1. Буття: проблеми, концепції, форми

 

З XVIII ст. найширший, мабуть, розділ філософського знання, пов’язаний із вивченням буття, здобув назву онтології.

Проблема буття – це питання про існування навколишнього світу як певної цілісності.

Проблема буття для філософії – фундаментальна. Категорія (уживане поняття) буття також посідає у філософській думці особливе місце. Це зумовлене двома обставинами:

• здатністю охопити в собі всю навколишню людину, світ як цілісність, щось, що споконвіку є. Тим самим, формулюючи проблему буття, філософія розглядає світ і місце в ньому людини в найзагальнішому виді. Відтак вона може виконати функцію людського світоорієнтування, а себе окреслити як самостійну сферу духовної діяльності людини (поряд з релігією, наукою, мистецтвом);

• властивістю бути для філософії найзрозумілішим утіленням ідеї Абсолюту. Вважаючи світ і людину в ньому існуючими, категорія «буття» постійно наштовхує на думку, що вони побутують не як безформна купа ніяк не пов’язаних між собою фрагментів, але як щось взаємозалежне, єдине. Таким чином, філософське мислення виявляється перед необхідністю пошуку за зовнішньою, чуттєво-сприйманою даністю якихось загальних, вічних, абсолютних, об’єктивних, осяжних винятково за допомогою абстрактно-логічного мислення, підстав, які дозволяють світу в цілому – бути.

Основні підходи до проблеми. В історії західної філософії відомі декілька загальних підходів до вирішення проблеми буття.

Представники субстанційного напряму стверджували, що «буття є субстанція», іншими словами, що навколишній світ предметів, явищ або процесів є реальним, дійсним, вічним. У своєму існуванні він є незалежним від людини, її діяльності чи свідомості.

Прихильники суб’єктивістського напряму вважали, що «буття є ніщо». Тобто якщо світ існує, то лише як певне уявлення, що міститься в нашій свідомості.

У філософській літературі висуваються й інші концепції буття, а саме:

• матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

• ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

• некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Існує також класифікація філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття:

• монізм – розуміння буття як єдиного у своїй основі;

• дуалізм – визнання двох коренів буття – матеріального та духовного – рівноправними і взаємодіючими;

• плюралізм – розуміння буття як реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ.

У принципі, всі перелічені концепції мають під собою певні вагомі підстави. Порівнювати їх між собою не варто – вони є взаємодоповнюваними, адже розглядають проблему буття з різних точок зору.

Сучасне бачення проблеми. Сучасний стан справ із вивченням проблеми буття віддзеркалює ті глибинні зміни, які відбулися в науковій картині світу та можливостях людини її опановувати. Наразі стає очевидним, що більшість природних і соціальних процесів не мають певної стійкої основи. Їх не можна розглядати з позиції класичної картини світу як механічну взаємодію матеріальних часток. Набувають поширення хвильові теорії та концепції взаємодії різних полів. На використанні цих процесів працюють сучасні технічні пристрої, наприклад, комп’ютер.

Тому філософська онтологія сьогодні змушена відмовлятися від розгляду проблеми буття як питання про наявність чи відсутність основоположної субстанції. Дослідження в цій царині філософського знання зосереджуються на вивченні багатоманіття конкретних онтологій. Серед них найбільшу вагу, звичайно, має сучасна онтологія людини, її вихідний принцип формулюється таким чином: «Буття не є існування». Зокрема, М. Гайдеґгер наполягав, що треба розрізняти людське буття та існування матеріальних речей. Людське життя, то є усвідомлене існування. Спрямовує людей на усвідомлення свого існування їх смертність та скінченність. Тому, як іронічно зазначив німецький мислитель, Бог існує, але не побутує – адже він безсмертний. Формою такого усвідомлення, нагадаємо сказане у першій темі, виступає якраз філософування.

Традиційно філософія намагалася розмежувати буття за сферами його прояву: 1) природне буття; 2) соціальне буття; 3) буття людини. Відповідно до сучасних наукових уявлень, наразі серед найважливіших характеристик буття називаються багаторівневість його проявів: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікросвіт – світ гранично малих часток, які не можна спостерігати безпосередньо. Макросвіт – світ макрооб’єктів, розміри яких дозволяють сприймати їх на рівні простого чуттєвого досвіду. Мегасвіт охоплює масштаби, більші за Сонячну систему. На кожному з цих рівнів діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики.

Синергетика. Зовсім по-новому висвітлюється проблема перебігу еволюційних процесів в бутті природи, суспільства та людини. Наріжною стає синергетика, або теорія самоорганізації складних систем. Згідно із синергетичною концепцією основний напрям такої еволюції вкладається в схему «хаос-порядок-хаос». Отже, якщо з часів античної філософії світ розглядався як принципово упорядкований, то з точки зору синергетики упорядкованість світових процесів є лише видимим проявом більш глибиної тенденції до зростання ентропії, безладдя. Кінець-кінцем навіть наш Всесвіт, створений мільярди років тому внаслідок Великого Вибуху, за ще декілька мільярдів років загине внаслідок вичерпання енергії цього Вибуху. Процеси самоорганізації, що їх можна спостерігати в природній чи соціальній системі, є природним механізмом запобігання цій тенденції. Однак щодо самоорганізації діє таке обмеження: чим більш складною стає система, тим більшою є вірогідність її руйнування. Переломні моменти в процесі самоорганізації, коли система опиняється в найнерівноважнішому стані на роздоріжжі поміж поступальним рухом вперед до ускладнення і зворотньо-регресивним рухом до спрощення, отримали назву точок біфуркації. Вибір напрямку руху в точці біфуркації залежить від випадкового збігу обставин. Так само непослідовним і спонтанним є перебіг еволюції системи від однієї точки біфуркації до іншої. Один із засновників синергетики Ілля Пригожий (р. н. 1917) зазначав, що таке нове світобачення викликає в людини суперечливі почуття. Воно здатне як стурбовувати через те, що світ назавжди втратив гарантії стабільності, так і народжувати надію на те, що навіть індивідуальна активність окремо взятої людини (мається на увазі в точках біфуркації) є немарною, оскільки може спричинити наслідки глобального масштабу.