Тема 1. Феномен біоетики. Проблемне поле біоетики: предмет, статус, коло проблем.

Характерними проблемами біоетики є такі: "Чи є в ліка­ря моральні зобов'язання повідомляти ііацієнту про невиліков­ність хвороби?", "Чи може мати моральніш^-захист порушення лікарської таємниці?", "Чи може мати моральні виправдання евтаназія?", "Чи є моральним сурогатне материнство?". Усі подібні питання відносяться до сфери прикладної нормативної етики і спрямовані на оцінку окремих дій і практик. Інші проблеми біоетики стосуються етичної виправданості законів. На­приклад, правомірним є питання про моральну справедливість закону про заборону або обмеження суспільством аборту. Чи необхідні закони про заборону активної евтаназії? Чи потрібні закони, що дозволяють поміщати людину в психіатричну кліні­ку без її згоди? Такі питання свідчать, що біоетика взаємодіє не тільки із загальною нормативною етикою, а також із соціально-політичною філософією та філософією законодавства. Цей факт наголошує на міждисциплінарному характері біоетики всередині самої філософії.

В.І.Вернадський, створивши своє вчення про ноосферу, наголошував на важливості питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого, про нову перспективу для людства, позначену поняттям «ноосфера». Ідея єдності людства з усім живим, що зумовлена безперервним еволюційним процесом, наповнює поняття ноосфери моральним змістом. В. І. Вернадський висловлював впевнену думку про те, що наукове знання – це не випадкове явище. Як геологічна сила, що створює ноосферу, знання не може вступати в протиріччя з геологічним процесом, творінням якого воно є. Наприкінці ХХ століття виявилася ще одна перспектива для людства – технологічна й трансгуманістична, яка змушує знов повертатися до вчення В. І. Вернадського для переосмислення його етичної складової. NBIC-технології, що вторгаються в біо- і ноосферу, маніпулюють природою самої людини, а тому актуалізують «правила поведінки» у ноосфері, які відповідають інтересам усього живого, екосистеми в цілому й виступають глобальною платформою збереження людства як виду. Формування та дотримання принципів філософії, центрованої навколо етичних цінностей як цінностей ноосфери, знижує ризики саморуйнування, відкриває можливості для пошуку шляхів подолання негативних наслідків технологічного розвитку, відтворення неперервної еволюції ноосфери. Йдеться про нову етичну систему – етику розуму або нооетику (В. Н. Запорожан, 2004).

Створення нооетики слід розглядати, перш за все, як стратегію збереження й розвитку життя на основі етичних цінностей. Концептуальне значення в нооетичному знанні має імператив гуманістичних цілей, їхній пріоритет перед цілями науково-дослідними та комерційно-споживчими, формування почуття персональної та соціальної відповідальності за стан біо- та ноосфери, ставлення до природи як етичного суб’єкта, який рівноправно включається в стосунки людини з людиною. Розвиток людини як частини ноосфери передбачає не придушення й підпорядкування природи, а знання та дотримання її внутрішніх законів. Як етична модель, нооетика орієнтує на вирішення глобальних проблем, збереження повноти життєвого процесу, продуктивний економічний розвиток з підтримкою екологічної рівноваги. Надаючи можливість людині знайти необхідні знання та навички, стати етично грамотною в об’єктивній оцінці своєї діяльності, нооетика закладає ціннісну компоненту в функціонування та розвиток ноосфери.

Нооетика повертає сучасну людину до «втраченої парадигми» єдності з природою, виводячи сенс етичних вимог з синергії людського й природного існування. В онтологічному плані і ноо-, і біоетика стирають межі між природним і культурним, живим і неживим, природним і штучним, розширюють межі власне «людського». Етика розуму в рамках нооетичної онтології має об’єднати біо- та ноосферу, природу, людину й суспільство в єдиний ціннісний простір людської практики. У ХХІ столітті нооетика має стати практичною нооетикою, що надає створювального характеру будь-якій людській діяльності, у тому числі в сфері High-tech і NBIC-технологій.