Кубізм – революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття,
яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна
і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на
поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції
кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм
оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності. Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами
Пабло Пікассо, відтворює
світ не таким, яким його бачить митець,
а таким, яким він
його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх
перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення
інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню
сутність, виражати «константи
буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові. Кубізм залучив
таких художників, як Хуан Ґріс, Ф. Легер і Р. Делане.