Ідеалізація один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об’єкти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо. |
|
|
Ідеалізм напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне начало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем свінгу. Відрізняють об’єктивний (Платон, Гегель) і суб’єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми. |
|
|
Ідеальне протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносяться поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовинністю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності. |
|
|
Ідеологія сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. І. подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах. |
|
|
Іманентний (лат. immanens — властивий, притаманний чомусь) — внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх природи; напрям у філософії, який проголошує об’єктивний світ іманентним (внутрішнім) змістом свідомості суб’єкта. |
|
|
Індукція (лат. inductio — наведення) — логічний умовивід від часткового, одиничного до загального. |
|
|
Інструменталізм різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії — лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії». |
|
|
Інтеграція (лат. integratio — відновлення) — момент розвитку, який полягає в поєднанні розрізненого в ціле. |
|
|