руйнування екосистем і переміщення мільйонів людей, заходи з відновлення зазнають подвійних викликів: екологічної деградації та політичної нестабільності. Такі ініціативи, як кампанії з лісовідновлення, проєкти з управління водними ресурсами та програми сталого сільського господарства, спрямовані на відновлення екологічної стійкості деградованих територій, водночас сприяючи активізації населення та розширенню його прав і можливостей. Незважаючи на складні процеси, притаманні політичній ситуації в регіоні, місцеві та міжнародні суб'єкти продовжують працювати над відновленням таких важливих екосистем, як Месопотамські болота в Іраку та басейн річки Йордан.

В Африці, де конфлікти виникають через конкуренцію за природні ресурси, відновлювальні роботи часто переплітаються з більш масштабними програмами з розбудови миру та розвитку. Такі ініціативи, як проєкт Африканського Союзу «Велика зелена стіна», спрямовані на боротьбу з опустелюванням і деградацією земель шляхом висаджування дерев, відновлення деградованих земель і просування практики сталого управління земельними ресурсами в Сахельському регіоні. Вирішення екологічних проблем у поєднанні із заходами з врегулювання конфліктів та подолання бідності сприяють зміцненню стійкості та стабільності на територіях, що постраждали від конфлікту.

У Південно-Східній Азії, де причиною конфліктів є етнічна напруженість і боротьба за ресурси, діяльність з відновлення зосереджена на узгодженні конкуруючих інтересів і просуванні практики сталого землекористування. Програми розвитку лісового господарства на рівні громад у таких країнах, як Камбоджа та М'янма, розширюють можливості місцевих громад щодо спільного управління лісовими ресурсами, тим самим зменшуючи вирубку лісів і сприяючи збереженню біорізноманіття. Так само такі ініціативи, як проєкти з агроекології та сталого управління рибальством, спрямовані на усунення першопричин конфліктів, одночасно підвищуючи екологічну стійкість і безпеку джерел засобів до існування, а також практику їх правового врегулювання.

Збройний конфлікт в Україні спричинив значний вплив на стан земель, змінив природні ландшафти та умови життя в усьому регіоні. Аналіз поточного стану земель в умовах конфлікту виявляє складний взаємозв'язок між погіршенням стану довкілля, економічними проблемами та соціальними потрясіннями. Одним з найбільш безпосередніх наслідків конфлікту є руйнування інфраструктури та

Світовий досвід у відновленні ґрунтів після війни включає комплексний підхід: очищення від токсичних речовин (наприклад, важких металів, вибухових речовин), агротехнічні заходи (сівозміна, глибока оранка, вапнування), використання органічних добрив (компост, гній), висаджування рослин-сидератів, та застосування біопрепаратів для оздоровлення ґрунту.

Заслуговує на увагу міжнародний досвід післявоєнного використання та відновлення ландшафтів, у тому числі ґрунтів. У В’єтнамі кратери від американських бомбардувальників використовували як розплідники для риб. Також були створені своєрідні зони з природною сукцесією: покинута територія (відома як демілітаризована зона), що знаходиться між Північною та Південною Кореєю, наразі виконує важливу роль резервуару біорізноманіття, оскільки на ній мешкають тисячі видів.

Також для максимально постраждалих ділянок фахівці Української Природоохоронної Групи (UNCG) пропонують створення так званих «червоних зон» (за прикладом Франції), на яких після Першої світової існували «червоні зони», з яких населення було переселено.

Мапа з зонами забруднення:   Зони, де проходила лінія фронту і які отримали найбільше забруднення    Зони, де бойові дії тривали короткий проміжок часу    Зони з помірною забрудненістю, де розташовувався тил армій, склади зброї та техніки    Зони, що не зазнали руйнувань

Рис. ___Покинута німецька траншея у Франції під час битви на Соммі

Рис. __ На полі битви під Верденом досі видно воронки від ударів артилерійських снарядів приблизно через 85 років після закінчення Першої світової війни.

Площа родючої землі у понад 1200 км у районі Верденської битви (1916 рік) здобула визнання французької влади як «повністю розгромлена»: введення суворої заборони на доступ і ведення будь-яких сільськогосподарських робіт. З часом через очищення площа критично враженої зони була знижена до 100 км. Впродовж багатьох років територія має здатність 170 відновлюватися без антропогенного впливу, а вирви від вибухів стають частиною ландшафту [3]. Впровадження подібної практики одночасно забезпечує виконання вимог діючого законодавства України, що направлено на запобігання опустелюванню та консервацію земель. Також Європейська стратегія, що передбачає захист біорізноманіття до 2030 року, визначує необхідність виведення з обробітку 30 % усіх сільськогосподарських земель ЄС [4], що дозволяє включити українські угіддя до цієї вкрай вагомої ініціативи. Доцільно відзначити, що Україна вже має найбільший в Європі досвід щодо виведення з обробітку забруднених земель – Зона відчуження Чорнобильської АЕС, яка ще 30 років тому використовувалася для активного сільськогосподарського виробництва наразі стала найбільшою зеленою «плямою» в самому центрі Європи й одержала статус біосферного заповідника [5]. Заслуговує уваги досвід, за якого постраждалий рельєф поля перетворюється у новий ландшафт, що включає природні оазиси, корисні для сільського господарства – більше стійкого і продуктивного в найближчому майбутньому. Для цього в Німеччині навмисне висаджують посеред полів малі лісові насадження та живі огорожі, створюють болітця. Подібні заходи забезпечують стабілізацію мікроклімату окремих полів, адаптацію до коливань клімату та розвитку естетичної привабливості територій (рис. 1).

Заслуговує уваги досвід, за якого постраждалий рельєф поля перетворюється у новий ландшафт, що включає природні оазиси, корисні для сільського господарства – більше стійкого і продуктивного в найближчому майбутньому. Для цього в Німеччині навмисне висаджують посеред полів малі лісові насадження та живі огорожі, створюють болітця. Подібні заходи забезпечують стабілізацію мікроклімату окремих полів, адаптацію до коливань клімату та розвитку естетичної привабливості територій (рис. 1). Рисунок 1. Приклади природних оазисів Джерело: фото [6]. Відповідний досвід може бути використаних в умовах України шляхом створення природних осередків у вирвах внаслідок військових дій, що символічно відображує загоєння ран війни, забезпечує посилення стійкого сучасного агровиробництва. Пропонується перетворити вирви на ставки-копанки й «острови» лісів (рис. 2). Невеликі штучно створені лісові колки, чагарники та «копанки», особливо у поєднанні з лісосмугами, через декілька років будуть джерелом численних екосистемних послуг для агровиробників [6]: 1. Запобігання ерозії ґрунту шляхом зменшення швидкості вітру (разом з лісосмугами щонайменше на 25 %) [7]. 2. Стабілізація мікрокліматичних показників поля за підвищення вологості повітря на 5-20 %, ґрунту – на 15-30 %, скорочення випаровування – на 20-25 %. 171 3. Зменшення кількості шкідників поля відбувається через надання місця гніздівлі безлічі комахоїдних птахів, як протидія шкідникам. 4. Сприяння родючості здійснюється завдяки збільшенню пористості ґрунту до 9 % і вмісту гумусу – на 20-40 %, як результат активізації обмінних процесів в аграрних ландшафтах через уведення деревних та інших природних елементів. 5. Депонування вуглецю виникає в деревних рослинах і накопичення органічного вуглецю у ґрунті. 6. Зменшення рівня хімічного забруднення виникає завдяки тому, що деревні насадження вбирають і зв'язують хімічні елементи з різних шарів ґрунту, допомагають очищенню ґрунтових вод. Такі природні оазиси позитивно впливають на стан загального «здоров’я» сільськогосподарських угідь, активізуючи процеси кругообігу поживних речовин, що одночасно з механічною вітроломною дією та захистом ґрунтів, забезпечує збільшення врожаю на 20–30 %. Також бомбовий кратер може з часом використовуватися як пташиний двір, а оголений пагорб може відносно швидко замаскуватися зеленим шаром, можливо навіть достатнім для того, щоб на ньому випасати худобу чи вирощувати сільськогосподарську продукцію. Однак, ця природна рослинність вже не відповідає справжній продуктивності ґрунту як раніше, а була втрачена через знищення ґрунтового профілю під час вибуху бомби або завдяки потенційному забрудненню ґрунту через розсіювання шкідливих залишків бомби. В результаті, навколишнє середовище та майбутні покоління позбавлені законної спадщини, коли реальність заподіяної шкоди полягає в знищенні родючості ґрунтів, формування яких тривало тисячоліттями, і для відновлення яких знадобиться стільки ж часу. Рисунок 2. Етапи створення природних оазисів на місці вирв від військових дій Джерело: побудовано за [6] У підсумку зазначимо, що наслідки воєнних дій для навколишнього середовища часто недооцінюються, оскільки втрати людей та інфраструктури, звичайно, переважають усе інше в короткостроковій перспективі. Війна також 1. Обстеження вирв і суміжних територій на наявність нездетонованих снарядів, прибирання металобрухту Створення «острову» лісу Створення ставку 2. Підбір дерев і кущів місцевих видів (терен, глід, шипшина, ліщина, клен, дуб, дика груша, ясен тощо) 2. Дно воронки застеляють природним матеріалом для утримання води, наприклад глиною 3. На окраїнах висаджують верболози та очерет 3. Висадка дерев і кущів за схемою: високорослі види висаджують ближче до центру, а кущі та трави – ближче до краю 172 перешкоджає спробам покращити існуючу складну екологічну ситуацію. Так, порушуються діяльність та інвестиції, спрямовані на відновлення середовищ існування, збереження видів, покращення управління природоохоронними територіями, а також пом’якшення наслідків зміни клімату й адаптацію до них.