Лекція 2. Цифрова безпека бізнесу та кібер ризики підприємств в умовах цифрової економіки

Провідним міжнародним документом, в кому викладено основні принципи поширення інформації, є Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі по тексту – Європейська Конвенція, ЄКПЛ). Стаття 10 ЄКПЛ гарантує право на свободу вираження, яке однаковою мірою поширюється на будь-яку особу: журналіста, засіб масової інформації, митця, науковця, та й зрештою, на будь-яку особу, яка хоче повідомити чи отримати інформацію. Ця свобода застосовується як до традиційних каналів передачі повідомлень (преса, радіо, телебачення тощо), так і до поширення інформації в мережі Інтернет.

 Право на свободу слова включає:

• — право дотримуватись своїх поглядів;
• — право одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

 Водночас, зазначене право не є абсолютним. Інколи, для його реалізації необхідно отримати дозвіл. Так, дозволяється вводити ліцензування щодо діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

 Право на свободу вираження пов’язане із обов’язками та відповідальністю. А тому воно може обмежуватись за умови дотримання низки вимог, встановлених частиною 2 статті 10 ЄКПЛ. Такі обмеження повинні бути:

• вводитись лише для досягнення легітимної мети, яка визначена § 2 статті 10 Конвенції.  З іншою метою вводити обмеження заборонено.

• — для їх введення повинна існувати нагальна суспільна потреба (оцінюються контекст, суспільний інтерес, статус особи та її вплив тощо);
• — обмеження повинно бути пропорційним законній меті (необхідно знайти відповідний баланс між правом, на захист якого спрямоване обмеження, та правом на свободу вираження);
• — мотиви введення обмежень повинні бути відповідними і достатніми.

 Краще зрозуміти значення наведених стандартів можна шляхом вивчення практики Європейського Суду з прав людини. Поширення повідомлень в Інтернеті було предметом розгляду, зокрема, у справі «Редакція газети «Правое дело» і Штекель проти України». В ній піднімались питання стосовно того, чи може Інтернет слугувати джерелом інформації для журналістів, чи мають держави позитивні обов’язки створити законодавчу базу, яка б захищала свободу вираження поглядів у цій мережі. Суттєвий вплив на свободу слова в Інтернеті мали рішення ЄСПЛ у справах «Ahmet Yildirim проти Туреччини» (питання доступу до Інтернету); «Delfi AS v. Estonia» (оприлюднення коментарів під статтею на сайті), «Węgrzynowski and Smolczewski проти Польщі» (доступ до публічних Інтернет-архівів) та інші.

 Важливе значення для розуміння стандартів поширення інформації у Всесвітній мережі мають і документи, прийняті ООН, Радою Європи, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями.

 Зокрема, в резолюції Ради ООН з прав людини «Про сприяння, захист та здійснення прав людини в Інтернеті» від 5 липня 2012 року сформульовано дуже важливий принцип, відповідно до якого «права, які людина має офлайн, мають однаковою мірою бути захищені онлайн, зокрема, свобода вираження поглядів, яка застосовується незалежно від кордонів та щодо будь-яких обраних особою ЗМІ, відповідно до статті 19 Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».

 В цій резолюції визнається відкритий і глобальний характер Інтернету і міститься заклик до держав сприяти та полегшувати доступ до мережі.

 16 квітня 2014 року Комітетом Міністрів Ради Європи ухвалено рекомендацію CM/Rec(2014)6 щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів. В ньому даються пояснення щодо прав користувачів в Інтернеті, їх можливих обмежень та доступних засобів правового захисту. Основоположним принципом є положення про те, що права людини та основоположні свободи повинні однаковою мірою забезпечуватися в офлайні та онлайні.

 Коротко основні міжнародні стандарти поширення інформації в мережі Інтернет можна викласти наступним чином:

•  Доступ і недискримінація;
• Свобода вираження поглядів і інформації;
• Зібрання, об’єднання та участь;
• Приватне життя, право на анонімність, захист даних;
• Освіта і грамотність, свобода науки;
• Діти і молодь;
• Ефективні засоби правового захисту.