Тема 3. Понятійний апарат міркувань.

   Для утворення поняття необхідно виділити істотні ознаки предмета. Але істотне не лежить на поверхні. Щоб виявити його використовують наступні логічні прийоми: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування й узагальнення.

Аналіз – уявне розчленовування предмету на частини, виділення в ньому множини ознак.

Синтез – уявне об’єднання в єдине ціле частин предмета чи його ознак, отриманих у процесі аналізу.

Порівняння – встановлення подібності чи відмінності предметів за їх ознаками.

Абстрагування – виділення одних ознак предмету (істотних) і відволікання від інших (несуттєвих).

Узагальнення – поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини. У процесі узагальнення людина ніби відходить від конкретного різноманіття предметів, відволікається від безлічі деталей, щоб глибше пізнати основне, найбільш важливе.

   Матеріальним носієм поняття є слово або поєднання слів природної мови (словосполучення), без чого неможливе ні утворення поняття, ні оперування ним. У залежності від словесного виразу поняття можуть бути простими і складними. Поняття, що позначаються одним словом, називаються простими (“закон”, “квадрат”, “реклама”), двома і більше – складними (“ринкова економіка”, “Основний закон України”, “жива природа”, “студент першого курсу юридичного факультету”). Поняття нерозривно пов’язане зі словом, але не тотожно йому. Не всяке слово виражає поняття. Сполучники, прийменники, займенники, вигуки – не є поняттями. Наприклад, у знаменниках (“я”, “ти”, “він”) ніяких істотних ознак не міститься. Хто такий „я” (якщо не знати, хто говорить) – чоловік, жінка, студент, комерсант, вчений і т.п. – невідомо, тому що цього змісту немає в слові „я”. Одне й те саме слово (чи слова, однакові в написанні або звучанні) може означати різні поняття. Наприклад, “коса”, “термін”, “фокус”, “ключ”, “марка”. Такі слова називаються омонімами. І навпаки, одне й те саме поняття про предмет може позначатися різними словами, які мають назву синонімів (наприклад, батьківщина і вітчизна).

    Здатність слів виражати різні поняття веде часто до неясності в міркуваннях чи аргументації. Тому в науці користуються словами-термінами (від лат. terminus – границя, межа), що точно виражають зміст наукових понять. Відсутність виробленої навички розрізнення властивостей слова і поняття часто є причиною підміни поняття словом. На цьому ґрунтуються найпоширеніші помилки багатьох міркувань (так звані паралогізми і софізми). Неточна термінологія веде до змішування понять, до плутанини думок.

    Невпорядкованість у термінології породжує непорозуміння серед людей, підриває логічну стрункість мислення. Кожна наука, як відомо, прагне до однозначності своїх термінів, до строгої визначеності їх смислових значень. Невизначеність термінів неприпустима ні у мові юриста, ні в наукових (у тому числі економічних) дослідженнях, ні у викладацькій діяльності.