Лекція 8 Онтологія - філософське вчення про буття

Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їх базове поняття. Згідно з уявленнями сучасної науки, матерія (речовина) разом із енергією та інформацією складає ті три вихідні компоненти, які можемо знайти в будь-яких явищах чи процесах.

У матеріалізмі матерія розглядається таким чином:

Матерія – об’єктивна реальність, дана людині в чуттях, яка існує поза людською свідомістю і незалежно від неї.

Сама по собі матерія – абстрактне поняття, вона не має порівняльного матеріального еквівалента. Водночас кожна конкретна річ чи явище матеріальні, адже вони мають таку загальну властивість, як здатність бути чуттєво сприйнятими людиною.

В історії західної філософії виділяють три хвилі матеріалізму:

1) античний стихійний матеріалізм (Демокріт, Епікур);

2) механістичний матеріалізм XVIII ст. (П. Гольбах, Ф. Вольтер, Ш. Ламетрі);

3) філософія марксизму.

Сучасна філософія розглядає матерію під кутом зору її складної системної організації. Будь-який об’єкт матеріального світу може бути проаналізований як самостійна система-цілісність, яка характеризується наявністю нерозривно пов’язаних елементів, а не просто їх скупченням.

Виділяють три глобальні різновиди матеріальних систем, кожен з яких підпорядковує відповідні підсистеми:

• біологічні системи – вся біосфера від мікроорганізмів до людини;

• система неживої природи – елементарні частинки, зокрема античастинки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи і тощо;

• соціально організовані системи – людина, різні колективи, об’єднання, організації, партії, класи, нації, держави тощо.

Рух. Спосіб існування матерії – рух. З цього приводу кажуть, що не існує руху без матерії, а матерії без руху. У широкому розумінні рух – це будь-яка зміна. Рух не має зовнішньої причини – він закладений у природі самого буття. Існують різні типи руху – від простих (механічний рух) до надскладних (простір і час живих організмів та соціальних систем).

Згідно з матеріалістичними концепціями виділяють два основні різновиди руху:

• рух, пов’язаний із збереженням якості предмета (переміщення людини в кімнаті);

• рух, пов’язаний зі зміною якісних характеристик предмета (наприклад, перетворення води на пару чи лід).

Простір і час. Зміни, рух буття можливі тільки в межах певних просторово-часових параметрів.

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні ознаки матеріального сущого: місце серед інших сущих і його тяглість. Тяглість є продовженням того самого сущого. Кожне тіло має три виміри тяглості: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Тривалість – це фази того самого явища (тривалість дня, існування дерева). У ній розрізняємо сучасне, минуле й майбутнє.

Черговість вказує на місце події серед інших подій у часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Указавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Головною характеристикою простору є його безперервність, а часу – незворотність перебігу від минулого до майбутнього, адже фізичні носії часу (гравітони) рухаються з найбільшою у Всесвіті швидкістю (швидкістю світла 300 тис. км/с). Простір і час взаємодоповнюють один одного: простір визначають через час і навпаки.

Типи простору і часу. Усе баготоманіття сучасного світу годі уявити без різноманітних типів простору і часу. Найчастіше йдеться про фізичний, біологічний і соціальний простір і час. Кожен із названих різновидів простору і часу має свої особливі властивості. Наприклад, біологічний час (внутрішнє відчуття плину часу ) відрізняється від його ліку за фізичними характеристиками. Недарма заняття з цікавої дисципліни або улюбленого викладача минає для студентів майже непомітно, тоді як пари інших предметів наче розтягуються на весь день. Так само соціальний час характеризується самоприскоренням. Це означає, що за однаковий проміжок часу в нашу добу відбувається в багато разів більше суспільно значущих подій, ніж у давнину.

У метрах і секундах та похідних одиницях (кілометр, година, рік) рахують просторово-часові процеси, які перебігають у макросвіті. У мікросвіті розміри елементарних часток, тривалість їх життя і взаємодії в мільйони і мільярди разів менші за нормативний шаблон, а в мегасвіті – усі масштаби в мільйони і мільярди разів більші.

Концепції простору і часу. Розрізняють дві основні концепції простору і часу:

• субстанційна (Демокріт, Ньютон) розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть якби всі матеріальні речі зникли, простір і час залишилися б;

• реляційна (Арістотель, Ляйбніц) розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Тут простір і час є похідними, відносними, залежними від матеріальних мас.

Отже, категорії руху, простору і часу як структури існуючого по-різному виявляють себе на різних рівнях буття.