Теоретичний матеріал до теми 1: Походження та розвиток біоекономіки

З точки зору системного підходу спочатку необхідно проаналізувати структуру біоекономіки. Рушійною силою, так званим драйвером, для розвитку біоекономіки виступає прогрес в області біотехнології. У науковій літературі зазначається, що у широкому сенсі біотехнологія являє собою прикордонну між біологією і технікою наукову дисципліну і сферу практики, що вивчає шляхи і методи зміни навколишнього природного середовища відповідно до людських потреб. У вузькому сенсі біотехнологія - сукупність методів і прийомів отримання корисних для людини продуктів і явищ за допомогою біологічних агентів.

Як зазначає Новиков В., сьогодні біотехнологією звичайно називають промислове виробництво будь-якого продукту, що безпосередньо використовує молекулярно-біологічні (насамперед молекулярно-генетичні) процеси. Найбільш широко такого роду технології застосовують у сільському господарстві, фармацевтичній промисловості й медицині. Виробництво харчового спирту, дріжджів, пива, молочних продуктів, вина тощо можна цілком віднести до біотехнологічних, але їх традиційно відносять до харчової промисловості. Ця галузь промисловості має ґрунтовну наукову базу, інженерні досягнення, свої традиції, специфічне апаратурне оформлення, вона продовжує розвиватися, і хоча її відносять до першого етапу розвитку біотехнології, однак вона сьогодні становить окремий технологічний напрям. Сьогодні біотехнологія в світі піднялася на новий рівень розвитку. Це сталося завдяки новим знанням і технологічному прориву, особливо в галузі нанотехнологій. Крім того, людство усвідомило перспективну вичерпаність таких природних ресурсів, як нафта і газ, що загрожує енергетичною і екологічною кризою (відповідно актуалізовується проблема збереження природного середовища). Вихід із такої кризової ситуації пропонує біоекономіка, що ґрунтується на використанні відновлюваних біоресурсів. Біоекономіка включає не тільки лісову, целюлозно-паперову, харчову промисловість, сільське господарство і рибальство (це так званий зелений сектор біоекономіки), але й біофармацевтику (червоний сектор), а також виробництво ферментів, біопалива, біоремедіацію ґрунтів і води (білий сектор). Про важливу роль біотехнології свідчить об’єм продукції біотехнологічного сектора світового ринку, що постійно збільшується. Сьогодні, за даними Міжнародного консалтингового агентства Abercade, світовий ринок біотехнологічної продукції оцінюють майже в 163 млрд. дол. США [14]. Основні сектори ринку – продукти для харчової промисловості і сільського господарства – 45 млрд. дол. США; фармацевтична продукція – 26,8 млрд. дол. США; ферменти і препарати для виробництва мийних засобів – 21 млрд. дол. США. Крім того, до біотехнології відносять виробництво посадкового матеріалу модифікованих рослин (обсяг продажу до 30 млрд. дол. США на рік), а також фармацевтичних косметичних засобів, одержаних із натуральної рослинної або тваринної сировини. Обсяг цього ринку – 40 млрд. дол. США. Такий показник, як капіталізація компаній світового біотехнологічного сектора перевищує 500 млрд. дол. США. На тлі інших країн рівень розвитку біотехнологій в Україні поки що виглядає скромно, а обсяг її продукції не перевищує 20 млн. дол. США при обсязі ринку 300 млн. дол. США (при цьому спеціалісти агентства Abercade визнають, що ці оцінки вкрай приблизні, оскільки український ринок погано структурований і офіційної статистики щодо біотехнологічних товарів майже немає). Для порівняння зазначимо, що ринок Китаю та Індії, який стрімко розвивається в останні роки, становить 3,8 млрд. дол. США, а ринок Росії, яка випускає власну біотехнологічну продукцію на 300 млн. дол. США – близько 1 млрд. дол. США

Оскільки біотехнологія використовується в різних галузях економіки і зачіпає багато сфер життя людини, у світі прийнято таку «кольорову» класифікацію біотехнології: «червона біотехнологія» – біотехнологія, пов’язана із забезпеченням здоров’я людини і потенційною корекцією його генома, а також з виробництвом біофармацевтичних препаратів (протеїнів, ферментів, антитіл); «зелена біотехнологія» – спрямована на розробку і створення генетично модифікованих (ГМ) рослин, стійких до біотичних і абіотичних стресів, визначає сучасні методи ведення сільського та лісового господарства; «біла біотехнологія» – промислова біотехнологія, яка об’єднує виробництво біопалива, біотехнології в харчовій, хімічній і нафтопереробній промисловості; «сіра біотехнологія» – пов'язана з природоохоронною діяльністю, біоремедіацією; «синя біотехнологія» – пов'язана з використанням морських організмів і сировинних ресурсів водойм [22]. Базуючись на вищевказаній класифікації напрямків біотехнології, пропонуємо виділити в структурі біоекономіки сектори, які відповідають «кольоровій» класифікації, додавши до них такі необхідні, на нашу думку, структурні елементи як сектор інфраструктури, науковий сектор, а також виокремити із «білого» сектору біоенергетику (рис.1.2). Оскільки без плідної роботи науковців неможливо створення нових та розвиток існуючих технологій, відтак, і розвиток біоекономіки неможливий без науки. У свою чергу розвиток науки забезпечується складним механізмом функціонування цілої системи науково-дослідних та навчальних закладів. Тому вважаємо за необхідне виокремлювати в структурі біоекономіки сектор досліджень. Також, враховуючи сучасні еколого-економічні реалії України, значну вагу має питання забезпечення джерелами енергії. Одним із важливих актуальних напрямків в енергетиці є перехід на поновлювані джерела енергії, в тому числі біоенергетика. Відтак біоенергетика повинна стати окремим структурним елементом біоекономіки. Крім того, вирішальним фактором ефективності функціонування тієї чи іншої галузі часто стає наявність розвинутої інфраструктури. Повною мірою це стосується і біоекономіки. Наприклад, відсутність логістичних систем для біомаси робить занадто дорогим виробництво біопалива. А низька поінформованість споживачів про переваги та недоліки біотехнологічної продукції зумовлює низький попит на неї на ринку. Таким чином, в сучасних умовах уся необхідна інфраструктура (як існуюча, так і та, що повинна бути в майбутньому) є ще одним важливим сектором біоекономіки.

В дослідженнях європейських вчених стосовно питання, яке тут розглядається, зазначається, що визначення терміну «біоекономіка» має чітку секторну орієнтацію: воно включає як сільськогосподарську, лісову, рибну та харчову промисловості, так і «біо-частини» хімічної, біотехнологічної та енергетичної промисловостей. Це означає, що для презентації нової області біоекономіки необхідний достатній секторний та товарний розподіл. Ці розподіли, скоріше за все, стосуватимуться секторної та товарної класифікацій, які зазначені у визнаних системах статистичних класифікацій як ті, що використовують загальні правила стосовно збору та представлення статистичних даних та інструментів, що використовуються у всіх країнах. У таблиці 1.1 показаний розподіл біоекономіки на чотири типи секторної біоекономічної діяльності, які пов’язані зі своєю номенклатурою у Статистичній Класифікації Видів Економічної Діяльності Європейської Комісії (ЕКВЕД). ЕКВЕД включає в себе порівняльні статистичні дані з економічної діяльності як в ЄС, так і у світі.

Секторний підхід доцільний при вирішенні завдання контролю змін, що відбуваються в економіці як на поточний момент, так і в майбутньому. Загальноприйняті сектори біоекономіки (основна та вторинна діяльність у таблиці 1.1) будуть взаємодіяти з секторами, що за своїм походженням напряму не пов'язані з біоекономікою (сфера послуг у таблиці 1.1). Головним завданням для контролю за біоекономікою є визначення частки біоекономіки у цих третинних секторах. Нова секторна взаємодія створюватиме нові наслідки у всіх секторах, які вважаються відгалуженнями біоекономіки. Далі з’являться нові конкуруючі вимоги до ресурсів біомаси, незалежно від її походження (земля, вода, відходи, відходи виробництва). Тепер, коли світ активно розвиває біоекономіку, біомасу все більше використовують як виробничий фактор у все більшій кількості секторів та виробництв.

Рис. 1. Секторна структура біоекономіки

У комплексі системного аналізу біоекономіки необхідно передбачити складові, які можна наповнити емпіричною інформацією, та за допомогою яких можна досліджувати зв'язки між біоекономікою та іншими частинами економіки.

Оскільки на даний момент у світі розвиток біоекономіки набуває все більшої актуальності, то постає задача формування цілісної системи показників, котрі б дозволяли відстежувати даний процес в динаміці.