Теоретичний матеріал до теми 1: Походження та розвиток біоекономіки

Завдання та виклики сучасного світу зумовлюють необхідність розробки теоретичного підґрунтя формування наукової концепції перспективної моделі розвитку національної економіки. Характерною рисою поточного моменту є відсутність єдиної стратегічної моделі розвитку, яка б відповідала сучасним вимогам.

Відтак, розвиток біоекономіки як інтегрованої моделі ресурсозберігаючої економіки на основі застосування інноваційних технологій є, на нашу думку, надзвичайно актуальним напрямком, що має настільки важливі переваги та далекоглядні перспективи, що ними не можна нехтувати.

Насамперед варто зауважити, що у науковій літературі відсутній єдиний підхід до класифікації моделей національної економіки. Потребують подальшого дослідження проблеми, пов’язані з формуванням моделі, яка б дозволила перейти до соціально-орієнтованої економіки на засадах стійкого розвитку, враховуючи поточну ситуацію, пов’язану із вичерпністю природних ресурсів та необхідністю збереження навколишнього середовища.

В даній темі проаналізовано існуючі моделі розвитку національних економік загалом та моделі біоекономіки зокрема, тримаючи в полі зору необхідність обґрунтування побудови оптимальної моделі біоекономіки для України.

Роботи багатьох вчених-економістів містять дослідження та класифікації моделей розвитку економічних систем. Будь-яка модель національної економіки повинна забезпечувати збалансоване зростання, враховуючи принципи сталого розвитку. Спираючись на ці принципи, піддамо детальному розгляду такі моделі, що наведені нижче.

Модель інноваційного розвитку національної економіки. Об’єктивні зміни в суспільному економічному розвитку призвели до формування інноваційної моделі розвитку економіки, для якої характерні нові риси та пріоритети. Інноваційний тип розвитку економіки характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, ефективними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, всебічне використання інформаційних технологій. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі, що ґрунтуються на так званих «високих» технологіях, а також галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Відбувається переоцінка людського фактору в економіці: зростає роль творчих кадрів - людей, що володіють знаннями і є носіями нововведень в сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури. З’являються нові суспільні пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих та інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей – на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, активного залучення до виробництва малого та середнього приватного бізнесу – на мікрорівні.

В Україні певне законодавче поле для формування інноваційної моделі економіки окреслюється такими законами: закони України «Про інноваційну діяльність в Україні» [27], «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»[28], «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» .

У відповідності із законодавством, основними напрямами для реалізації інноваційної моделі в національній економіці є: машинобудівний комплекс (літакобудування, морський транспорт, пасажирський транспорт); металургійний паливно-енергетичний комплекс (розвиток альтернативних видів енергетики); аграрно-промисловий комплекс (АПК); медична та мікробіологічна промисловість; нові наукові технології та створення науково-освітніх кластерів; легка та харчова промисловість.

Крім вищезазначеного, варто звернути увагу на таку актуальну проблему сьогодення, як надмірне антропотехногенне навантаження на навколишнє середовище. Те, що найближчим часом доведеться мати справу із виснаженням природних ресурсів, уже ні в кого не викликає сумнівів, розбіжності в оцінках різних вчених полягають лише в строках. У даному зв’язку все більшої актуальності в розвинутих країнах набуває становлення та подальший розвиток біоекономіки, що базується на знаннях. Серйозні досягнення в області генної інженерії, екологічно чистого біопалива, продукції мікробіологічного синтезу, що значно скорочують енерговитрати, кількість спожитої води та викиди токсичних відходів, одержання наносистем і створення матеріалів на їх основі та ін. складають основу біоекономіки. Науковці розраховують, що застосування біотехнологій дозволить підвищити якість та тривалість життя населення, покращити стан навколишнього середовища, досягти більшої ефективності промислового, сільськогосподарського та енергодобувного виробництва.

Нові знання в галузі біотехнологій разом з досягненнями інформаційних та нанотехнологій дають можливість для формування концепції розвитку біоекономіки.

В даному зв’язку, біоекономіка розглядається, по-перше, як одна із сторін економічної діяльності, що «враховує прихований позитивний вплив біологічних процесів та поновлюваних ресурсів на здоров’я населення, а також на процес економічного зростання та розвитку»; по-друге, як частина виробничого процесу, тобто як «економіка, що використовує поновлювані біоресурси, кінцеві результати біопроцесів і потенціал еко-промислових кластерів (eco-industrial clusters) з метою виробництва новітніх біопродуктів, одержання прибутку від їх реалізації та створення додаткових робочих місць» Отже, модель інноваційного розвитку для України повинна передбачати умови для розвитку біоекономіки, який, в свою чергу, має пройти такі етапи:

1. Формування наукової та ресурсної бази: а) створення та розвиток ефективних механізмів підготовки спеціалістів та наукових кадрів в області біотехнологій, створення спільного освітнього простору біотехнологічного спрямування; б) формування та реалізація перспективних науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських і технологічних робіт; здійснення інтеграції науки, промисловості, малого та середнього підприємництва на основі ринкових механізмів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та при передачі технологій; в) створення стимулюючих механізмів державної підтримки формування та розвитку нового високотехнологічного сектору – біоекономіки; вдосконалення нормативної правової бази, що регулює виробництво та обіг продукції біотехнологічних підприємств; г) стимулювання використання підприємствами технологій, що базуються на поновлюваних ресурсах; д) створення системи заходів, направлених на підтримку аграрного сектору як основної ресурсної бази біоекономіки.

2. Формування конкурентоспроможного сектору досліджень та розробок в області біотехнологій: а) комерціалізація і впровадження біотехнологій, скорочення розриву між дослідженнями та ринком; б) створення біоіндустії, розвиток альтернативної енергетики; в) сприяння формуванню позитивного іміджу біотехнологічної продукції шляхом пропаганди та популяризація біотехнологій як серед виробників, так і серед споживачів; г) сприяння підвищенню екологічної культури населення; д) розробка заходів, що сприяють більш легкому входженню біопродуктів на ринок.

3. Формування агробіокластерів на території України: а) розробка системи заходів в рамках соціального партнерства, що стимулюють створення агробіокластерів; б) вивчення існуючих виробничих і технологічних ланцюжків з метою раціонального використання біоресурсів як бази для створення та подальшого розвитку територіальних агробіокластерів.

4. Формування біорегіонів, головним завданням яких є перехід на більш широке використання місцевих поновлюваних ресурсів для вирішення комплексу соціо-еколого-економічних задач.

Модель соціально-орієнтованої національної економіки. Ця модель має такі відмінні риси: значний масштаб держсектору, соціальна спрямованість видатків державного бюджету, регулювання зайнятості, високий рівень оподаткування приватного сектора і населення зі значними доходами, державна підтримка малого та середнього бізнесу, застосування інструментів інвестиційної та структурної політики.

Теоретики соціально-ринкового господарства вважали, що конкурентний порядок не може встановитися сам по собі, його має встановити держава. Для забезпечення у суспільстві соціальної злагоди держава через прогресивну систему оподаткування акумулює у бюджеті певні кошти, які спрямовуються на фінансування соціальних потреб. Ці витрати здійснюються відповідно до затверджених програм за такими напрямами, як забезпечення державних службовців, дотації і виплати незахищеним прошаркам населення і багатодітним родинам, стимулювання різних форм заощаджень, надання пільгових позичок, дотацій та поручительство держави для отримання цільових кредитів, підтримка певного рівня цін на окремі види товарів, дотації в зовнішньоторгівельній сфері тощо.

Модель екологічно збалансованої національної економіки. Стійкий (збалансований) розвиток у сучасному світі стає одним із національних пріоритетів через надзвичайне загострення соціо-екологічних проблем. Модель екологічно-збалансованої економіки ґрунтується на підвищенні ролі екологічної освіти, екологічного виховання, загальної та екологічної культури; формуванні конкурентного ринкового середовища, що спонукатиме суб’єктів господарювання до ефективного використання природного капіталу; спрямованості центральної і місцевої влади на збереження й відтворення природного капіталу; формуванні громадянського суспільства, що спонукатиме владу до збереження природного капіталу, забезпеченні належної якості природного довкілля; економічному механізмі екологічно збалансованого природокористування.

За даними українських вчених, обсяг природного капіталу України становить біля 658,1 млрд. доларів США. Найбільшу частку цього капіталу становлять мінерально-сировинні ресурси (95 – 96%) і лише 4% забезпечують сільськогосподарське виробництво продуктів харчування. Ефективність використання природного капіталу досить низька і дорівнює ефективності його використання в країнах, що розвиваються. Вкрай неефективним є землекористування. У такій ситуації потрібно шукати резерви екологічно збалансованого природокористування на основі збереження ресурсно-екологічних ніш екосоціосистем України.

Серед регіональних пріоритетів, що зумовлюють швидкий перехід національної економіки на модель екологічно збалансованого розвитку, Гринів Л. виділяє такі: створення раціональної регіональної структури економіки, на основі проведення соціоекологічного районування, та критеріїв ресурсо-екологічної безпеки і просторових вимог екологічно збалансованого розвитку; формування соціоекологічних програм розвитку територій, що передбачають реалізацію системи заходів по їх екологічно збалансованому природокористуванню; вдосконалення територіальних пропорцій розвитку економіки завдяки ефективнішому використанню внутрішньорегіональних можливостей ресурсів природного та людського потенціалу; перепрофілювання та реконструкція промислових комплексів; розробка допустимих параметрів господарської діяльності у межах локальних територій; створення системи запобігання шкідливого впливу природокористування на довкілля та виникнення надзвичайних ситуацій, техно- і антропогенних аварій та катастроф; визначення еталонних територій для першочергового відпрацювання регіональних схем детоксикації довкілля в індустріальних східних регіонах України.

Модель екологічно-збалансованої економіки найкраще відповідає принципам сталого розвитку. Вирішення соціально-екологічних проблем позитивно впливає на якість та тривалість життя населення, дає можливість перейти до економічного зростання без шкоди інтересам майбутніх поколінь.

В Україні затверджена Концепція сталого розвитку населених пунктів, яка визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Зокрема, в даному нормативно-правовому акті зазначено, що основними причинами, що перешкоджають забезпеченню збалансованого сталого розвитку населених пунктів, є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування повноцінного життєвого середовища.

Аналіз вищенаведених моделей розвитку економіки дає змогу дійти до висновку, що в сучасних умовах соціо-еколого-економічної кризи варто сформувати нову, певною мірою комбіновану, модель біоекономіки, яка ґрунтується на таких засадах:

– перенесення акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, перехід до випуску високотехнологічної продукції,

– впровадження ефективних організаційних та управлінських рішень в інноваційній діяльності (створення технопарків, технополісів, агробіотехнологічних кластерів),

– проведення політики ресурсозбереження, перехід на поновлювані джерела енергії, включаючи біомасу, стимулювання суб'єктів господарювання до застосування ресурсоощадних, екологічно безпечних технологій, заснованих на використанні відновлюваних ресурсів;

– реалізація масштабних науково-технічних проектів, які базуються на створенні біотехнологічної продукції в рамках розвитку біоекономіки;

– всебічне використання інформаційних технологій;

– спрямування соціальної політики держави на підвищення якості життя, соціальних стандартів, які враховують екологічні нормативи щодо безпеки продуктів харчування, води, повітря тощо;

– розвиток екологізації виробництва та ринку екологічно чистої продукції;

– формування нової системи взаємодії бізнесу, держави і суспільства – соціального партнерства, яке направлене на розвиток біоекономіки.

Проаналізувавши значну кількість різних наукових джерел, автор даної дисертаційної роботи дійшов висновку, що небагато з них розглядають біоекономіку як модель.

Рис. 2. Концептуальна модель біоекономіки

Модель, зображена на рис. 2, використовує комплекс пропозиції-попиту, що поєднує складові елементи, такі як рушійні сили, впливи, відповідні реакції. Сучасна економіка, що базується на використанні копалин (білі рамки на рис. 1.4) – це вихідна точка, а шлях переходу до стійкого розвитку біоекономіки (сіра рамка) зазнає впливу від системних рушійних сил/обмежень (сині рамки) політичних/управлінських відповідних реакцій (фіолетові рамки). Біоекономіка має взаємозв’язок з економікою, що базується на використанні копалин, у тому сенсі, що обидва світи конкурують за виробничі фактори та ринковий попит. Ядро біоекономіки представлене у зеленому центрі рисунку. Це коло ілюструє взаємодію рушійних сил, впливів та відповідних реакцій через пропозицію та попит на біомасу. Попит на біомасу виходить з пов’язаної системи їжі, деревини, енергії, хімічних продуктів та неринкових послуг. Для постачання біомаси використовуються земельні, водні ресурси, ресурси відходів та людського капіталу, і всі вони поєднані з системою попиту. Системні рушійні сили біоекономіки (сині рамки) пов’язані з пропозицією та попитом в біоекономіці.

Демографічний ріст, споживчі переваги та економічний ріст визначаються як основні рушійні сили попиту, а технологічні та кліматичні зміни – рушійні сили пропозиції біомаси. Також для пропозиції важливими є природні ресурси та ресурси людського капіталу.

Наведена складність системи розвитку біоекономіки формує багато прямих та непрямих впливів, отже потенційний розвиток має бути оцінений з позицій стійкості. Таким чином, слід взяти до уваги людей, планету та показники прибутку (червоні рамки на рис. 1.4). Вплив стійкого розвитку біоекономіки вимірюється та зіставляється з ширшими політичними цілями або завданнями для встановлення стійкого розвитку біоекономіки. У червоних рамках зазначені широкі показники, що пов’язані з політичними цілями: зменшення залежності від невідновлюваних ресурсів, адаптація до кліматичних змін (викиди парникових газів), ведення раціонального використання природних ресурсів (біорізноманіття), покращення економічного розвитку, створення робочих місць та забезпечення продовольчої безпеки.

Третій блок (фіолетові рамки) – це політичні та управлінські відповідні реакції для досягнення політичних цілей за рахунок впливу на системні рушійні сили. Для багатьох сфер застосування ціна відновлюваної енергії на даний момент вища, ніж для технологій, які виробляють електроенергію, тепло або паливо з горючих копалин. Але є підстави розраховувати на те, що поступово ціна на ці технології знизиться завдяки економії за рахунок зростання виробництва або набуттю практичного досвіду. У цьому сенсі ці стимулюючі політичні заходи відіграють вирішальну роль в інноваційному процесі технологій з відновлюваної енергії. Загалом, демографічний, споживчий, сільськогосподарський, енергетичний, економічний ріст, технологічна та природоохоронна політики можуть використовуватися для полегшення переходу від економіки, що базується на використанні копалин, до стійкої біоекономіки.

Альтернативна модель біоекономіки також була представлена в Regional Biotechnology. Характерна риса цієї моделі – фокусування на пропозиції.

Зрозуміло, що найбільш прийнятна модель біоекономіки повинна враховувати як фактори з боку попиту, так і з боку пропозиції на ринку. Вдалою моделлю біоекономіки є така модель, котра максимізує вигоди учасників як з боку пропозиції, так і з боку попиту на ринку, з тим щоб забезпечити можливість виробляти і продавати біо - продукти і послуги. На думку окремих дослідників, біоекономіка в цілому складається з трьох сегментів: сектори, які поставляють біомасу, сектори, які трансформують біомасу в проміжні продукти, і ті, які доставляють біо - продукти кінцевого використання на ринок. Модель повинна враховувати фактори виробництва (які впливають на пропозицію) і попит на біо - продукти всередині і за межами регіону (тобто фактори з боку попиту). Використання підходу «факторів виробництва» дозволяє оцінити окремо критерії, пов’язані з кожним елементом пропозиції. В моделі, що нижче розглядається, включено три класичні фактори виробництва: земля (або, в контексті біоекономіки, природні ресурси), праця (тобто людський капітал) і капітал (що використовується в біоекономіці); а також четвертий фактор – інновації, які хоч і не є традиційним фактором виробництва самі по собі, тим не менш, відіграють важливу роль в тому, як три вищезазначених фактори взаємодіють, щоб визначити загальну пропозицію біо - продукції. З боку попиту представлено споживачів, закордонних споживачів (експортний попит) та попит бізнесу.

Ця модель не гарантує одержання результату. Цілком можливо, що попит і пропозиція, не матимуть перетину без зовнішнього втручання і, насправді, в регіонах, де біоекономіка не розвивається або ж розвивається слабо, ключовим питанням буде, яка конкретна стратегія повинна бути визначена, враховуючи рамки цієї моделі, щоб максимізувати розгортання регіональної біоекономіки. Регіональний аспект цієї моделі стосується, насамперед, сторони пропозиції. При розгляді регіональної біоекономіки слід вивчити можливості регіональної економіки пропонувати біо - товари і послуги (і, таким чином, створювати регіональну економічну активність), і створювати зв'язки з промисловістю, яка використовує біомасу для виробництва проміжної або кінцевих продукції.

Попит на біо - продукцію може формуватися як в самому регіоні, так і в інших регіонах країни, а також може пред’являтися зарубіжними споживачами. Водночас очевидним є той факт, що саме в регіонах є найбільший попит на біо - продукцію. Це не означає, що сектори біоекономіки, яким потрібна сировина від інших частин біоекономіки, повинні мати виробничі ланцюжки в рамках свого регіону. Однак ясно, що в деяких випадках виробничі ланцюги будуть дуже локалізованими.

Переваги цієї моделі в тому, що вона демонструє зрозумілий зв’язок між економічною теорією (факторами виробництва відповідно до класичної виробничої функції, а також факторами, які впливають на взаємодію попиту та пропозиції) та існуючими дослідженнями з біоекономіки, які фокусуються майже завжди на політичних впливах без звернення до ринку.