Теоретичний матеріал до теми 6: Державне регулювання розвитку біоекономіки

Головною проблемою розвитку біоекономіки в Україні залишається відсутність дієвих економічних механізмів, що стимулюють інвестування як в інноваційну сферу, розробку біотехнологій, так і в їх комерціалізацію. Найважливішою умовою розвитку цих механізмів в Україні є наявність досконалої законодавчої та нормативної бази.

Норми права, що впливають на розвиток біоекономіки, містяться в багатьох нормативно-правових актах, які прямо не врегульовують дане питання. Сферу енергозбереження в нашій країні регулюють 7 Законів України, створено понад 50 нормативно-правових актів та 100 методичних документів, а також діють біля 40 національних (ДСТУ) та понад 60 міждержавних (ГОСТ) стандартів. Так чи інакше до розвитку біоекономіки мають відношення, по-перше, Конституція України, Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України, по-друге, низка законів України, серед яких варто згадати Закони України «Про енергозбереження»; «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види палива», «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично-модифікованих організмів», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива», «Про електроенергетику», по-третє, постанови Кабінету Міністрів України, серед яких - «Про комплексні заходи щодо реалізації Національної енергетичної програми України», «Про програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, малої гідро - і теплоенергетики», «Про комплексну державну програму енергозбереження України» та ін., по-четверте, рішення профільних міністерств та відомств; програми обласних державних адміністрацій; програми міських, районних та селищних рад.

Як відомо, основним законом України є Конституція. У ній, зокрема в статтях 13, 14, 16 визначено основні засади природокористування на території України; закріплено за народом України право власності на природні ресурси; встановлено механізми реалізації права власності на природні ресурси органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених законами України; зазначено соціальну спрямованість економіки природокористування та необхідність природо збереження.

Варто зазначити, що не дивлячись на досить великий перелік нормативно-правових актів, наведений вище, практика показує, що на сьогодні основним законом, що регулює відносини у сфері енергоефективності, залишається закон України «Про енергозбереження», котрий визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об′єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян. При цьому, економічні важелі заохочення розвитку біоенергетики практично не закріплені законодавчо, що ніяк не сприяє переходу до біоекономіки.

Слід відмітити державну підтримку розвитку біоенергетики як одного з основних відновлюваних джерел енергії в Україні, особливо для заміщення природного газу. Зокрема, держава наразі надає підтримку у вигляді «зеленого» тарифу на виробництво електроенергії з ВДЕ, і за 2019 року за цим тарифом було введено нових об’єктів сумарною встановленою потужністю 39 МВте на біомасі та 34 МВте на біогазі.

Біоекономіка, заснована на знаннях, є інноваційною моделлю розвитку економіки. Інноваційний шлях розвитку є практично єдиним дієвим способом подолання технологічного відставання України від розвинутих країн світу. Вказаний шлях задекларовано на державному рівні – закони, постанови, укази, схвалена концепція розвитку національної інноваційної системи, стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Основними орієнтирами для формування державної інноваційної політики є Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, а також акти інноваційного законодавства.

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технологічної сфери, створення умов для наукової та науково-технологічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки в Україні. У зв’язку з цим доцільно було б статтю 3 «Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на період до 2020 року» даного закону доповнити пунктом «розвиток біотехнологій та біоекономіки».

Закон України «Про інноваційну діяльність в Україні» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Встановлено принципи державної інноваційної політики, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності.

Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» створює правову базу для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною, наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Зокрема, в статті 4 даного закону «Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на 2011-2021 роки» зазначено, що стратегічними пріоритетними напрямами на 2011-2021 роки є: освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки, виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій; технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу; впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики; широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища; розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки. Як бачимо, в якості пріоритетних напрямів розвитку біотехнології та біоекономіка не фігурують, на превеликий жаль. Оскільки біоекономіка як така базується на знаннях (Knowledge-Based Bіo-Economy), при чому знання ці стосуються широкого спектра нових питань розвитку біо-екотехнологій, сільського господарства та промисловості, лісівництва та рибництва тощо, то ми вважаємо, що біоекономіку слід віднести до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні на найближчий період часу.

Законом України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» визначаються положення, спрямовані на запровадження моделі сталого економічного зростання вітчизняних підприємств шляхом удосконалення структури їх основного капіталу та інтенсивного інвестування високотехнологічного виробництва. У відповідності з цим законом із загальної суми коштів, виділених на реалізацію даної комплексної програми, на удосконалення хімічних технологій, розроблення та застосування нових матеріалів, розвиток біотехнологій призначено лише 7,9%, на розроблення наукоємних технологій для розвитку сільського господарства і переробної промисловості – 1,8%, на застосування наукоємних технологій у сфері охорони навколишнього природного середовища та оздоровлення людини - 0,9 відсотка. Водночас, на машинобудування та приладобудування та розвиток металургії спрямовано 39,7 відсотка. Такий розподіл коштів, на нашу думку, є неефективним: беручи до уваги, що машини, техніка, прилади тощо вітчизняного виробництва залишаються досить енергоємними як при їх виробництві, так і при експлуатації, така витрата коштів не призведе до бажаного результату. Оскільки біоекономіка є основою забезпечення економіки енергоресурсами в довгостроковій перспективі, то ми вважаємо за необхідне передбачити фінансування даного напрямку в більших обсягах (не менше 25% від загальної суми коштів, виділених на реалізацію даної комплексної програми).

Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» розкриває особливості запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності, оподаткування технологічних парків, їх державної підтримки. У перелік технологічних парків, зазначених у цьому законі, бажано було б, на нашу думку, включити підприємства біотехнологічної галузі, як основи для розвитку біоекономіки.

Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України. Вважаємо, що цей закон створює правове поле для розвитку трансферу біотехнологій і стимулює залучення інвестицій у біоекономічні галузі.

Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Зокрема, у статті 7 даного закону зазначено, що з метою стимулювання розвитку депресивних територій можуть здійснюватися такі заходи: цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури; надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва, таких як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо. Пропонуємо доповнити частину 3 цієї статті пунктом «передбачити можливість державної підтримки (фінансування, податкові пільги тощо) для проектування створення агробіотехнологічних кластерів». Агробіокластер – це структурне утворення на основі географічної близькості, що об’єднує такі підприємства: одне або кілька біотехнологічних підприємств (ядро агробіокластера), котрі є конкурентоспроможними на ринку і виробляють якісну продукцію для потреб більшості підприємств кластера та інших суб’єктів ринку; науково-дослідне підприємство (установу), які ведуть наукові дослідження та водночас мають можливість швидко впроваджувати їх результати в практику виробництва комерційних продуктів; сільськогосподарські підприємства, підприємства лісового господарства, підприємства рибного господарства та інші, підприємства, що займаються збиранням та вивезенням побутових відходів, що є постачальниками сировини для біотехнологічних підприємств; а також населений пункт, який виступає одночасно географічно-просторовим базисом агробіокластера, постачальником трудових ресурсів, споживачем кінцевої продукції та в кінцевому результаті реципієнтом соціо-еколого-економічних благ, що їх виробляє агробіокластер. Таким чином, створення агробіокластерів приведе до підвищення економічної ефективності всієї системи.

Формування законодавчого регулювання та державного стимулювання розвитку біоекономіки необхідно здійснювати за такими напрямками:

Доповнення існуючих нормативно-правових актів нормами прямої дії, що врегульовують пріоритетний розвиток біотехнологій та біоекономіки.

Структуризація існуючих законодавчих актів з метою підвищення ефективності їх дії та зменшення кількості.

Створення законодавчої та інформаційної бази, яка б забезпечувала економічну зацікавленість виробників у здійсненні інновацій на базі біо-, нано-, інфотехнологій.

Розробкою необхідної законодавчої бази для створення біржі біопалив.

Удосконалення системи підтримки експорту в частині просування на зовнішні ринки біотехнологічної продукції.

Визначення механізмів підтримки імпорту окремих передових зарубіжних біотехнологій (і відповідного технологічного обладнання), які характеризуються високим потенціалом для розвитку біоекономіки.