Глосарій курсу Філософія

(франц. idea — поняття, уявлення) — взірець досконалості, який є орієнтиром діяльності людини.

один з методів наукового пізнання, який полягає в абсо­лютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об’єк­ти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.

напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­нгу. Відрізняють об’єктивний (Платон, Гегель) і суб’єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми.

протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносять­ся поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовин­ністю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності.

сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. І. подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах.

(лат. immanens — властивий, притаманний чомусь) — вну­трішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх приро­ди; напрям у філософії, який проголошує об’єктивний світ іманентним (внут­рішнім) змістом свідомості суб’єкта.

 (лат. in — не) — заперечення детермінізму, причинності.

тип світогляду, сутність якого є абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству.

(лат. inductio — наведення) — логічний умовивід від частково­го, одиничного до загального.

різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії — лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії».