3. Внесок французьких вчених в розвиток бухгалтерського обліку

Кінець XIX - початок XX ст. у Франції ознаменувався розвитком бухгалтерського обліку. Етапи його становлення можна простежити в табл.2.1.

Відомі французькі економісти XIX ст. П.Ж. Прудон та Р.П. Коффі вважали, що бухгалтерський облік - це частина політичної економії. Вони і сформували національну думку про те, що бухгалтерський облік — це економічна наука. Такі відомі вчені-бухгалтери французької школи як Ж.Г. Курсель-Сенель, Л. Сей, А. Гільбо, Е.П. Леоте в своїх працях надавали перевагу економічним аспектам бухгалтерського обліку і Ж.Г. Курсель-Сенель (1813-1892) розглядав рахівництво як найважливішу складову частину управління окремим підприємством. Л.Сей (1826-1896) розробив основи вчення про калькуляцію собівартості. Е.Леотс та А. Гільбо (1819-1895) створили вчення про перманентний інвентар, яке потребувало послідовної оцінки всіх цінностей лише за собівартістю.

Таблиця 2.1

Становлення бухгалтерського обліку у Франції

Рік

Подія

1889

Книга Е. Леоте та А. Гільбо «Наука рахунків, зрозуміла усіма» одержала золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі

1896

Вперше розроблена десятирічна система класифікації рахунків

1903

Е. Леоте запропонував План рахунків

1909

План рахунків був запроваджений у бухгалтерську практику

1912

Розроблена загальна концепція Плану рахунків бухгалтерського обліку

 

Юридичний аспект давав пояснення лише подвійному запису, враховуючи те, що всі рахунки трактувались як особові: той, хто одержує - дебетується, той, хто видає - кредитується. Такий підхід, як відомо, не повністю характеризував всі рахунки. Твердження економістів: "немає надходження без видатків" - пояснювало призначення всіх рахунків для обліку як засобів, джерел, так і для обліку господарських процесів. Це остаточно вплинуло на формування бухгалтера не як юриста, а як економіста. В зв'язку з цим бухгалтер перестав бути сторожем чужого майна, а перетворювався на одного з організаторів господарської діяльності будь-якого підприємства, виступаючи головним економістом.

Розглядаючи рахунки окремо від осіб, що стоять за ними, французькі вчені розробили класифікацію рахунків за видами засобів, ввели операційні рахунки, а згодом розробили складну систему рахунків і методику обліку. Такі рахунки були названі рахунками-екранами або рахунками порядку і методу. До Плану рахунків було введено багато знеособлених рахунків - фондових, резервних, процесних, регулюючих, порівняльних, фінансово-результатних.

Французькі економісти Ж.Г. Курсель-Сенель та Л. Сей розробили вчення про облік витрат і калькуляцію. Вони вказували на необхідність розрахунку собівартості всієї виробленої продукції. Витрати поділяли на прямі (матеріали, заробітна плата) та непрямі (посередні). Звідси виводили правило, що ціна на продукцію не може бути нижчою від прямих витрат.

Для складання калькуляції облік витрат на рахунках обґрунтовувався переділами. При цьому наприкінці року для визначення повної собівартості потрібно було розподіляти непрямі витрати пропорційно до прямих. До непрямих витрат зарахували амортизацію, яку розглядали як страхування власника, а тому вважалося, що кожна стаття активу балансу може бути основою для утворення амортизаційного фонду (широка амортизація). Вузька амортизація пов’язана з обліком основних засобів. Об’єкт амортизували доти, доки він перебував в експлуатації: суму амортизації визначали, враховуючи вартість, і зараховували до повної вартості списання. Об’єкти списаних основних засобів оприбутковували за вартістю матеріалів, які передбачалось отримати в результаті їх ліквідації. До встановлення цієї вартості і застосовували розроблені на підприємстві норми амортизації.

Певною мірою французька школа була концептуально протилежною італійській. Це відчувалось, зокрема, при визначенні величини прибутку, моменту реалізації продукції тощо. Якщо в італійців дія означала результат, то у французів - тільки наявну грошову масу. До речі, і сьогодні в обліку це питання залишається відкритим і періодично то одна, то інша концепція стає визначальною.

Цікавим є підхід французької школи до бухгалтерських даних. Так, її представники вважали, що:

- бухгалтерські дані необхідні для прийнятті управлінських рішень, тому повинні бути не абсолютно точними, а відносно точними;

- права і обов'язки підзвітних осіб є справою не бухгалтера, а суто правовика;

- бухгалтерський облік визначався як система, порядок, раціоналізація, дієвість, ефективність;

- бухгалтерський облік обліковує господарських засобів, а не опрацьовує саму інформацію.

Враховуючи економічне трактування «немає надходжень без видатків», вчені економічного напряму не могли пояснити багато тих операцій і записів за ними, де не було руху чи обороту цінностей (наприклад. Втрата майна внаслідок стихійного лиха, тощо).

Політекономізація бухгалтерського обліку французькими вченими, безперечно, мала значний вплив на удосконалення методології бухгалтерського обліку, вона сприяла розширенню межі застосування бухгалтерського обліку до рівня економіки всієї країни. В зв'язку з цим Францію можна сміливо вважати батьківщиною макрообліку.