Лекція 2. Цифрова безпека бізнесу та кібер ризики підприємств в умовах цифрової економіки

В Україні Інтернет не має окремого правового регулювання (спеціального закону).

 Поширення інформації у «Всесвітній павутині» регулюється загальними правовими актами, серед яких можна виділити відповідні норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про телекомунікації», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України, «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації» та інші.

 Стаття 15 Конституції України забороняє цензуру,50-та – забезпечує право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а 34 – гарантує кожному право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань.

 Важливим є те, що стаття 34 Основного закону надає право кожному (а не тільки журналісту чи іншому працівникові ЗМІ) вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Вона також забезпечує вільний вибір форми отримання інформації: усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

 Водночас, Конституція України передбачає і можливість обмеження права на свободу слова на підставі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. На відміну від статті 10 ЄКПЛ вона не містить такої підстави для обмеження права на свободу висловлювання, як необхідність в демократичному суспільстві. Проте, цей недолік компенсується тим, що в Україні норми Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод вважаються частиною національного законодавства України (див. статтю 9 Конституції України) та діє Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», стаття 17 якого передбачає, що національні суди при розгляді справ застосовують ЄКПЛ як джерело права.

Стаття 302 Цивільного кодексу України також надає право кожній фізичній особі вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Таке ж право за законодавством України мають і юридичні особи (див. статтю 94 ЦК України).

 Низку важливих гарантів права на свободу слова містить і Закон України  «Про інформацію». Зокрема, частина 1 статті 5 цього нормативно-правового акту крім права на вільне одержання, використання та поширення інформації, гарантує право на її зберігання та захист, а стаття 7 – забезпечує рівні права та можливості доступу до інформації і забороняє обмежувати право особи на обрання форми і джерел інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

 Закон «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків встановлених законом (див. статтю 1 Закону), а право на доступ до публічної інформації гарантується обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (див. статтю 3 Закону). Крім того, він встановлює обов’язок органів влади та інших розпорядників оприлюднювати публічну інформацію в мережі Інтернет (див. частину 2 статті 15 Закону).

 Про застосування наведених приписів законів та про гарантії, які містяться в низці інших нормативно-правових актів України, ми поговоримо в інших розділах цього посібника.