1. Необхідність державного регулювання біоекономіки

Необхідність державного регулювання розвитку біоекономіки обумовлена існуючими недоліками ринкового саморегулювання, пошуком неринкових ефективніших варіантів задоволення потреб у суспільних благ, усуненням зовнішніх ефектів.

Державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність суб’єктів господарювання та ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Це складний процес, до якого належить процедура розробки економічної політики, обґрунтування її положень, вибір засобів та методів її проведення.

На сьогодні метою державного регулювання економіки є сталий економічний розвиток. Економічні реформи, які здійснюються в Україні, покликані змінити особливості участі держави у господарських процесах, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності, забезпечити економічне зростання та соціальний розвиток. Проблема пошуку відповідей на питання щодо ефективності державного регулювання зумовлює подальший розвиток науково обґрунтованої теорії регулювання та дослідження еволюції наукових поглядів, пов’язаних із темою регулювання, що є підґрунтям для подальшого фундаментального теоретичного осмислення та дослідження даного питання в умовах розвитку біоекономіки.

Існуючі альтернативні теорії державного регулювання свідчать про складний механізм функціонування економіки. Кожна із концепцій стосовно ролі держави істотно відрізняється по рекомендованим масштабам державного втручання в економічне середовище держави. Сучасні концепції не формують єдиного уявлення про сутність, зміст, функції, методи, механізми державного регулювання. Це пояснюється розбіжністю в поглядах представників різних шкіл на роль державного регулювання і його необхідність в економіці. Аналіз точок зору провідних зарубіжних дослідників на роль держави дозволяє зробити висновок, що переважна більшість з них визнають за необхідне державне регулювання економіки. Відмінності у їх поглядах полягають у питанні визначення наскільки виправданим є державне втручання та наскільки обмеженою або наскільки активною повинна бути роль держави в економіці. Крім того, слід відмітити, що кожна концепція працювала в тій чи іншій системі економічних відносин, і при зміні певних елементів або додаванні нових факторів, концепція державного регулювання економіки змінюється. Оскільки біоекономіка встановлює нові принципи виробництва благ, нові відносини між суб’єктами економічної системи, то під час її формування також необхідне державне регулювання.

Аналіз концепцій державного регулювання показує, що основною причиною необхідності державного в регулювання є провали ринку, оскільки ринковий механізм неспроможний забезпечити ефективне розміщення ресурсів та досягти Паретоптимального розподілу. Як правило, такі провали досить часто супроводжуються появою надмірних витрат, які призводять до кризових явищ в економіці.

Прийнято виділяти декілька основних причин провалів ринку:

1. Зовнішні ефекти (екстерналії), тобто вигоди або витрати, одержувані економічними суб'єктами, які не знаходять відображення в ціні благ. Зовнішні ефекти можуть бути як позитивними, так і негативними.

2. Неможливість надання ринком суспільних благ.

3. Асиметричність інформації та неповнота ринків

4. Монопольна влада на ринках.

5. Макроекономічна нестабільність.

6. Нерівність у розподілі доходів

Кожен із провалів ринку може бути скоригований за рахунок застосування тих чи інших методів та інструментів державного регулювання.

Подолати асиметричність інформації можна за рахунок використання такого інструменту, як некомерційний маркетинг розвитку біоекономіки шляхом розповсюдження інформації про біоекономіку, переваги біотехнологічної продукції, здійснення контролю за якістю біотехнологічної продукції шляхом приведення національних стандартів до міжнародних, захист прав споживачів, надання інформації про пріоритетні проекти розвитку біоекономіки, ступінь ризику інвестування проектів біоекономіки, наявність державної підтримки (грантів) у сфері біоекономіки. Держава, надаючи таку інформацію створює тим самим суспільне благо, котрим користуються всі економічні суб’єкти.

Біоекономіка базується на знаннях, тому створення державою такого суспільного блага, як освіта сприятиме розвитку біоекономіки, оскільки лише високоосвічені люди вносять вклад у фундаментальні та прикладні наукові знання. Важливими суспільними благами, котрі може надати біоекономіка разом з державним регулюванням, це охорона здоров’я, сприятливе навколишнє середовище, вища якість продуктів харчування, збільшення тривалості життя тощо.

Державі належить важлива роль у стабілізації макроекономічних коливань, котрі зустрічаються в економіці і притаманні також процесу розвитку біоекономіки, які подолати ринковими способами не є можливим. Тому антициклічна політика є прерогативою держави. Діяльність сучасної економічної системи привела до появи негативних зовнішніх ефектів. Ними, зокрема, є вичерпність природніх ресурсів, кліматичні зміни, забруднення навколишнього природного середовища, зниження можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби тощо. Зменшення негативного впливу цих зовнішніх ефектів під час розвитку біоекономіки можливе лише за рахунок державного регулювання. Держава також повинна забезпечити конкурентну ситуацію під час розвитку біоекономіки шляхом недопущення монополій на ринку, захисту національних виробників, зниження бар’єрів для вступу у галузі біоекономіки, стимулювання змішаного підприємництва для реалізації проектів розвитку біоекономіки.

Крім того, держава здійснює перерозподіл доходів та реалізовує політику соціального захисту населення. Під час розвитку біоекономіки за рахунок державного регулювання є можливим створити додаткові робочі місця, особливо в сільській місцевості за рахунок стимулювання розвитку аграрного сектору як базису виробництва біомаси та шляхом створення агробіокластерів.

На основі аналізу факторів впливу на розвиток біоекономіки та основних функцій державного регулювання, визначено основні причини включення держави в регулювання розвитку біоекономіки (рис.1.).

 

 

 

Рис. 1. Об’єктивні причини необхідності державного регулювання розвитку біоекономіки

 

Досить вагомими в сучасних умовах є необхідність регулювання сфери міжнародних зв’язків та економічних відносин, включаючи захист господарської діяльності вітчизняних товаровиробників на світовому ринку. Особливої актуальності це набуває в умовах сьогодення, коли на світовому ринку збільшується попит на біомасу, і перед багатьма країнами постає дилема «їжа - паливо».

З іншого боку необхідно відмітити, що Україна імпортує біотехнологічні товари, котрі при розвитку біоекономіки можуть виробляти національні товаровиробники (біопаливо, фармакологічні препарати, товари повсякденного попиту вироблені із застосуванням сучасних біотехнологій та інші).

Поступальний розвиток біоекономіки передбачає необхідність інституційного визначення мети й коригування диспропорцій, які виникають між фазами відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання), між попитом і пропозицією. Особливо актуальним це є для виробництва біомаси та її транспортування до центрів переробки, оскільки вона має нетривалий термін зберігання.

Біоекономіки набуває важливості у всьому світі, у зв’язку з чим відбувається посилення конкуренції за доступ до сировинних ресурсів. Нові тенденції продовжать стимулювати зростання використання біомаси в хімічній, фармакологічній, харчовій та енергетичній галузях. Наприклад, на сьогоднішній день більше третини фінських підприємств хімічної промисловості застосовують у виробництві своєї продукції біосировину.

Важливим завданням також є формування пропорцій між попитом і пропозицією біотехнологічної продукції. Для вирішення цього завдання ми пропонуємо здійснювати інформаційну, просвітницьку роботу серед споживачів для покращення іміджу біотехнологічної продукції та формування «зеленого мислення» у населення за допомогою використання некомерційного маркетингу розвитку біоекономіки. Державне регулювання доцільно спрямувати на подолання накопичених диспропорцій у відтворенні, а також на створення більш дієвих механізмів щодо їх запобігання.

Існує необхідність постійного відтворення і підтримки економічного середовища, що визначає основні цілі розвитку країни і довгострокові інтереси суспільства. При формуванні державою загальнонаціональних цілей і інтересів повинні враховуватися ціннісні орієнтири суспільства, його фундаментальні духовно-соціальні параметри, екологічна складова та принципи сталого розвитку. Як показує досвід розвинутих країн, у разі підтримки бізнесом, цих цілей та інтересів, одержуються значні вигоди для суспільства. Сучасній економіці України доводиться мати справу з виснаженням та обмеженістю природних ресурсів, наслідками зміни навколишнього природного середовища та клімату, негативною демографічною ситуацією, в той же час необхідно забезпечити стійке економічне зростання і певний рівень та якість життя населення. Для цього необхідно розробити Державну стратегію розвитку біоекономіки, яка і визначить загальний вектор розвитку національної економіки, окресливши пріоритети як для бізнесу, так і для громадськості.

Виробивши пріоритети розвитку національної економіки, необхідно зосередити увагу на формуванні політики консолідації основних учасників економічних відносин. З цією метою доцільним є застосування такого інституту, який слід використовувати у якості інструменту державного регулювання, як соціальне партнерство. Для того, щоб люди стали активно брати участь у змінах на краще, їм необхідно відчувати згоду і довіру до Державної стратегії розвитку біоекономіки та знати про наявність можливостей і перспектив такої стратегії, сенсу власного життя, тобто слід враховувати поведінковий аспект. Тому, крім економічної стійкості, необхідною умовою розвитку біоекономіки є соціальна довіра і розуміння необхідності розвитку біоекономіки.

Успішний розвиток біоекономіки забезпечується функціонуванням певних територіальних структур та розвитком інфраструктури. Інтереси підприємців, домогосподарств, будь-яких суб'єктів економічних відносин у сфері біоекономіки реалізуються в результаті через кінцеве споживання як біомаси, так і біотехнологічної продукції. А воно прив'язується перш за все як до аграрного сектору, так і соціальної сфери проживання населення. Господарську діяльність в межах біоекономіки може забезпечити держава, а саме формування та підтримка розвитку біорегіонів та агробіокластерів з можливістю довгострокового економічного розвитку територій при збереженні природного середовища, забезпеченні зайнятості, зростання доходів та розвитку інфраструктури. Крім того, залучення органів місцевого самоврядування до даного процесу зможе стимулювати розвиток територіальних громад. Так як кожна територія має свої особливості і вимагає індивідуального вивчення і розуміння, у кожній територіальній громаді повинен бути розроблений власний підхід, пов'язаний з унікальними умовами. Локальні масштаби дозволяють людям і місцевим громадам спільно працювати, приймати власні рішення, а також використовувати переважно місцеві ресурси для розвитку біоекономіки.

Врахування загальносвітових тенденцій розвитку призводить до необхідності розробки власної Стратегії розвитку національної економіки. Здійснений аналіз свідчить про те, що розвинуті країни світу сьогодні орієнтується на розвиток біоекономіки. Зокрема, Європейський Союз реалізує стратегію «Європа 2020 - інновації для сталого зростання: біоекономіка для Європи». Стратегія визначає використання біоекономіки як ключового елементу для осмисленого і зеленого зростання в Європі. Досягнення в дослідженнях по секторах біоекономіки та розвиток інноваційної діяльності (зокрема – в напрямку розробки та використання біотехнологій) дозволять Європі поліпшити управління своїми поновлюваними біологічними ресурсами, відкрити нові ринки біотехнологій, продуктів харчування, біотехнологічної продукції.

Сприяючи розвитку біоекономіки, наша держава може стати власником нових біотехнологій і отримувати доходи від їх використання. У противному разі ми зможемо стати лише споживачами біотехнологічної продукції. Сучасна біоекономіка базується на впровадженні елементів нанонауки, нанотехнології, нових матеріалів і продуктивних біотехнологій, що використовуються при виробництві агрохарчової продукції, фармакологічних та медичних препаратів, що вимагає нового рівня знань, комунікаційних систем, а також узгоджених стандартів, технічних регламентів тощо. Це визначає необхідність розробки стандартів для біотехнологічної продукції, що є також дуже важливим напрямом державного регулювання розвитку біоекономіки.

Крім зазначеного, біоекономіка має специфічні риси, які потребують розробки механізмів державного регулювання, оскільки в сучасному світі державне регулювання економіки і в теорії і на практиці розглядається в нерозривному зв'язку з соціальним, а точніше, соціально-економічним регулюванням, метою якого є забезпечення безпеки громадян, їх здоров'я, трудової зайнятості, вирішення інших соціальних завдань та екологічних питань.

Існує ряд факторів, котрі здійснюють вплив на розвиток біоекономіки в Україні (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Фактори впливу на розвиток біоекономіки в Україні

 

Перш за все необхідно зазначити, що на розвиток біоекономіки в Україні впливає цілий ряд зовнішніх факторів. До цих факторів наступ відносяться наступні:

політика розвитку біоекономіки в країнах Європейського Союзу та інших розвинутих країнах світу, яка має вплив також на загальний вектор розвитку національної економіки;

збільшення попиту на біомасу на світових ринках; завезення товарів критичного імпорту, в тому числі біотехнологічної продукції (в т.ч. біопалива, біологічних засобів захисту рослин, фармакологічної продукції, виробів із біопластика, медичних препаратів та ін.);

ресурсний експорт, оскільки наша країна експортує значну кількість сировини;

кліматичні зміни, які спостерігаються у світі, мають негативні наслідки для навколишнього середовища і стосуються кожної країни.

На біоекономіку також мають вплив фактори внутрішнього порядку, які умовно можна поділити на:

економічні: енергозалежність; висока енергомісткість вітчизняного виробництва, низький рівень розвитку національних інновацій; незадовільний рівень зв’язків науково-дослідних установ з виробничим сектором, що уповільнює розробку та втілення у виробничий процес біотехнологій; наявність сільськогосподарських угідь, що не обробляються;

соціальні: несформоване громадське суспільство; негативне ставлення споживачів до біотехнологічної продукції; недостатня підтримка принципів сталого розвитку суспільством; відсутність соціальної відповідальності як з боку бізнесу, так із боку споживачів (неефективне споживання); безробіття; незадовільний розвиток сільських територій;

політичні: незадовільний стан нормативно-правового забезпечення розвитку біоекономіки за рахунок неузгодженості між собою певних нормативно-правових актів; відсутність Державної стратегії розвитку біоекономіки; високий рівень корупції; незадовільне законодавче забезпечення розвитку біоекономіки; підпорядкування суспільних цілей вузькокорпоративним інтересам монополістичних утворень.

екологічні: незадовільний стан навколишнього середовища; недотримання сівозмін; недостатній контроль за якістю продукції, неефективне використання водних та земельних ресурсів.

Досвід економічного розвитку країн свідчить, що для забезпечення економічної стабільності та зростання необхідно спрямовувати дії держави не лише на вирішення поточних завдань, а й на стратегічні цілі. Стратегічним орієнтиром для України є біоекономіка, необхідність якої пов’язана з існуючими соціально-економічними та екологічними питаннями, котрі слід вирішити в процесі забезпечення сталого розвитку економіки. Біоекономіка базується на інтелектуальних ресурсах, інформаційно-комунікаційних та біотехнологіях, наукоємних виробництвах, біотехнологічній продукції, що створюють якісно новий технологічний рівень усього національного господарства, забезпечують ефективне використання природних ресурсів та сталий розвиток. Розвиток біоекономіки є основною запорукою забезпечення сталого та якісного економічного зростання.