Тема 8. Стандартизація товарів

Національна  система  стандартизації  України  вміщує різноманітні  стандарти,  в  яких  встановлені  вимоги  до конкретних  об’єктів  стандартизації.  Залежно  від  об’єкта стандартизації,  складу,  змісту,  сфери  діяльності  та призначення вони поділяються на такі види:

державні стандарти України – ДСТУ;

галузеві стандарти України – ГСТУ;

стандарти  науково-технічних  та  інженерних товариств і спілок України – СТТУ;

технічні умови України – ТУУ;

стандарти підприємств – СТП;

кодекси усталеної практики.

Державні  стандарти  України  (ДСТУ)  –  стандарти, розроблені відповідно до чинного законодавства України, які  діють  на  території  України  і  використовуються  усіма підприємствами  незалежно  від  форми  власності  та підпорядкування,  громадянами-суб’єктами  підприємницької діяльності,  міністерствами  (відомствами),  органами державної  виконавчої  влади,  на  діяльність  яких поширюється дія стандартів. Станом на 1 серпня 2019 року фонд  національних  стандартів  в  Україні  становить  24024 документів.

ДСТУ  мають  міжгалузеве  використання  і запроваджуються  переважно  на  продукцію  масового  чи серійного  виробництва,  на  норми,  правила,  вимоги, терміни  та  поняття,  позначення  й  інші  об’єкти, регламентування  яких  потрібно  для  забезпечення оптимальної  якості  продукції,  а  також  для  єдності  та взаємозв’язку різних галузей науки, техніки, виробництва та  культури.  До  державних  стандартів  прирівнюються державні  будівельні  норми  і  правила,  а  також  державні класифікатори  техніко-економічної  та  соціальної інформації. 

Державні  стандарти  України  містять  обов’язкові  та рекомендовані вимоги. До обов’язкових належать:

вимоги,  що  забезпечують  безпечність  продукції  для життя,  здоров’я,  майна  громадян,  її  сумісність  і взаємозамінність,  охорону  навколишнього  природного середовища  та  вимоги  методів  випробувань  цих показників;

вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

метрологічні  норми,  правила,  вимоги  та  положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення,  виготовлення,  експлуатації  (застосування) продукції.

Обов’язкові  вимоги  ДСТУ  підлягають  безумовному виконанню  органами  державної  виконавчої  влади,  всіма підприємствами  та  громадянами  –  суб’єктами підприємницької  діяльності,  на  діяльність  яких поширюється дія стандартів.

З  1  січня  2016  р.  на  території  України  замість національних  стандартів  поступово  впроваджуються європейські  стандарти  (євронорми). 

З  1  січня  2019  року  в  Україні  перестали  діяти  більш 90%  радянських  ГОСТів.  На  зміну  понад  12  тис. застарілим  стандартам  прийшли  нові,  гармонізовані  з європейським законодавством – ДСТУ EN.

Галузеві  стандарти  України  (ГСТУ)  розробляють на продукцію,  послуги  в  разі  відсутності  ДСТУ,  або  за потребою  встановлення  вимог,  які  перевищують  або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не  повинні  суперечити  обов’язковим  вимогам  ДСТУ.

ГСТУ є обов’язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.

Стандарти  науково-технічних  та  інженерних товариств  (спілок)  України  (СТТУ)  розробляють  за потребою  розповсюдження  та  впровадження систематизованих, узагальнених  результатів фундаментальних  і  прикладних  досліджень,  одержаних  у певних  галузях  знань  та  сферах  професійних  інтересів.

Вимоги  СТТУ  не  повинні  суперечити  обов’язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства  застосовують  СТТУ  добровільно,  а окремі  громадяни  –  суб’єкти  підприємницької  діяльності, якщо вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих  стандартах.  Використання  СТТУ  для  виготовлення продукції  можливе  лише  за  згодою  замовника  або споживача  цієї  продукції,  що  закріплено  договором  або іншою угодою.

Технічні  умови  (ТУ)  –  нормативний  документ,  який розробляють  для  встановлення  вимог,  що  регулюють відносини  між  постачальником  (розробником, виробником)  і  споживачем  (замовником)  продукції, послуг.  ТУ  є  невід’ємною  частиною  комплекту  технічної документації на  продукцію  (вироби,  матеріали,  речовини, послуги),  на  яку  вони  поширюються,  або  самостійним документом.

ТУ розробляють у таких випадках:

за  відсутності  державних  та  галузевих  стандартів  на розроблювану  продукцію,  послуги  або  за  необхідності конкретизації їхніх вимог;

за необхідності доповнення та (або) посилення вимог, норм  та  правил  чинних  стандартів  на  дану  продукцію, послуги.

ТУ  розробляються  на  один  чи  кілька  конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. 

Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності  та  підлеглості,  громадяни  –  суб’єкти господарювання  –  за  договірними  зобов’язаннями  або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції (надання послуг).

Відповідно  до  чинного  законодавства,  вимоги,  які висувають  до  продукції  технічні  умови,  повинні  бути  не нижчими ніж ті, що передбачені державними стандартами (ДСТУ). ДСТУ і ТУ не суперечать один одному. 

Стандарти  підприємств  (СТП)  розробляються  на продукцію  (процес,  роботу,  послугу),  яку  виробляють  і застосовують  (надають)  лише  на  конкретному підприємстві.  СТП  не  повинні  суперечити  обов'язковим вимогам  ДСТУ  та  ГСТУ.  Об’єктами  СТП  є  складові продукції,  технологічне  оснащення  та  інструмент; технологічні  процеси;  послуги,  які  надають  на  певному підприємстві;  процеси  організації  та  управління виробництвом. СТП – основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю  продукції.  Як  СТП  можуть  використовуватися міжнародні,  регіональні  та  національні  стандарти  інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекс  усталеної  практики  –  документ,  що рекомендує  практики  чи  процедури  проектування, виготовлення,  монтажу,  технічного  обслуговування  чи експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

Кодекси  усталеної  практики  розробляють  на устаткування, конструкції, технічні системи, які різняться конструктивним  виконанням.  В  кодексах  усталеної практики  зазначають  правила  та  методи  розв’язування завдань  щодо  координації  робіт  зі  стандартизації  та метрології,  а  також  реалізації  певних  вимог  технічних регламентів чи стандартів.

Залежно  від  специфіки  об’єкта  стандартизації, призначення,  складу  та  змісту  вимог,  які  встановлені  до нього,  для  різних  категорій  нормативних  документів  зі стандартизації  розробляють  стандарти  таких  видів: основоположний;  термінологічний;  на  методи випробування;  на  продукцію,  на  процес;  на  послугу;  на сумісність; стандарт з незаповненими даними.

Основоположний  стандарт  –  стандарт,  який  має широку сферу застосування або містить загальні положення для  однієї  конкретної  галузі.  Даний  вид  стандарту  можна використовувати  як  стандарт  для  безпосереднього застосування або як основу для інших стандартів.

Термінологічний  стандарт  –  стандарт,  який стосується термінів, поряд з якими зазвичай наводять їхні визначення,  а  іноді  пояснювальні  примітки,  ілюстрації, приклади тощо.

Стандарт на методи випробування – стандарт, який стосується  методів  випробування,  іноді  доповнений іншими  положеннями,  пов’язаними  з  випробуваннями, зокрема,  відбиранням  проб,  використанням  статистичних методів, порядком проведення випробувань.

Стандарт  на  продукцію  –  стандарт,  який  визначає вимоги,  що  їх  має  задовольняти  продукція  (група продукції),  щоб  забезпечити  відповідність  призначеності.

Стандарт  на  процес  –  стандарт,  який  визначає вимоги, що їх  має  задовольняти процес, щоб забезпечити свою відповідність призначеності.

Стандарт  на  послугу  –  стандарт,  який  визначає вимоги, що їх має задовольняти послуга, щоб забезпечити свою  відповідність  призначеності.  Стандарти  на  послуги можна  розробляти  в  таких  галузях  як,  наприклад,  прання білизни,  готельне  господарство,  транспорт, обслуговування автомобілів, телекомунікації, страхування, банківська справа, торгівля. 

Стандарт  на  сумісність  –  стандарт,  що  визначає вимоги стосовно сумісності продукції чи систем у місцях їх взаємозв’язку. 

Стандарт із незаповненими даними – стандарт, який містить  перелік  характеристик,  щодо  яких  значення  чи інші дані має бути наведено для визначення специфікацій продукції,  процесу  чи  послуги.  Так,  деякі  стандарти передбачають  необхідність  зазначення  даних постачальниками, інші – покупцями.